К.і.н .  Будзар  М.М.

РВНЗ «Кримський гуманітарній університет», м. Ялта, Україна

ПЕРЕКЛАД ЯК ІНСТРУМЕНТ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ У ЦАРИНІ ФІЛОСОФІЇ, ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ: КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД В. С. ГОРСЬКОГО

Проблема перекладу у сфері гуманітарного знання межі XX–XXI століть розглядається не тільки як суто спеціальна, фахова, але й як загально світоглядна, така, що має безпосередній зв’язок з процесом формування й трансляції інтелектуального й духовного досвіду людства загалом і певної спільноти зокрема.

У вітчизняній традиції останньої третини XX століття ставлення до перекладу як феномену наукової діяльності остаточно визначилося у концептуальних розробках вчених, котрі розглядали перекладацьку діяльність не тільки як вагомий засіб активізації контактів українського інтелектуального співтовариства зі світової науковою думкою, але як необхідний чинник світоглядно-методологічного оновлення, гуманітаризації наукових практик.

Серед цих вчених осібне місце належить Вілену Сергійовичу Горському (1931–2007), одному з провідних представників київської філософської школи другої половини XX століття, чиї праці з історії філософії, історії вітчизняної культури, історії філософсько-релігійної думки в Україні сприяли, серед інших, активізації особистісного виміру української історіософії та утвердженню культурологічного підходу, що ґрунтувався на розумінні філософії як особливої сфери духовної діяльності, яка потребує застосування специфічного інструментарію інтерпретації філософського тексту (та, ширше, усіх текстів, актуальних у просторі національної та світової культур).  

У фундаментальних працях В. С. Горського 80-х – 90-х років XX століття «Історико-філософське тлумачення тексту», «Філософія в українській культурі: методологія та історія» та інших було умотивовано основні принципи обґрунтування переходу історико-філософського знання на рівень культури, яка, за думкою вченого, є загальною формою людського буття, що інтегрує різноманітні форми діяльності людини, «доводить» їх до рівня, де стає можливим індивідуальний розвиток особистості як найвища мета та сенс людського буття [2, с. 81]. Ці вирішальні принципи – « діалогізм » та гуманізація. Перший з них визначається тим, що культура, реалізована у просторі історії, виступає формою одночасного буття й спілкування людей – представників минулих, сучасних і майбутніх культур, формою їхнього діалогу та взаємопроникнення. Другий актуалізує поняття контексту, що передбачає гуманізацію або « деперсоніфікацію » історії, погляд на неї як на арену і результат діяльності творчої особистості.

Застосування принципів « діалогізму » та « деперсоніфікації історії» стимулює включення усього духовного багатства минулої культури до актуального базису національної свідомості та дозволяє усвідомити той факт, що культура за своєю природою інтерсуб’єктивна , вона має своєю передумовою існування суб’єктів, котрі вступають між собою у спілкування.

Як можемо упевнитися, засадничими положеннями «концепції перекладу», запропонованої В. С. Горським наприкінці XX століття, стали ідеї, що успішно розроблялися на той час світовим науковим співтовариством (й не втратили своєї актуальності до сьогодні) – «діалогічної герменевтики» ( Г.-Ґ .  Ґадамер , П.  Рикер тощо), «семіотики культури» (Р.  Барт , М.  Бахтін , М.  Лотман , Е.  Кассірер , Ф. де Соссюр, інші) та вітчизняними науковцями (зокрема, представниками «світоглядно-антропологічного» напряму в українській філософії (серед інших – В. П. Іванов, В. Г.  Табачковський , В. І.  Шинкарук ).

Але домінантою цієї концепції стало обґрунтування оригінального типу філософствування, що, за думкою В. С. Горського, віддавна сформувався у межах української культури та зумовлює засоби й форми перекладу усіх текстів, актуальних у вітчизняному культурному просторі. За думкою вченого, цей, відмінний як від Сходу, так і Заходу, тип філософствування відзначається   суб’єктом пізнання: «…любомудр», філософ є тут не суто гносеологічним, а ціліснім суб’єктом. Він не обмежується функцією відображення буття як чогось зовнішнього щодо нього, <…> не мислить себе <…> тотожнім буттю. Тут суб’єкт виступає як факт всередині буття…» [4, с. 200]. Провідними ознаками такого філософа як «цілісного суб’єкта», за висновками В. С. Горського, є 1) переживання всезагального як власної долі; 2) єдність морального й гносеологічного; 3) набуття філософського знання через внутрішню боротьбу й власний душевний досвід.

