Сустатов Є. О., к. е. н. Хуторськой П. О.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ  ПРОЦЕСІВ

 

Євроінтеграційні процеси, що розпочалися в Україні кілька років назад та продовжуються по сей день відкривають перед національними підприємствами широкі можливості розвитку та розширення діяльності за рахунок виходу на нові ринки збуту. Але ці процеси супроводжуються певними проблемами та труднощами, такими як необхідність забезпечення якості продукції відповідно до міжнародних стандартів, формування конкурентних переваг, виконання нормативно-правових вимог та ін.

В українських реаліях існують підприємства, які мають можливість подолавши зазначені труднощі виходити на зарубіжні ринки та успішно складати конкуренцію закордонним компаніям. Одним з таких підприємств є ТОВ «Компанія Спорттехніка» – сучасне підприємство, що доволі динамічно розвивається, завдяки виробництву продукції, яка не має на внутрішньому ринку аналогів вітчизняного  виробництва. Продукція підприємства вже експортується, в країни Євросоюзу, Білорусь, Молдову та інші. Але як показали проведені дослідження, експортний потенціал підприємства використовується не в повній мірі, тобто підприємство має можливість збільшувати обсяги реалізації продукції та як наслідок отримувати більше доходів і прибутків. Для подальшого розвитку та розширення масштабів діяльності підприємство потребує додаткового фінансування як на поповнення обігових активів так і на капітальні вкладення та довгострокові інвестиції.

Підприємство на сьогодні використовує три основних види фінансових ресурсів (власні, довгострокові та короткострокові позикові). Загальна сума фінансових ресурсів за останні роки постійно зростала, збільшившись за шість років в 4,5 рази, при цьому частка власних фінансових ресурсів складала не більше 10% протягом усього аналізованого періоду.

Структура фінансових ресурсів, яка склалась на підприємстві, а саме переважне використання позикових коштів у загальній сумі фінансування призвели до негативних наслідків, зокрема низького рівня фінансової стійкості (коефіцієнт автономії не перевищував позначки 0,9, коефіцієнт маневровості мав від’ємне значення, коефіцієнт поточної фінансової стійкості коливався від 0,8 до 0,25), зниження ліквідності балансу та низької платоспроможності (підприємство не більш ніж на 60% мало змогу розраховуватись за своїми поточними зобов’язаннями за умови мобілізації грошових коштів, погашення дебіторської заборгованості та реалізації усіх видів запасів).  При цьому, протягом останніх шести років діяльність підприємства була прибутковою, розмір щорічного чистого прибутку збільшився за шість років більш ніж у шість разів, а обсяги реалізації продукції – у шість з половиною разів. Виробничі потужності підприємства в цілому дозволяють і надалі збільшувати обсяги виробництва, підприємство має освоєні ринки збуту, а продукція є конкурентоспроможною як на внутрішньому так і зовнішньому ринках. Єдиним стримуючим фактором є пошук джерел фінансування подальшого розвитку.

Як зазначалось вище, висока частка позикових коштів в загальній сумі фінансування унеможливлює подальше кредитування підприємства, а залучення додаткового власного капіталу обмежується фінансовими можливостями власників бізнесу. Отже, проблема залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство є не тільки актуальною, а й болючою.

Управлінські рішення, щодо пошуку джерел фінансування потребують обґрунтування з точки зору визначення напрямків витрачання коштів. Наприклад, фінансування оновлення основних виробничих фондів можливо здійснювати на засадах фінансового лізингу, в тому числі зворотного, що дає можливість залучити додаткові кошти без зниження фінансової стійкості підприємства. Більш складним є завдання пошуку джерел фінансування поточних активів, особливо в умовах відсутності власних обігових коштів. Очевидно, що розширення бази фінансування та збільшення суми фінансових ресурсів майже не можливе, тобто підприємство фактично вичерпало можливості додаткового залучення коштів.

В такому випадку доцільним може бути перегляд політики управління активами, перш за все поточними, з метою підвищення ефективності й забезпечення раціональності їх використання,  та як наслідок скорочення їх розмірів. При цьому доцільно використовувати підхід, запропонований Стояновою Є.С., щодо комплексного оперативного управління поточними активами та поточними пасивами, з використанням відповідних матриць. Згідно з таким підходом «тип політики управління оборотними активами одночасно залежить та відображає специфіку складу й структури оборотних активів та фінансової структури капіталу конкретного підприємства, його операційного та фінансового циклів» [2].

Результати проведеного дослідження показали, що підприємству необхідно відмовитись  від агресивного типу комплексної політики управління поточними активами та поточними пасивами, й перейти до поміркованого типу. Це дозволить за рахунок скорочення обігових активів вивільнити додаткові кошти та не погіршувати фінансовий стан підприємства.

 

Список використаних джерел:

1. Офіційний  сайт  концерну «Інтер Атлетика» [Електронний  ресурс]. –  Режим  доступу : http://interatletika.com

2. Финансовый менеджмент: теория и практика : учеб. / под. ред. Е. С. Стояновой. – 5-е изд. – М. : Перспектива, 2000. – 656 с.

3. Дядюк М. А. Типи політики управління оборотними активами підприємств торгівлі / М. А. Дядюк, О. В. Михайлова // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг. – 2013. – Вип. 1(1). – С. 120–129. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/esprstp_2013_1(1)__19

4. Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): навч. посіб. / В. М. Опарін. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К. : КНЕУ, 2001. – 240 с.

5. Лігоненко Л. О. Фінанси підприємств : підруч. / Л. О. Лігоненко, Н. М. Гуляєва, Н. А. Гринюк та ін. – К. : КНТЕУ, 2007. – 491 с.