Ткаченко Н. В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

РЕАЛІЗАЦІЯ ЦІЛЕЙ ПІДПРИЄМСТВА НА ОСНОВІ АДАПТАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ

Проблеми адаптації підприємств різних форм власності до ринкових умов, можливості їх оптимального розвитку мають велике теоретичне і практичне значення. Це підтверджує як сучасна економічна література, так і роботи вчених більш раннього періоду, в яких проблема ризику відноситься до числа найбільш актуальних. В даний час домінує системний підхід до визначення факторів зростання і резервів розвитку виробництва: підприємство має розглядатися з одного боку як елемент макросистеми економіки, з іншого боку, як самостійна система, описана основними факторами виробництва.

Підприємство існує у зовнішньому середовищі, елементи якого надають безперервний вплив на результати його роботи. Так підприємство не може існувати поза тим, що відбувається в цілому в економіці країни. На думку ряду вітчизняних економістів необхідне стабільне і стійке функціонування життєздатної і економічно доцільною частини виробничого сектора економіки, передбачає формування і реалізацію адекватної моделі поведінки промислового підприємства. У ринковій економіці кожне успішне підприємство знаходиться в стані перманентних змін: продукції, технології, системи управління, організації виробництва та ін. [1]. Тому необхідна теорія і практика для управління змінами, трансформаціями, бо це дозволяє пристосуватися до ринку як до динамічної системи. Відповідно до концепції формування та розвитку адаптивного інноваційного управління мета адаптації повинна узгоджуватися з метою підприємства та основними завданнями для її досягнення, причому у кожного підприємства повинна бути своя система адаптивного управління, сформована його менеджментом, виходячи з актуальних виключно для нього проблем і завдань, тоді можемо сформулювати загальну задачу адаптивного управління [2]. Основна мета – це створення адекватної системи управління, здатної швидко реагувати на динаміку ринку і пристосовувати внутрішні параметри підприємства до конкретної ринкової ситуації (постановку головної мети з розробкою стратегії розвитку й її реалізацією).

Адаптація організації передбачає: по-перше, забезпечення життєдіяльності організації в конкурентному зовнішньому середовищі; по-друге, зміна форм поведінки (за рахунок внутрішніх трансформацій); по-третє, модифікації структури організації при збереженні ядра бізнесу [3]. В умовах ринку підприємство не може функціонувати на тривалий час на одному, однаково якісному рівні. З'являється потреба у формуванні гнучкого механізму управління підприємством. Тобто адаптаційний механізм управління підприємством – це комплекс складових елементів, технологія діяльності та оргструктура для досягнення адекватної реакції підприємства на сигнали зовнішнього середовища. Виробник повинен самостійно існувати і розвиватися, пристосовуючись до умов, що змінюються, повинен працювати гнучко і системно, використовувати всі можливості, кошти, інструменти для перемоги в жорсткій конкурентній боротьбі. При цьому найважливіші умови успішної адаптації: економічність і постійне вдосконалення виробництва (краща якість при менших витратах); стабілізація і розширення ринків збуту (резерв потужності); гнучка технологія, оновлення продукції (скорочення термінів запуску і виробничого циклу); творче соціальне середовище (якісна робота, відповідальність і дисципліна працівників). У нових макроекономічних умовах основною ідеєю поведінки промислових підприємств стає вироблення ефективної адаптаційної моделі, при якій господарюючі суб'єкти, з функціональної складової промислового комплексу, повинні перетворитися в самоналаштовану соціально-економічну систему. Основним регулятором цієї системи є особлива умова, коли продукція підприємства користується попитом.

Процес адаптації підприємства – багатосторонній, комплексний: 1) це адаптація продукту до споживчого попиту; 2) це адаптація виробництва до інновацій, НТП; 3) це адаптація кадрів до змін динаміки; 4) це адаптація системи управління; 5) це адаптація загальної структури підприємства [3]. Отже, підприємство слід розглядати не тільки як низове, але і як основну ланку ринкової економіки. У цьому випадку на перше місце має бути поставлене питання про цілі, результати функціонування і розвитку, і критерії оцінки досягнення цих цілей. Управління сучасним підприємством – це побудова моделі: система → завдання → середа → кошти. Головне в сучасній моделі управління підприємством – чітке формулювання цілей, узгодженість дій і конкретний розподіл функцій, а так само, перехід від окремих елементів до системних управлінських рішень. Постановка цілей є найважливішим фактором досягнення організацією успіху, тому що при цьому інтегруються всі наміри організації, система цілей відображає собою різноманіття інтересів на підприємстві, при цьому особливу роль відіграє економічні інтереси (прибуток, дивіденди, оплата праці). Різноманіття і систематизація цілей виробничо-господарської діяльності робить важливим питання про пріоритетність, послідовності їх реалізації, на основі їх відносної самостійності, з одного боку, і періодичної співпідпорядкованості, з іншого. І в цьому важливе значення набуває адаптаційна модель управління підприємством.

Список використаних джерел:

1. Войтун Т. В. Інноваційна адаптивність: економічний зміст, основні підходи до трактування / Т. В. Войтун // Економіка та держава. – 2014. – № 1. – С. 92–94.

2. Гринько Т. В. Основи управління адаптивним інноваційним розвитком підприємства/ Т. В. Гринько // Проблеми економіки. – 2011. – №3. – С. 94–97.

3. Шергіна Л. А. Основні аспекти адаптації в умовах інноваційного розвитку підприємства / Л. А. Шергіна // Інноваційне підприємництво: стан та перспективи розвитку. – К. : КНЕУ, 2016. – С. 144–146.