Коновалова А. С.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

Проблеми виходу вітчизняних підприємств на зовнішній ринок та методи їх вирішення

Розвиток технологій та спрощення обміну інформацією в останні десятиріччя все більше прискорюють процес глобалізації. Глобалізація в загальному сенсі є процесом інтеграції та уніфікації, який передбачає взаємопов’язаність та взаємозалежність політичних, культурних, соціальних та економічних систем на світовому рівні. Нашою метою є дослідити проблему, пов’язану з глобалізацією та з її впливом на українську економіку в перспективі проблеми виходу вітчизняних підприємств на зовнішній ринок.

Поштовхом до міжнародної торгівлі може стати, наприклад, необхідність суб’єкта господарювання поширювати ринок збуту, посилювати позицію на ринку, бажання підвищити престиж підприємства за рахунок отримання статусу суб’єкта міжнародних відносин [1]. Крім того, бажання вийти на зовнішній ринок можна пояснили прагненням будь-якого підприємства, з одного боку, бути більш гнучким до змін попиту (діяльність в декількох країнах забезпечить більш повну інформацію щодо нових тенденцій), з іншого боку – бути стійкішим до економічних коливань та появи нових конкурентів.

Актуальність проблеми полягає в певній різниці організації підприємницької діяльності в Україні та в країнах, які є (або у перспективі можуть стати) ринками експорту для українських економічних одиниць. Ці відмінності є фактором, що перешкоджає вітчизняним товаровиробникам виходити на міжнародний рівень торгівлі, а отже негативно впливає на коливання обсягів українського експорту.

В різні періоди цю проблему з різних сторін досліджували такі науковці як Ліпич Л. Г., Фатенок-Ткачук А. О., Назарова Л. В., Соколюк Г. О. Тим не менш, їх наукові роботи не є вичерпними і все ще зоставляють простір для додаткових досліджень. Публікацією даних тез ми продовжуємо науковий діалог на вищезазначену тему, тим самим даючи поштовх до детальнішого вивчення питання.

Які саме аспекти підприємницької діяльності українців можна назвати проблемними, дивлячись на них через призму перспектив виходу на зовнішній ринок? В нашому розумінні проблемою, тобто – негативним фактором, в цьому питанні є все, що ставить під сумнів конкурентоспроможність підприємства. Крім того, задля подальшого опрацювання шляхів вирішення проблем, вважаємо необхідним розділяти проблеми на дві групи – первинні та вторинні.

До первинних проблем, які заважають українському підприємству розширити свою діяльність на закордонні ринки, відносимо дві основні проблеми. Перша – це застарілість технічного обладнання та неефективність управління підприємствами. За даними Державної служби статистики середній ступінь зносу за всіма сферами економічної діяльності становить 60,1 %. У сфері ж промисловості цей показник досягає 76,9 % [2]. Друга проблема – і вона є тісно пов’язаною з першою – це неефективне управління підприємствами. Це може бути підтверджено зниженням ефективності використання засобів виробництва: показник фондовіддачі українських підприємств демонструє негативну динаміку зниження відносно 2009 року [2].

Первинні проблеми ведуть за собою вторинні – невідповідність якості українських товарів та послуг міжнародним стандартам, відсутність вільних коштів на переформування виробництва та модифікацію товарів, відсутність коштів на закріплення на міжнародному ринку [1].

Одним з можливих шляхів до вирішення вищезазначених проблем може стати визначення спеціалізації української економіки, тобто зосередження діяльності на одній або деяких основних сферах. Так, це може мати негативний ефект, але розглянемо спеціалізацію як початковий крок до розвитку економіки в цілому, а не як самоціль. В короткостроковій перспективі зосередження фінансових та людських ресурсів в одній сфері економіки призведе з одного боку до дисбалансу, з іншого ж боку – до здобуття певної переваги серед конкурентів на міжнародному ринку. Процес інтеграції стосується не тільки відносин між країнами, а ще й сфер виробництва, отже в довгостроковій перспективі одна добре розвинена галузь позитивно вплине спочатку на розвиток суміжних галузей, а з часом і на економіку взагалі.

Звісно, такий план дії потребує ретельної підготовки. По-перше, це детальне дослідження слабких та сильних сторін національної економіки. Важливим кроком є акцентування уваги на вже існуючих перевагах, які не залежать від змін у політичному або економічному устрої країни і можуть полягати, наприклад, в територіальному розташуванні та природних ресурсах України. По-друге, створення державою певних програм підтримки підприємницької діяльності, безперервна робота цих програм та постійне активне залучення нових ресурсів і використання нових можливостей розвитку. По-третє, постійний моніторинг сучасних трендів, їх своєчасна імплементація та адаптування під українські реалії. Під трендами маються на увазі інновації і відкриття, які можуть бути корисними для підвищення ефективності підприємницької діяльності та виробництва товарів.

Отже, існуючі проблеми виходу вітчизняних підприємств на зовнішній ринок наразі є важливим питанням, яке потребує відповіді. В сучасних умовах інтеграції країн Україна не може зостатися осторонь, ризикуючи не реалізувати свій виробничий потенціал. Шляхи успішної співпраці українського та закордонного ринків потребують глибокого опрацювання та пошуку оптимального варіанту вирішення як проблеми експорту, так і проблеми нестабільності української економіки взагалі.

Список використаних джерел:

1. Ліпич Л. Г., Фатенок-Ткачук А. О. Cтратегії виходу підприємств на зовнішні ринки / Л. Г. Ліпич, А. О. Фатенок-Ткачук // Культура народов Причерноморья. – 2007. – № 102. – С. 147.

2. Офіційний сайт Комітету державної статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua