Д.е.н. Залунін В.Ф., к.е.н . Нагорний В.В., к.т.н . Чайка М.О., к.т.н . Герасимова О.Л., к.т.н . Бородін М.О., к.е.н . Фісуненко П.А., Ларіна Є.А.
Придніпровська державна академія будівництва та архітектури
УПРАВЛІННЯ ЗМІННИМИ ВИТРАТАМИ В ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНИХ ПРОЕКТАХ
До недавнього часу будівельний бізнес знаходився у стадії стрімкого росту, по показниках обсягів виробництва, рівню рентабельності він не мав собі рівних у сфері капіталовкладень. Високі ціни на нерухомість покривали в тому числі непродуктивні витрати, що не стимулювало будівельників до впровадження ефективних управлінських систем, направлених на оптимізацію і економію витрат. Світова фінансова криза, що почалася в інвестиційно-будівельній сфері, може стати й значним поштовхом до нового етапу розвитку програм по контролю за витратами у будівництві.
Проблема пошуку й досягнення оптимального рівня загальновиробничих витрат та недопущення невиправданих витрат для кожного окремого підрозділу розглядалася в роботах О.В. Щура, В.П. Щура, О.П. Зубахи , які запропонували методику розподілу загальновиробничих витрат із використанням кореляційно-регресивного аналізу [1]. У роботах Т.Ю. Бондаренко проаналізовано вплив факторів на величину загальновиробничих витрат за допомогою детермінованого факторного аналізу [2]. Але ці роботи не враховували специфіку ціноутворення в будівництві та не мали комплексного характеру щодо управління загальновиробничими витратами.
З метою виходу із важкого фінансового становища та забезпечення беззбитковості, будівельні організації повинні працювати в умовах строгої внутрішньої економії, що передбачає проведення комплексного аналізу фінансово-економічної діяльності та жорсткого контролю над основними фінансовими показниками, перш за все, прибутком. Збиткова фінансово-господарська діяльність приводить до зменшення суми власних оборотних коштів, що негативно відображається на виконанні договорів підряду та призводить до втрати контролю над підприємством через борги. Як відмічають експерти: «в будівництві може скластися одна з найскладніших ситуацій. Непросто буде привернути засоби тим компаніям, у яких є існуюча заборгованість або їхні фінансові потоки неможливо прослідити за міжнародною або українською системою фінансової звітності» [3].
В будівництві собівартість визначається як сума прямих і загальновиробничих витрат. Якщо прямі витрати нормуються і можуть контролюватися досвідченими кошторисниками, то непрямі витрати залишаються практично непідконтрольними. Неконтрольований ріст вартості нерухомості розглядається на державному рівні як один з негативних факторів соціально-економічного розвитку держави. Міністерство регіонального розвитку та будівництва України розробило проект концепції Загальнодержавної програми забезпечення громадян доступним житлом на період 2009-2016 років та проект Закону України „Про забезпечення громадян доступним житлом”, в якому статтею 9 передбачено здешевлення вартості будівництва шляхом: надання органам місцевого самоврядування в користування забудовнику безоплатної земельної ділянки під будівництво доступного житла; звільнення будівництва такого житла від пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів; визначення архітектурно-планувальних, технічних норм та санітарно-гігієнічних норм до доступного житла; здешевлення іпотечних житлових кредитів; спрощення погоджувальних процедур щодо будівництва доступного житла. Але цей закон може спровокувати фінансові скандали та зловживання, оскільки законодавство не передбачає регулювання вартісних показників реалізації проектів.
В період кризи скороченню, зазвичай, підлягають змінні витрати. Особливість управління загальновиробничими витратами полягає не стільки в їх економії, скільки в пошуку оптимального рівня, оскільки надмірне скорочення витрат може призвести до негативних наслідків, а саме: зменшення мотивації управлінського персоналу, погіршення рівня техніки безпеки та охорони праці, зниження якості обслуговування виробництва, відсутності наукових досліджень та випробувань продукції тощо.
Загальновиробничі витрати займають значну питому вагу у собівартості продукції, однак контролювати їх значно важче, ніж прямі витрати, оскільки вони становлять комплекси різних елементів витрат. Існуюча система ціноутворення направлена на контроль загальновиробничих витрат в залежності від нормальної потужності організації, але в процесі виконання бюджетів доволі часто перевищуються заплановані витрати матеріальних і фінансових ресурсів, фактичне використання потужності може не відповідати бюджетній, що призводить до відхилення від запланованих значень та потребує розробки систем контролю за загальновиробничими витратами в залежності від чинників, що впливають на їх розмір.
Література:
1. Бондаренко Т.Ю. Необхідність та методика факторного аналізу загальновиробничих витрат. Н ttp :// www . rusnauka . com / NTSB _ 2006/ Economics / 7_ bondarenko %20 t . ju .. doc . htm
2. Щур О.В., Щур В.П., Зубаха О.П. Методика розподілу загально виробничих витрат з використанням кореляційно-регресивного аналізу // Економічні проблеми розвитку регіонів та підприємств на початку ХХІ століття. – Т.2. – Полтава: ПДТУ ім.. Ю.Кондратюка – С.158-159.
3. Чернявская И. По взаимному согласию // Инвестгазета . №42. С.50-52.
