К. філол. н. Щербина М. А., Шаблій В. В.

Дніпровський державний технічний університет, Україна

МЕТАФОРА У СФЕРІ СУЧАСНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

У сучасній лінгвістиці метафора – дуже поширене явище. Її вивченням займалися багато вчених: Баранов О. М., Караулов Ю. М., Петрова З. Ю., Скляревська Г. Н., Нікітін М. В. і багато інших. Слід зазначити, що політична метафора стає все більш керованим явищем. Підвищується і ефективність її застосування: вона чуйно реагує на події в країні і на мовну моду.

Останнім часом до складу політичної метафори в засобах масової інформації все частіше застосовується лексика, раніше в мові публіцистики неприпустима: молодіжний сленг, умовне арго, просторічні слова тощо. Це необхідно, перш за все, для забезпечення ефективної ступеня мовного впливу на читача. А як відомо, сила впливу метафори велика. Необхідно також відзначити, що завдяки метафорі політичний текст стає більш виразним. З'являються нові вислови, нові прийоми. Читач отримує більш повну картину світу.

Метафора завжди приваблювала дослідників своєю неоднозначністю: її визначали як мовний і ментальний феномен, як відхилення від норми [1, с. 67] як стилістичний прийом, що прикрашає мову, і як найважливіший розумовий механізм. Незважаючи на цю подвійність, погляд на метафору найчастіше був одностороннім. Однак в світлі когнітивних досліджень останніх десятиліть (Дж. Лакофф [2; с. 67], Р. Холм [3; с. 36], А. П. Чудінов [4; с. 7] та ін.) з'явилася можливість інтеграції різних підходів з метою опису цього явища в усій його повноті. При цьому дослідники звертаються до різних аспектів використання метафори та мають на меті різні цілі та задачі, такі як, наприклад, класифікація та опис основних видів та моделей метафори, виділення характерних для політичної комунікації функцій метафори, виявлення закономірностей розкриття метафоричних образів в політичних текстах та ін.

Використання метафори в політиці є можливим через певну угоду між людьми, певні загальні вихідні посилання, а саме когнітивні, тобто зв'язок між фреймом метафоричної моделі й фреймом об'єкту розуміння. Порушення цієї імпліцитної умови метафоризації – головний прийом аргументативного впливу в полтичному дискурсі. Аргументація в політичному дискурсі носить ціннісну орієнтацію і почалася завдяки стрімкій еволюції й розквіту ЗМІ. Аргументами, як правило, з'являються в мові перших осіб держави або їхнього найближчого оточення. Для них створюються кліше, ідіоми, слогани, які стають логотипами політичної діяльності. Політичні слогани й афоризми мають високий ступінь автономності й комунікативної сили [5].

Політичний дискурс під час виборчих кампаній являє собою синтез проблем і образів, слоганів, символів і ідеологем, що надають виборцям можливість хоча б загалом визначити розходження між двома або більше кандидатами/партіями. Але політична реклама повинна при цьому залишатися короткою й переконливою. Політична реклама на телебаченні є одним з видів політичного дискурсу, що концентрується або на іміджі претендента, або на актуальних питаннях політики й економіки. Політична реклама націлена більше на емоційне сприйняття, ніж на доведення й виявляє собою сплав вербальних і невербальних компонентів [6; с. 113].

У зв'язку зі швидким впливом політичної реклами в пам'яті повинне втримуватися те, що важливо для реципієнта. Тому слогани повинні мати гіпнотичний потенціал. Як видно, гіпнотичним потенціалом є повтор квантів інформації. Рекламний дискурс є самим "молодим" серед видів аргументативного дискурсу. Будучи породженням ХХ століття, рекламний дискурс стає дзеркалом нових технологій, індустрії й дизайну. Його відмінною рисою є широке використання невербальних елементів комунікації, здатних у сучасній рекламі повністю витиснути мову. Оформлення політичного дискурсу й цілеспрямований його розвиток став можливим завдяки стрімкій еволюції засобів масової інформації, які сприяють зміцненню державної влади й політичних інститутів.

Спілкування й взаємодія політиків і виборців може бути формальним і неформальним, проходити як приватні бесіди або публічні виступи. Але в кожному разі мова політиків повинна бути дуже переконливою. Адже суть політики зводиться до бесіди, розмови, до необхідності переконати протилежну сторону свідомо або підсвідомо інтерпретувати, оцінювати й діяти [7; с. 17]. Уміння переконувати відноситься до числа необхідних, більше того, основних для будь-якого політика. У цьому зв'язку не можна не відзначити, що й аудиторія політиків істотно змінилася за останні піввіку. Якщо в 40-50 роках у США аудиторію розглядали лиш як «мішень», тим самим підкреслюючи її пасивність, то наприкінці 50-х її стали називати «упертою аудиторією» (obstіnate), що зажадало відповідно, більшого мистецтва переконання від політиків. В 70-роки, коли переконання стали зв'язувати з волею вибору, технологія нав'язування думки в політичному дискурсі поступилася місцем тонкому розрахунку, факторам соціальної й етнічної стратифікації, диференціації логічних і психологічних способів аргументації. Тим часом детальне дослідження й моделювання політичного дискурсу почалося тільки в 50-і роки ХХ століття.

