Ізюмський Д. М., к. е. н. Адонін С. В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ В УКРАЇНІ

Державний борг, який є результатом руху позичкового капіталу в системі державного кредиту, став постійною складовою частиною державних фінансів сучасності та важливим чинником макроекономічного регулювання. Останніми роками в Україні можна побачити, що використання залучених фінансових ресурсів на поточні витрати бюджету призвело до загрозливого зростання державного боргу й видатків на його обслуговування в складі видатків бюджету. Таким чином, державний борг став вагомим чинником ризику для макрофінансової нестабільності та подальшого сталого розвитку України [1, с. 8].

«Державний борг – це загальна сума боргових зобов’язань з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення» [2] .

В результаті аналізу основних показників боргової політики України можна зробити наступні висновки. Як можна побачити, «загальна сума державного боргу значно зростала з року в рік. Аналізуючи динаміку боргу, видно, що зростання досягає як зовнішній борг так і внутрішній. На кінець 2016 року державний та гарантований державою борг України склав 1929,76 млрд грн, з них 64,26 % (1 240,03 млрд грн) припадає на державний та гарантований державою зовнішній борг, а 35,74 % (689,73 млрд грн) – на внутрішній» [3].

Структура державного боргу показує значне переважання зовнішнього боргу над внутрішнім. Зміну структури державного боргу за 2010-2016 роки можна побачити на рисунку 1.

Рис. 1. Структура державного боргу за 2010–2016 рр.

Слід звернути, що такі тенденції є негативними, так як збільшення зовнішнього боргу більш небезпечне для економіки ніж зростання внутрішнього боргу, наслідком зовнішнього боргу є негативні економічні наслідки: виплата відсотків і основної суми боргу викликає відплив іноземної валюти, а це в свою чергу, викликає зменшення валютних резервів держави.

Показник рівня відношення державного та гарантованого державою боргу до ВВП на кінець 2016 року становить майже 82 % (рис. 2). Це свідчить про те, що державний борг знаходиться на небезпечному рівні та витрати на його обслуговування є надмірними для національної економіки країни.

Значне зростання сукупного державного боргу країн світу впродовж останніх років зумовлює активізацію пошуку найбільш раціональних та ефективних форм проведення боргової політики, особливо щодо управління державним боргом. Так, у світі не існує уніфікованого підходу до побудови інституційного забезпечення управління державним боргом. Проте, найбільшого поширення набули три основні моделі: урядова, банківська та агентська. У перших двох моделях управління державним боргом тісно пов‘язане із фіскальною політикою країни. В той же час, агентська модель отримала найбільше розповсюдження, особливо серед країн-членів Європейського союзу.

Рис. 2. Відношення державного та гарантованого державою боргу України до валового внутрішнього продукту за 2012–2016 рр., %

Основними напрямами боргової політики держави мають стати: утримання помірного розміру державного боргу України, збалансування його структури, оптимізація залучення позичкових коштів для потреб держави й підвищення ефективності їх використання. Необхідно забезпечити зниження державної заборгованості, також слід провести економічні реформи, які мають забезпечити підвищення ефективності національної економіки.

Список використаних джерел:

1. Лісовенко В. В. Державний борг: Концептуальні засади та макроекономічні аспекти / В. Лісовенко // Фінанси України. – 2014. – № 12. – С. 7–28.

2. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010, № 2456-VI [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2456-17

3. Інформайійна довідка щодо державного та гарантованого державою боргу України (станом на 31.12.1016); Офіційний веб-сайт Міністерства фінансів України [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://www.minfin.gov.ua