Федорова О.А.

ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», Україна

ОСНОВНІ ФОРМИ РОБОТИ З ДИСЦИПЛІНИ «КРАЇНОЗНАВСТВО» НА ПІДГОТОВЧОМУ ВІДДІЛЕННІ ДЛЯ ІНОЗЕМНИХ ГРОМАДЯН

Володіння будь-якою іноземною мовою як засобом спілкування є неповноцінним, а деколи й неможливим без поступового й одночасного вивчення культури країни, мову якої вивчають. Жива мова існує тільки у світі її носіїв, і вивчення мови без знань про цей світ, тобто фонових знань, обмежує можливість іноземного студента використовувати цю мову як засіб спілкування.

Предметом країнознавства як навчальної дисципліни є певним чином відібрана й організована сукупність історичних, географічних, соціально-політичних, культурних, економічних, правових знань про країну мова якої вивчається. Створення стійких фонових знань про країну, у якій вони навчаються, сприятиме процесу виховання поваги   до неї. Виходячи з цього, можна виокремити конкретні форми роботи з країнознавства в іноземній аудиторії.

При виборі форм роботи потрібно враховувати національну приналежність студентів, їхню майбутню спеціальність, оскільки це суттєво впливає не тільки на методику подачі країнознавчого матеріалу, але й на сам його підбір.

Перша й суттєва проблема, з якою стикається викладач курсу країнознавства в процесі подачі матеріалу, є безеквівалентна лексика. Часто багато слів просто неможливо перекласти на іншу мову з огляду не тільки на розбіжність відповідних реалій, але й на принципові відмінності суспільного і державного устрою, відмінність історичних умов формування мови, різницю історії і побуту різних народів. Таким чином, розбіжність культур серйозно впливає на різницю мовних реалій. Безеквівалентна лексика – це й історизми (козак, гетьман, кріпак, січовий стрілець тощо), незастарілі побутові реалії (борщ, вареники, шкварки, узвар), фразеологізми (бити себе в груди, держати хвіст бубликом, крутити носом), фольклоризми , що є для українця емоційно забарвленими (Язиката Хвеська , коза-дереза, солом’яний бичок).

Деякі вчені виокремлюють ще й так звану «регіонально безеквівалентну лексику»: слова, що не мають відповідників у ряді мов Азії та Африки. Це, передусім, слова на позначення зимових погодних явищ: кучугура, замет, сніжинка, бурулька, ожеледиця, завірюха і т.д. Всі ці типи лексичних одиниць вимагають країнознавчих коментарів і унаочнення.

Доцільними є відвідування музеїв, культурно-мистецьких заходів та пізнавальних екскурсій під керівництвом викладача. Вони серйозно поглиблюють фонові знання студента, знайомлять з історією та культурою нашої країни, з її досягненнями. Але реальна користь від цих відвідин буде тільки у випадку попередньої роз’яснювальної роботи в аудиторії – лексичної і, власне, країнознавчої. Так, екскурсії в філармонію на виступ симфонічного оркестру передує   аудиторна робота: знайомство з загальномузичною лексикою (назви музичних інструментів тощо) зі спеціально підібраними текстовими та ілюстративними матеріалами. Все це полегшує сприйняття і дає студенту-іноземцю задоволення від впізнаваності нових реалій. На початковому етапі навчання можна обмежитися монотемною розповіддю, що не виходить за межі даного об’єкта – філармонії, музею.

Обов’язковою складовою роботи з країнознавства є вивчення етикету. Знання етикету суттєво впливає на те, як почуває себе іноземець в новій для нього країні: чи буде він почувати себе гостем, що постійно перебуватиме в напруженні боячись зробити ту чи іншу помилку або ж буде почуватися легко і невимушено, внутрішньо розкуто, що дозволить йому успішно навчатися в Україні.

В усному плані вивчення етикету починається з форм привітання і звертання до викладачів, професорів, співробітників університету, працівників магазинів, кафе. Диференціації форм звертання за віком та статтю, використання особових займенників «ти» і «ви». Якщо в нас, як правило, вітаються з людиною один раз на день, то в багатьох країнах сходу прийнято вітатися абсолютно при кожній зустрічі, скільки б їх не було на день.

В письмовому плані вивчення етикету починається з вивчення форм документації (заява, пояснювальна записка, скарга, запрошення тощо). Використання готових словесних формул полегшує створення документа і допомагає студентові зекономити час. Стандартизація не є вадою ділового мовлення. Уже на наступних етапах важливо уникати перенесення канцеляризмів і штампів на сферу побутового мовлення. Оскільки, в подальшому це заважає формуванню «природного мовлення».

Актуальним є опрацювання повсякденних ситуацій, поведінка в яких різниться в різних культурах: в громадських місцях, в ресторані, в транспорті, в театрі, в бібліотеці, в гостях, в купе поїзда тощо. Так, треба докласти зусиль, щоб переконати арабського студента знімати головний убір в приміщенні, бо навіть такі дрібниці можуть зіпсувати комусь настрій.

В багатьох випадках студенти самі цікавляться, як треба себе поводити в тих, чи інших ситуаціях. Моделювання таких ситуацій, їхня варіація (зміна ситуації за кількістю дійових осіб, за їхнім віком, статтю, за місцем та часом дії тощо) сприяє кращому засвоєнню правил і традиційних форм поведінки країни, мову якої студент вивчає. Треба бути готовим до того, що тематика питань іноземців надзвичайно широка, починаючи від релігії та моральних принципів в суспільстві і закінчуючи ціноутворенням на продукти харчування. Звичайно, ретельну увагу слід приділяти не випадковим одиночним питанням, а питанням, які цікавлять більшість або багатьох студентів.

Корисним буде підготувати короткі мультимедійні презентації за обраними темами (Київ, рослинний і тваринний світ України, сучасне мистецтво тощо). Скласти і ознайомити студентів зі списком посилань на інтернет-ресурси , що містять цікаві відомості про Україну та людей, що тут проживають. Виділені форми роботи не є вичерпними, але увага до них безперечно сприятиме головній меті усієї країнознавчої роботи: збільшити знання студентів-іноземців про Україну.