Тобто, як бачимо, українській інтелектуальній традиції, за переконанням В. С. Горського, властива екзистенційно-антропологічна редукція гуманітарного знання, що здавна обумовлювала розгортання будь-яких філософських пошуків навколо проблеми людини та людської історії [4, c. 201]. Це потребує від перекладача вміння віднайти мову, адекватну стилю філософствування автора: «Переклад вимагає розбудови власної живої мови, ми працюємо відповідно до ідей, що ними жив мислитель, чий твір перекладається» [5, с. 57].

Таким чином, світоглядною базою концепції перекладу у спадщині В. С. Горського є ставлення до перекладача як до особистості, котра перебуває у екзистенційній ситуації вибору, знаходиться на межі між автором, окремим читачем та суспільством взагалі, має кожен раз обґрунтовувати свій особистісний вибір, відповідати за нього.

Головним інструментом перекладу у сучасних умовах, за умовиводами вченого, є сучасна теорія тексту та інтерпретації, тому що перекладацька діяльність потребує вирішення сукупності тих проблем, які висуває робота з будь-яким текстом, тільки у гіпертрофованій формі. «Теорема перекладу» за В. С. Горським, базується на аксіомі контексту та аксіомі значення.

Також, на думку філософа, проблема перекладу в тій соціокультурній ситуації, що склалася в Україні до 90-х років XX століття (й не змінилася досі), обертається проблемою створення «мови теоретизування», коли процес перекладу українською мовою обертається створенням української філософської мови. Недаремно нарис, присвячений В. С. Горським питанню перекладу, має назву «Переклад як інтерпретація по-українські» [5, с. 54–61]. Науковець виділив низку проблемних питань, повністю нереалізованих й до сьогодні: ставлення до перекладу як до технічної процедури, недостатня сформованість україномовної академічної філософської школи, утворення ситуації «подвійної герменевтики» (вираз сучасного дослідника Н. В.  Бевза ), коли процесу створення української створення української елітної філософської мови активно протистоїть експансія англомовного філософського спілкування та англомовних перекладів [1, с. 39].

У цілому, визначаючи переклад як   культурний феномен, що вимагає інструментарію теорії інтерпретації, В. С. Горський доходить висновку, що перекладання текстів, що в них закладено філософські значиму ідею, потребує подвійного аналізу: з позиції походження тексту (генетичний аналіз), тут є актуальним переклад з нефілософської мови на філософську, та з позиції використання тексту ( функційний аналіз), коли потрібний переклад з філософської мови на нефілософську [3].

Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що концепція перекладу, представлена у спадщині В. С. Горського, репрезентує цей феномен як невід’ємний складник вітчизняних інтелектуальних практик, як акт, сповнений багатьма сенсами, тому що він передбачає перенесення людських досвідів з одного контексту до іншого, як « екзистенційно забарвлену» діяльність, яка має базуватися на гуманізації, персоніфікації інтелектуального знання.

Список використаних джерел:

1.     Бевз  Н. В. Переклад філософських текстів у сучасному культурному просторі України/ Н. В.  Бевз // Вісник Житомирського університету : зб. наук. праць. – Житомир, 2011. – Вип. 56; сер. „Педагогічні науки? . – С. 38–40.

2.     Горский  В. С. Историко-философское истолкование текста ; [ отв . ред. И. П.  Голваха ] / В. С.  Горский . – К. : Наукова думка, 1981. – 205 с.

3.     Горський В. С. Переклад як феномен сучасного українського філософського життя / В. С. Горський // Український гуманітарний огляд. – К. : НаУКМА , 2000. – Вип. 3. – С. 123–128.

4.     Горський В. С. Філософія в контексті історії української культури / В. С. Горський // Феномен української культури: зб. наук. праць; [ відп . ред.. В.  Шинкарук , Є. Бистрицький]. – К. : Фенікс, 1994. – С. 192–217.

5.     Горський В. С. Філософія в українській культурі: методологія та історія / В. С. Горський. – К. : Центр практичної філософії, 2001. – 236 с.