Бражник С. Ю.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ОСОБЛИВОСТІ ІННОВАЦІЙНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ МАШИНОБУДІВНОГО ПІДПРИЄМСТВА

В теперішній час більшість промислово розвинених країн пов’язують довгостроковий стійкий розвиток економіки, передусім, з переходом на інноваційний шлях розвитку. Загальні закономірності розвитку економічних процесів визначають необхідність активізації інноваційної діяльності, насамперед, в сфері промислового виробництва, оскільки саме вона визначає можливості посилення (або включення) інноваційної складової в функціонування інших галузей економіки.

Інноваційна основа передбачає розробку і реалізацію нових продуктів, товарів, технологій, організаційно-управлінських нововведень за допомогою розвитку і використання інноваційного потенціалу підприємства. Інноваційний потенціал представляє собою сукупність кадрових, матеріально-технічних, інформаційних і фінансових ресурсів, які призначені для реалізації нововведень й обслуговуються відповідною інфраструктурою. При цьому розвиток інноваційного потенціалу підприємства передбачає адекватний розвиток його технічного потенціалу. Технічний потенціал забезпечує не стільки обсяг, скільки різноманіття виготовлюваної продукції. Він розглядається як сукупність технічних ресурсів і технологічних можливостей та виражається у можливості використання всього спектру наявних у підприємства технологій. Однак формування і реалізація стратегії розвитку технічного потенціалу на інноваційній основі можливі лише при зростанні рівня інноваційної активності підприємства, яка нами трактується як інтенсивні цілеспрямовані дії, орієнтовані на посилення своєї конкурентної позиції шляхом створення нового або удосконалення наявного продукту, а також технологічного, організаційного й управлінського процесів.

Формування стратегії, направленої на розвиток технічного потенціалу підприємства на інноваційній основі, можливе за рахунок розвитку його інноваційного потенціалу, інноваційної інфраструктури і підвищення інноваційної сприйнятливості, передусім, у технологічній сфері. У свою чергу, технологічний рівень й ефективність виробництва в машинобудуванні визначається станом парку обладнання: його виробничою потужністю, інноваційністю, віковим складом, гнучкістю, економічністю функціонування, ремонтопридатністю й іншими характеристиками.

Стратегічне перетворення в структурі парку обладнання впливає на такі важливі економічні показники як: ринкова вартість парку обладнання; виробнича потужність; поточні витрати, пов’язані з експлуатацією парку обладнання, які входять у собівартість продукції. В зв’язку з цим стратегія розвитку технічного потенціалу представляється нам як одна з найбільш важливих функціональних стратегій підприємства, а вибір правильної стратегії розвитку технічного потенціалу – це спосіб забезпечити конкурентоспроможність підприємства на ринку. Детальне дослідження стратегій розвитку технічного потенціалу машинобудівних підприємств дозволило сформувати їх класифікацію і виділити такі основні з них:

1) Модернізація – міри із подолання фізичного зносу обладнання і підтримання його працездатності і вартості шляхом проведення періодичних капітальних ремонтів. При цьому модельний склад і виробнича потужність практично не змінюються.

Модернізація дозволяє звести до мінімуму потребу в інвестиціях на утримання майна і пролонгувати термін служби окремих одиниць обладнання.

2) Заміна старого обладнання на нове ідентичне. При цьому модельний склад і виробнича потужність не змінюються, а вікова структура парку підтримується на деякому рівні.

3) Заміна старого обладнання на нове більш досконале. При цьому модельний склад і виробнича потужність змінюються несуттєво.

4) Придбання нового обладнання для розширення виробництва означає розширення парку обладнання й інших компонентів майна з метою узгодження виробничої потужності парку з обсягом продажів продукції. При цьому модельна структура парку практично не змінюється.

5) Придбання спеціалізованого обладнання означає здійснення проектів з підвищення технічного рівня виробництва, впровадження нового, прогресивного обладнання і сучасних технологій. В результаті такої реструктуризації модельний склад парку обладнання докорінним чином змінюється. Виробнича потужність може як змінитися, так і залишитися на попередньому рівні.

6) Придбання додаткового нового обладнання для освоєння нової продукції означає повну або часткову зміну складу парку обладнання з метою освоєння нової продукції замість старої. При цьому змінюється модельний склад парку. Виробнича потужність змінюється не лише кількісно, але й якісно.

Існуючі проблеми в області ефективного управління розвитком технічного потенціалу на машинобудівних підприємствах включає в себе не лише обмеженість ресурсно-сировинної бази, але й відсутність розвиненої інноваційної культури й інфраструктури, які забезпечують стабільність, чіткість й адекватність ринку управлінських рішень, що приймаються в процесі формування і реалізації інноваційної стратегії. Заходи державної інноваційної політики, які реалізуються на сучасному етапі економічного розвитку, не сприяють вирішенню проблем конкурентоспроможності продукції вітчизняного машинобудування на світовому й вітчизняному ринках і, більш того, можна казати про неефективності прийнятих державою зобов’язань щодо розвитку інноваційної діяльності, що визначає необхідність формування відповідних систем управління розвитком технічного потенціалу на кожному конкретному підприємстві.

Список використаних джерел:

1. Бикова В. Г. Інноваційне управління ресурсним обміном в економічних системах / В. Г. Бикова, Є. В. Курячий, Ю. М. Ряснянський // Фінанси України. – 2009. – № 3. – С. 101–108.