К. е. н. Лизун М. В.

Тернопільський національний економічний університет (Україна)

СПЕЦИФІКА ПРОЦЕСІВ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ВАЛЮТИ

Інтернаціоналізація та фрагментація світових процесів виробництва, розподілу, обміну та споживання не могли не віддзеркалитись і на валютній системі, яка вже давно не детермінується виключно політичними кордонами. Основними взаємопереплетеними процесами, які визначають кордони та фронти валютної мапи світу, можна назвати інтернаціоналізацію валюти, валютну інтеграцію, паралельне функціонування валют, валютне заміщення валютну регіоналізацію та валютні війни.

Процес інтернаціоналізації валюти (англ. – “currency internationalisation”) передбачає її використання чи резервування за межами держави-емітента не лише для обслуговування операцій із резидентами даної держави, але й також, що важливіше, у трансакціях між нерезидентами [1]. Тобто, міжнародна валюта характеризується вільною конвертацією відносно інших валют та активним застосуванням в якості валюти контракту (включно із створенням банківських рахунків та випуском облігацій) за межами держави емісії [2].

У широкому сенсі виділяють наступні завдання міжнародної валюти (розглянуті крізь призму трьох функцій грошей):

1. Міра вартості, зокрема:

- фактурування (англ. – “invoicing”) міжнародної торгівлі;

- деномінація фінансових продуктів;

- прив’язка курсу валют.

2. Засіб обігу, що включає:

- опосередковування міжнародних торговельних та фінансових трансакцій;

- здійснення валютних інтервенцій.

3. Засіб нагромадження:

- диверсифікація інвестицій та заощаджень;

- валютна субституція (в сенсі приватної доларизації);

- формування валютних резервів [3].

П. Кенен частіше притримується вужчого підходу, закріплюючи за міжнародною валютою два найважливіші завдання: 1) фактурування і опосередкування міжнародної торгівлі та 2) забезпечення функціонування міжнародного ринку цінних паперів [1].

В першому випадку йдеться про широку практику відмови від національної валюти на користь іноземної при здійсненні міжнародних розрахунків. Так, за інформацією SWIFT [4], у 2014 р. найбільша частка (28,4 %) фінансових потоків із Європи (без Великої Британії) в Азію та Океанію здійснювалось в доларах США.

Враховуючи зазначені особливості, для досягнення статусу міжнародної валюти, національна валюта повинна відповідати більшості із наступних критеріїв:

1. Відсутність будь-яких заборон та обмежень на купівлю-продаж валюти та похідних від неї інструментів.

2. Спроможність внутрішніх фірм фактурувати більшість власних експортних операцій в національній валюті, а також готовність іноземних фірм фактурувати власний експорт у валюті даної держави.

3. Здатність іноземних суб’єктів зберігати валюту даної держави чи виражені в ній інструменти у тому обсязі, який вони вважають доцільним (виконання функцій резервної валюти).

4. Можливість іноземних суб’єктів випускати конкурентні фінансові інструменти деноміновані в даній валюті.

5. Здатність внутрішніх суб’єктів емітувати цінні папери на іноземних ринках деноміновані в даній валюті.

6. Можливість міжнародних фінансових організацій, таких як Світовий банк чи регіональні банки розвитку, використовувати дану валюту у своїх фінансових операціях та випускати цінні папери на внутрішньому ринку держави емісії валюти.

7. Перспектива використання валюти у «валютних кошиках» інших держав [1].

Таким чином, переваги інтернаціоналізації валюти більшою мірою проявляються для приватного сектора держави, причому ефект буде більшим саме у порівняно малих економіках. Загрози ж інтернаціоналізації найгостріше проявляються на рівні державного сектора чи навіть всієї фінансової системи держави та світу. По-перше, інтернаціоналізація дає змогу експортерам зменшити курсові ризики, особливо відносно товарів платежі за яким здійснюються значно пізніше замовлення. В даному випадку експортери держави із інтернаціоналізованою валютою мають більше шансів укласти угоду в національній валюті, переклавши курсові ризики на покупця. По-друге, внутрішні суб’єкти господарювання отримують доступ до міжнародного фінансового ринку із можливістю отримання дешевшого і більшого обсягу кредитування, знову ж таки не несучи курсових ризиків. По-третє, інтернаціоналізація валюти створює умови для отримання нових джерел прибутку приватним фінансовим інститутам (варто при цьому відмітити, що частина можливостей також втрачається через вхід на внутрішній ринок іноземних фінансових конкурентів.

Список використаних джерел:

1. Kenen P. Currency internationalisation: an overview [Електронний ресурс] / P. Kenen. — Bank for International Settlements. – 2011. – Режим доступу : http://econpapers.repec.org/bookchap/bisbisbpc/61-04.htm

2. McCauley R. N. Internationalising a currency: the case of the Australian dollar / R. N. McCauley. – Rochester, NY : Social Science Research Network, 2006.

3. Lai E. L.-C. Invoicing currency in international trade: an empirical investigation and some implications for the renminbi / E. L.-C. Lai, X. Yu // The World Economy. – 2015. – Vol. 38, No. 1. – P. 193–229.

4. SWIFT Worldwide currency usage and trends [Електронний ресурс]. – SWIFT. – 2015. – Режим доступу : https://www.swift.com/node/19186