Подібно тому, як у Античній Греції ритори перетворили своє мистецтво в ремесло й займалися написанням промов на замовлення, у політиці в другій половині ХХ століття з'явилися секретарі, референти, помічники – speechwrіters. Про їхнє існування в США публіка була інформована із часів президента Франкліна Рузвельта. Сьогодні, майже всі кандидати в сенатори США, і всі кандидати в президенти користуються їхніми послугами, а сам термін «speechwrіter» давно переступив державні кордони США, ставши невід'ємною частиною інституту президентства в багатьох країнах світу.

В останні десятиліття помітно змінився статус усної комунікації в політиці із властивим їй використанням невербальних паралінгвістичних засобів (жести, рухи, пози). Задовольнившись раніше підлеглим положенням у дихотомії «письмова мова – усне мовлення», остання зміцнила свій статус у політиці внаслідок широкого висвітлення політичних подій ЗМІ. Теледебати, прес-конференції, інтерв'ю, виступи в парламенті стали відомі як vіsuals, тому що адресат сприймає не тільки зміст повідомлення, але й вигляд мовця в єдності його вербального й невербального поводження [8; с. 32]. Теоретики комунікації, що розглядали раніше стиль тільки у зв'язку із правильністю мови, виразністю й ефективністю впливу (workabіlіty of the language), тепер вважають за необхідне включати в стратегію формування іміджу (іmage-makіng strategy) рухи тіла, тембр голосу, зовнішність, манеру одягатися, вибір аксесуарів. Усвідомлення цих реалій змушує лінгвістів вийти за властиво мовні рамки й розглядати політичний дискурс як триєдність вербального, невербального й екстралінгвістичного [6; с. 148].

Складність перекладу метафори в значній мірі пов'язана з відмінностями між метафоричними системами, що існують у відповідних мовах. Наприклад, метафоричні образи, характерні для англійської мови, нерідко відсутні в українській, і навпаки. Тому далеко не завжди можливий простий перенос метафор з українського тексту в англійську або навпаки. У зв'язку з цим періодично виникає необхідність зміни метафоричного образу. Така заміна допомагає зберегти рівень експресії оригіналу і зробити переклад більш ідіоматичним. Стилістичній ідіоматичності тексту на мові перекладу багато в чому сприяє і застосування метафор для передачі інших, неметафоричних засобів мови оригіналу.

Для створення політичної метафори журналістові потрібно бути в курсі сучасних соціологічних досліджень, політичної та економічної ситуації, мати уявлення про субкультуру своїх майбутніх читачів, їх рівень життя. В іншому випадку, ефективності від неї не буде. Роль метафори в політичному дискурсі сфокусована на параметрі оцінності, образність метафоричного вислову підпорядкована завданню передати емоційно-оцінне ставлення суб'єкта мовлення до інтерпретованої політичної реалії. У політиці, як ми вже зазначали вище, метафора – основний постачальник альтернатив вирішення проблемних ситуацій.

Метафори можуть різнитися за структурою, за ознаками, за класами порівняння, за типами, але об'єднує їх одне: якомога точніше підкреслити якості, риси, особливості певного предмета чи об'єкта, задля того щоб донести до реципієнта детальну інформацію із підкресленими ознаками і властивостями. Підсумовуючи все вищесказане, метафора – досить популярне явище в сучасних засобах масової інформації. Вона надає висловом виразність, емоційність, які певним чином впливають на читача.

Список використаних джерел:

1. Арутюнова Н. Д. Метафора и дискурс / Н. Д. Арутюнова // Теория метафоры. – М., 1990. – 89 с.

2. Лакофф Дж. Метафора и война: система метафор для оправдания войны в заливе / Дж. Лакофф. – Екатеринбург, 2006. – 126 с.

3. Mind Holme R. Metaphor and language teaching / Holme R. Mind. – Palgrave Macmillan. – 2004. – 168 c.

4. Чудинов А. П. Когнитивно-дискурсивное исследование метафоры в текстах СМИ / А. П. Чудинов // Язык СМИ как объект междисциплинарного исследования. – Изд-во МГУ. – 2004. – ч. 2. – 283 c.

5. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/54472/19-kinchits.pdf?sequence=1

6. Белова А. Д. Лингвистические аспекты аргументации / А. Д. Белова. – Киев, 1997. – 157 с.

7. Foote Joe S. Television Access and Political Power. The Networks, the Presidency and the « Loyal Opposition» / S. Foote Joe. – Praeger, N. Y., London, 1990. – 234 р.

8. Trent Judith S., Friendenberg Robert V. Political Campaign Communication Principles and Practices / S. Judith Trent, V. Robert Friendenberg. – Praeger, 1991. – 156 р.