Степаненко Н. П., Курінна І. Г.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙ

На сьогоднішній день інновації для багатьох країн стають не тільки ключовим фактором успіху, але і єдиною можливістю вижити в умовах посиленої конкурентної боротьби. Розвиток інноваційної культури і фінансування науки і техніки розглядається в якості національного пріоритету. Більшість країн переходить від розгляду інноваційної складової свого соціально-економічного розвитку до розробки повноцінних стратегій інноваційного розвитку, тобто довгострокових комплексних планів формування інноваційного сектора економіки і підтримки його інноваційних процесів.

Згідно щорічним аналітичним доповідям «Глобальний інноваційний індекс» (GII), представленим Корнельським університетом, школою бізнесу INSEAD і Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ), в світі зберігається глобальний інноваційний розрив, пов'язаний з тим, що країни з менш інноваційними економіками на поточному етапі розвитку не в змозі встигати за темпами прогресу світових лідерів інновацій. Для подолання цього бар'єру необхідно створення відкритої та ефективної інноваційної середовища, що сприяє розвитку найважливішого ресурсу – людського капіталу.

GII, що публікується щорічно з 2007 року, не випадково вважається найкращим серед індексів інноваційної діяльності, оскільки він включає найбільш повний комплекс показників, що виходять за межі традиційних вимірювань, таких, наприклад, як рівень НДДКР. У розрахунок беруться як показники інноваційного потенціалу країн, так і показники умов для його реалізації.

Об'єктивна оцінка існуючих конкурентних переваг і їх зіставлення з лідерами інновацій, що мають схожі умови, дозволить країнам з менш інноваційними економіками виробити ефективну інноваційну політику, що сприяє формуванню міцних національних умов для інновацій, і забезпечити тим самим стійке зростання.

У 2016 році в десятку країн-лідерів інновацій входять Швейцарія, Швеція, Великобританія, США, Фінляндія, Сінгапур, Ірландія, Данія, Нідерланди і Німеччина [2]. Сьогодні країни-лідери інновацій відходять від традиційного підходу до науково-технічному прогресу та інновацій, коли основний упор робиться на системі НДДКР в більш вузькому сенсі і недооцінюється значення інших чинників інноваційної діяльності. Інновації перестають розглядатися як фактор динамічного розвитку виключно виробничої сфери економіки. Акцент зміщується від технологічних до інших видів інновацій.

Так, наприклад, в Німеччині інноваційні рішення розглядаються як найважливіші фактори підтримки гідної якості життя і процвітання країни в цілому. Вони допомагають знаходити конструктивні відповіді на термінові виклики часу, в тому числі проблеми в таких сферах як сталий розвиток міст, отримання і використання екологічно чистої енергії, розробка індивідуальних програм лікування та розвиток цифрового суспільства. Крім того, вони зміцнюють позиції Німеччини як провідної промислової і експортує держави. У зв'язку з цим найбільш актуальним питанням для країни на сьогоднішній день є її подальше просування на шляху становлення світовим лідером інновацій та забезпечення довгострокової інноваційної безпеки.

Цікаво, що інноваційні технології, з одного боку, розглядаються як інструмент забезпечення національної та глобальної безпеки, з іншого боку, – як фактор ризику цієї самої безпеки, наприклад, екологічної або кібернетичної. Подібна колізія виникла в зв'язку з тим, що на різних етапах розвитку суспільства пріоритети віддаються або використанню інноваційних технологій з метою забезпечення економічного зростання, часто на шкоду екологічної безпеки, або, навпаки, рішенням з їх допомогою екологічних проблем, викликаних високим навантаженням на навколишнє середовище, на шкоду економічній доцільності.

Сьогодні одним із ключових завдань національної стратегії інноваційного розвитку є забезпечення сталого розвитку, при якому використання ресурсів природи, інвестиційні напрямки, шляхи науково-технічного розвитку, особистісний розвиток та інституційні зміни зміцнюють нинішній і майбутній потенціал для задоволення людських потреб і прагнень. Велику популярність в зв'язку з цим набувають так звані «зелені» технології, а також системний підхід до побудови національних інноваційних систем і забезпечення інноваційного розвитку, при якому завдання окремих підсистем і використовуються для їх вирішення методи забезпечують синергетичний ефект. Крім того, рішення за допомогою інноваційних технологій глобальних проблем (глобальне потепління, посилення нерівності, старіння населення і продовольча безпека) вимагає міцного міжнародного співробітництва та встановлення глобальних зобов'язань.

Таким чином, при розробці стратегій сталого соціально-економічного розвитку країни, що розвиваються повинні враховувати не тільки досвід побудови світовими лідерами інновацій національних інноваційних систем, а й загрози і виклики інноваційного розвитку, з якими в перспективі вони можуть зіткнутися. Першочерговим завданням для багатьох країн на поточному етапі глобального інноваційного розвитку є забезпечення інноваційної безпеки.

Список використаних джерел:

1. Соловьёв В.П. Инновационная деятельность как системный процесс в конкурентной экономике (Синергетические эффекты инноваций) / В. П. Соловьёв. – К. : Феникс, 2004. – 560 с.

2. Рубашный В. С. Инновационный менеджмент и интеллектуальная собственность/ В. С. Рубашный ; под ред. М. М. Ковалёва. – М. : Аинформ, 2007. – 367 с.

3. Гринько Т. В. Подходы к потребности предприятия во внедрении инноваций / Т. В. Гринько, О. П. Крупський // Economics, management, law: innovation strategy: Collection of scientific articles (2016, Zhengzhou, China). – Zhengzhou : Henan Science and Technology Press. – P. 109–115.