Гвініашвілі Т. З., Стрельська О. Б.

Дніпропетровський націоналֺьний універсиֺтет імені Олеся Гончара (Україна)

ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

Багато дослідників відводять визначальну роль в регулюванні економічних процесів держави. В умовах структурної перебудови економіки використовується вживання заходів не стимулювання виробництва, а зростання попиту. Здійснити це можливо тільки через пряме державне регулювання за допомогою збільшення обсягу інвестицій у виробництво, а також через зниження податків. Таким чином, можна істотно збільшувати попит споживачів, що мультиплікує новий попит на продукцію і послуги, а це як результат, приводить до зростання доходів активних інвесторів і валового доходу країни [1, c. 43]. У свою чергу, приріст валового доходу призводить до зростання стимульованих державою інвестицій, що стимулює розвиток підприємницької діяльності і сприяє прискоренню зростання виробництва.

На сьогоднішній день в Україні важливим фактором прискореного зростання економіки є забезпечення системотворчої ролі держави. Йдеться про якісне поліпшення державної присутності в економіці, а це потребує оптимізації розмірів державного сектору та інших оціночних показників такої присутності. Підтвердженням взаємозв'язку інвестицій та економічного зростання є існуючі світові тенденції. Країни з високим рівнем інвестицій розвиваються швидше і динамічніше. Висока динаміка розвитку простежується у регіонах Південно-Східної Азії і Далекого Сходу, де підтримується норма накопичення на рівні 30-40% ВВП. І навпаки, підтримують помірні або низькі темпи зростання велика кількість регіонів США і Європи. Країни Близького Сходу, Латинської Америки, Африки, Східної Європи з перехідною економікою мають більш низьку норму накопичення, приблизно 20% [2, c. 190].

Суб'єкти інвестиційної діяльності та державні органи всіх рівнів несуть майнову відповідальність за недотримання законодавства і невиконання зобов'язань, передбачених у контрактах. В процесі виконання багатьох соціальних та економічних функцій держава має бути стратегічним інвестором. Перебудова реального сектора економіки є складним завданням переходу на інноваційний шлях розвитку України. При цьому необхідно вирішити такі проблеми:

- органічне включення національної економіки в світовий розподіл праці;

- реконструкція матеріально-технічної бази;

- оновлення структури виробництва;

- подолання кризового спаду і вихід на режим сталого розвитку.

Метою такого розвитку є підготовка до переходу від сучасної індустріальної стадії розвитку економіки до постіндустріальної, інформаційної стадії. Таким чином, основними заходами промислової політики в період кризи економіки є подолання спаду, зіставлення структури виробництва відповідно до суспільних потреб, конкурентними перевагами національної економіки і ресурсними можливостями. Стан української економіки до 2007 р. характеризувався позитивною динамікою основних макроекономічних показників. Однак, в умовах глобальної економічної кризи, чіткої тенденції до підвищення інвестиційної активності і посилення економічного зростання не простежується, і збільшення виробництва ВВП ще недостатньо для забезпечення довгострокового стабільного економічного зростання. Гострота кризи української економіки зумовлена структурними деформаціями, пов'язаними з істотною різницею технічного рівня галузей і видів виробництв, високою ресурсоємністю виробництва і застарілими основними фондами, низькими показниками продуктивності праці, інфляції і нераціональною ціновою політикою. Виходячи з цього очевидно, що українська економіка буде перебувати в стадії стагнації досить тривалий період часу [4, c. 242]. Економічна ситуація характеризується лише окремими позитивними тенденціями в динаміці основних соціально-економічних показників. Володіючи потужним інноваційним потенціалом і відповідними ресурсами, в цілому економіка характеризується невисокою інвестиційною активністю і не має стійку тенденцію до зростання. Тут можна виділити цілий ряд причин:

- руйнування науково-виробничого потенціалу країни;

- зниження конкурентоспроможності національної економіки;

- руйнування державної фінансової системи внаслідок помилкової грошово-кредитної політики;

- недооцінка українських інвестиційних проектів;

- слабке поширення методів менеджменту в галузях, що веде до низької інноваційної активності, знижує віддачу інвестицій та конкурентоспроможність українських компаній і галузей в цілому.

Таким чином, модернізація української економіки неможлива без визначальної ролі держави.

Список використаних джерел:

1. Королевська Н. Ю. Напрями розвитку та лібералізації підприємницької діяльності в Україні / Н. Ю. Королевська // Управління проектами та розвиток виробництва: Зб.наук.пр. – Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2011. – № 3(39). – С. 41–47. – Режим доступу: http://www.pmdp.org.ua /Journal/39

2. Сафронова О.М. Державна політика дерегулювання підприємницької діяльності: стан і перспективи розвитку в сучасних умовах Eкраїни / О. М. Сафронова // Актуальні проблеми державного управління. – 2011. – № 1 (41). – С. 188–196.

3. Гринько Т. В. Формування інноваційної інфраструктури України як основа активізації інноваційної діяльності підприємств / Т. В. Гринько // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». – Львів : Вид-во НУ «Львівська політехніка», 2008. – №628. – С. 438–442.

4. Перший етап модернізації економіки України: досвід та проблеми / Алимов О. М., Амоша О. І. та ін. ; за заг. ред. В. І. Ляшенка ; ІЕП НАН України, КПУ. – Запоріжжя : КПУ, 2014. – 798 с.