Остапенкова Д. Є., Рябик Г. Є.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

Головним чинником стійкого розвитку економіки є формування та активізація нового механізму управління нововведеннями на всіх рівнях народного господарства. Відомо, що від інновацій та інвестицій залежить зростання виробничого потенціалу країни, поліпшення якості життя її населення. В даний час в Україні загальна ситуація у сфері інвестицій залишається дуже складною, а інвестиційний клімат несприятливим. В останні роки різко зменшився загальний обсяг капітальних вкладень: в 2016 р. порівняно з попереднім роком на 40 %, в 2014 р. – на 12 %, в 2015 р. на 26 %. У 2016 р. відбулося скорочення інвестицій з усіх джерел фінансування ще на 13 %, у тому числі державних інвестицій за рахунок державного бюджету – на третину, що пов'язано з їх низькою ефективністю, завданнями скорочення державних видатків та фінансової стабілізації. Державні інвестиційні програми останніх років не виконані [3, c. 96].

Крім того, в Україні в даний час не існує законодавчо та методично оформленого ефективного механізму управління інноваційно-інвестиційною діяльністю в економіці країни.

Тема стратегічного управління інноваційно-інвестиційною діяльністю останнім часом все більше привертає увагу вітчизняних і зарубіжних вчених. Серед них Л. Абалкін, В. Аньшин, Л. Бадалов, С. Глазьєв, Ю. Данилов, Р. Кіперман, В. Ковальов, В. Леонтьєв, Б. Мільнер, В. Попов, Ф. Русинів, А. Фоломьєв, Ю. Яковець та ін..

Сучасний етап структурної перебудови економіки висуває на перший план необхідність теоретичного осмислення проблем інвестиційної тематики і пошуку шляхів виходу з інвестиційної кризи [3, c. 95].

Вирішення надзвичайно важливого завдання розвитку і підвищення ефективності інвестиційної діяльності зумовлено сукупністю причин, основними з яких представляються наступні:

1. Гостра необхідність здійснення економічного зростання в Україні, першочергова потреба у стабілізації національної економіки та підвищення ефективності її функціонування в перспективі. У сучасних умовах вирішення завдання підйому економіки без великомасштабного інвестування практично неможливо.

2. Потреба суспільства в поліпшенні якості життя населення України. Низькі реальні наявні доходи населення, значна кількість бідних і безробітних, зростання хвороб, більшою мірою пов'язаних із соціальними факторами, негативна тенденція показників народжуваності, смертності, тривалості життя населення.

3. Багатостороння перебудова економіки, обумовлена руйнуванням єдиного народногосподарського комплексу країни, розпад старих та встановлення нових господарських зв'язків; значне звуження внутрішнього і зовнішнього ринків, істотна зміна попиту і пропозиції на вітчизняні товари і послуги; встановлення принципово нових співвідношень форм власності на засоби виробництва, з переважанням недержавної приналежності господарюючих суб'єктів; демілітаризація економіки і конверсія; нове просторово-територіальне розміщення продуктивних сил, викликане зміною геополітичного становища країни.

4. Потреба в якісній зміні технологічної будови використовуваних виробничих потужностей, значна частина компонентів яких фізично і морально застаріла і потребує корінного і повного оновлення.

5. Вкрай низька результативність управління інвестиційною діяльністю на всіх рівнях (державному, регіональному рівні – в суб'єктах країни, місцевому – в муніципальних утвореннях, локальному – на підприємствах різної належності), що є важливою і складною науково-практичною задачею [1, c. 67].

Реалізація інноваційно-інвестиційних процесів можлива лише при спеціальному управлінні ними з допомогою сукупності особливих форм і методів, що враховують специфіку творчої, інтелектуальної праці.

Інноваційний процес підпорядковується певним тенденціям. До них можна віднести оптимізацію співвідношення великих і малих інноваційних господарських форм; постійне ускладнення системи інноваційних процесів і періодичне спрощення через структурні та організаційно-функціональні зміни великих корпорацій, зростаюча взаємопов'язаність окремих інноваційних процесів та ін.

Тенденції сучасних інноваційних процесів зумовлюють посилення технологічної взаємозалежності економік, галузевих і міжгалузевих господарських систем.

В умовах сучасного ринку організація, управління, мотивація і контроль розвитку ускладнюються інноваційно-інвестиційними процесами повинні здійснюватися спеціальним особливим управлінням, що гарантує переклад економічних систем на інноваційний тип розвитку.

Потрібна реалістична державна програма інвестицій, акумулювання амортизаційного фонду на відродження інвестиційних банків, що фінансують і довгостроково кредитують інвестиційний процес, використання у якості кредитних ресурсів коштів страхових і пенсійних фондів.

Є багато напрямків формування, нагромадження та використання інвестиційних ресурсів. Основне завдання інвестиційних менеджерів знайти і реалізувати на практиці їх оптимальну комбінацію, що забезпечує найбільшу ефективність від інвестиційної діяльності [2, c. 45].

Надзвичайну важливість набуває теоретичне і практичне вирішення проблем переходу на інноваційний тип розвитку на регіональному рівні. Дослідження проблем дозволило запропонувати низку конкретних рекомендацій щодо активізації інноваційної діяльності:

‒ розробка і реалізація регіональної інноваційної політики і стратегії, забезпечують консолідацію інноваційних потенціалів, сил, матеріальних і фінансових ресурсів усіх структур, суб'єктів в даному регіоні;

‒ формування в країні і регіонах ринків науково-технічної продукції і відповідної інфраструктури цього ринку;

‒ адаптація підприємств до вимог і умов функціонування в рамках інноваційного типу розвитку;

‒ удосконалення організаційної структури місцевих органів, виділення спеціальних підрозділів по організації і координації інноваційної діяльності в регіоні;

‒ створення в регіонах широкої мережі інфраструктурних підприємств [3, c. 94].

При формуванні регіональної інноваційної політики і стратегії найбільш доцільним є блочно-модульний принцип, що дозволяє враховувати специфіку даного господарського суб'єкта.

Керуючись цим принципом, в якості окремих блоків і модулів пропонується використовувати різноманітні типові організаційні структури інноваційного профілю, в тому числі: державні наукові центри; регіональні наукові центри; науково-технологічні парки; регіональні та міжрегіональні інноваційні та інвестиційні фонди і банки; інкубатори інноваційного бізнесу; венчурні, інжинірингові, аудиторські та інші фірми. Конкретний набір подібних структур та їх взаємодія підлягають уточненню на користь значного підвищення інноваційної активності в даному регіоні.

Результати проведеного аналізу є основою оцінки оптимальності формування інвестиційних ресурсів на підприємстві у сформованих обсягах і формах.

Список використаних джерел:

1. Кулішов В. В. Економіка підприємства: теорія і практика : навч. посіб. / В. В. Кулішов. – К. : Ніка-Центр, 2002. – 216 с.

2. Тарасюк Г. М. Управління проектами : навч. посіб. для студ. ВНЗ / Г. М. Тарасюк. – 2-ге вид. – К. : Каравела, 2006. – 320 с.

3. Швець І. Б., Скрильник А. С. Оптимізація інвестиційних ресурсів на підприємствах малого бізнесу / І. Б. Швець, А. С. Скрильник // Бізнес Інформ. – 2014. – № 3. – C. 94–99.