Галушко В. А.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

З початком інформаційної епохи та розвитком «нової економіки» змінюється ділова парадигма фірм. Компанії діють так, щоб реагувати на сильні сигнали, а не для того, щоб уловлювати слабкі. Це потребує нового, стратегічного підходу до управління конкурентоспроможністю підприємства, орієнтованого на перспективні вектори усебічного розвитку.

Конкурентні позиції підприємства з погляду стратегічного планування базуються на таких основних компонентах мікро- і макрорівня, як ринковий, ресурсний потенціал і конкурентні можливості самої компанії, конкурентні умови галузі, національні фактори. Ці компоненти утворюють «ядро» і «вхід» механізму формування конкурентних переваг промислових підприємств.

Механізм формування конкурентних переваг підприємства будується на ефективній взаємодії джерел, методів створення та умов функціонування підприємства. Джерелами створення конкурентних переваг є фактори, що формують ресурсний потенціал підприємства. Ресурсний потенціал компанії в сукупності становлять досвід і знання компанії, інтелектуальний капітал, конкурентні можливості, унікальні навички, стратегічно цінні активи, ринкові досягнення. Ресурсний потенціал та здатність керівництва мобілізувати його у слушний момент визначають успіх компанії в конкурентній боротьбі на будь-яких ринках. Оскільки будь-які конкурентні переваги конкуренти рано або пізно зведуть нанівець, то необхідно постійно створювати та впроваджувати інновації, які, насамперед, спрямовані на впровадження нових товарів, поліпшення якості товарів і зменшення витрат на виробництво, що спричиняється використанням різних методів.

Одним з методів створення конкурентних переваг є метод, у теорії ігор названий як «переваги першого ходу», а в бренд-менеджменті – «ефект позиційності». Цей метод з позиції теорії ігор означає одержання конкурентних переваг виробником, який першим приходить у галузь, з позицій бренд-менеджменту стійка позиція № 1 будується на міцному сприйнятті товару споживачами як кращого на ринку і на заходах брендінгу, що підтримують це сприйняття.

Умови функціонування, що беруть участь у створенні конкурентних переваг, є як внутрішніми, так і зовнішніми. У конкретних ринкових ситуаціях окремі фактори можуть мати різне значення для підприємств.

«Ядро» моделі механізму формування конкурентних переваг крім джерел містить інтегровану сукупність виробничо-технологічних, організаційно-технічних, фінансово-економічних, соціально-культурних і адміністративних умов, що визначають характер і форми бізнес-процесів усередині підприємства.

Ці внутрішні умови в конкретний період часу визначають форму використання ресурсів (матеріальних, фінансових, інформаційних, людських, відносин зі споживачами), діяльність персоналу, його знання та професійні навички. Від ефективності функціонування цих умов у кожний конкретний період часу залежать конкретні напрямки та результати управління підприємством (цілі, оргструктура підприємства, завдання діяльності, технологія, кваліфікація персоналу, положення на ринку).

До зовнішніх умов функціонування, що беруть участь у створенні конкурентних переваг, відносяться ринкові можливості підприємства та невикористані ресурси, конкурентні умови галузі та національні фактори. Ринкові можливості підприємства та невикористані ресурси беруть участь у збільшенні ресурсного потенціалу підприємства в майбутньому. Конкурентні умови ринку визначають: форму і інтенсивність конкуренції; зовнішні рушійні сили, що змушують учасників корегувати свої дії; кількість стратегічних груп; ключові фактори успіху в конкурентній боротьбі; загальну привабливість ринку та перспективи прибутковості. Крім того, конкурентні умови галузі дозволяють визначити розбіжності в ресурсних базах підприємства і конкуруючих компаній та оцінити значимість цих ресурсів з погляду їх важковідтворюваності, тривалості використання, переваги та захищеності від імітації або нейтралізації. Національні фактори беруть участь у створенні конкурентоспроможного господарського механізму країни в цілому. Сукупність всіх цих умов (забезпеченість джерелами сировини; географічне положення; людські ресурси; інфраструктура (транспорт, зв'язок, фінансові ринки); національна культура, традиції, інтелектуальний потенціал; наявність конкурентоспроможних споріднених та підтримуючих галузей; державна економічна політика; випадкові події, технологічний уклад) розкривається через відому схему детермінантів конкурентної переваги країн М. Портера (за винятком технологічного укладу). Роль технологічної парадигми в створенні конкурентних переваг підприємства реалізується через формування загального рівня розвитку технологічної компоненти зовнішнього середовища бізнесу.

Результатом функціонування моделі механізму формування конкурентних переваг підприємства є володіння підприємством ключовими компетенціями.

Оскільки в процесі формування конкурентних переваг вирішальна роль належить розвитку ключових компетенцій, в основі яких перебувають явні та приховані знання, то саме постійне функціонування системи підвищення знань top-менеджерів і професійних навичок молодих виробничих робітників зіграє найвизначнішу роль у розвитку ключових компетенцій. Цей перелік компетенцій може містити ключові компетенції двох типів: ключові компетенції, які за забезпечуються здобутками, досвідом та перевагами вертикально-інтегрованої структури, до якої входить досліджуване підприємство; ключові компетенції, які забезпечуються внутрішніми ресурсами самого підприємства.

Список використаних джерел:

1. Білецька І. І. Механізм підвищення конкурентоспроможності промислового підприємства на олігополістичному ринку (на прикладі феросплавних заводів України) : дис. ... канд. екон. наук: 08.06.01 / І. І. Білецька. – Запорізький національний технічний ун-т. – Запоріжжя, 2006. – 201 с.

2. Воронкова А. Э. Стратегическое управление конкурентоспособным потенциалом предприятия: диагностика и организация : моногр. / А. Э. Воронкова. – Луганск : Изд-во Восточноукраинского национального ун-та, 2000. – 315 с.