WEB-ресурс научно-практических конференций

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ

Циплухіна В.С.

Донбаська національна академія будівництва та арх ітектури

Питання економічного, ефективного, раціонального використання та охорони земель є проблемою національної безпеки України і потребують неослабної уваги з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Виконання Основних напрямів земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки як комплексу взаємопов’язаних правових, організаційних, фінансових, науково-технічних та інших заходів мало забезпечити прискорення завершення в країні земельної реформи, а також створити ефективний механізм регулювання земельних відносин та державного управління земельними ресурсами.

Основними напрямами державної політики у сфері регулювання земельних відносин визначалось:

Забезпечення дальшого розвитку відносин власності на землю; удосконалення земельних відносин у сільськогосподарському виробництві; дальше реформування земельних відносин у містах та інших населених пунктах; розвиток ринку земель; розвиток кредитування під заставу землі, в тому числі іпотечного кредитування; удосконалення порядку справляння плати за землю; удосконалення моніторингу земель, порядку ведення державного земельного кадастру та оцінки земель; землевпорядне забезпечення проведення земельної реформи; підвищення ефективності державного управління земельними ресурсами; поліпшення організації контролю за використанням та охороною земель; удосконалення нормативно-правової і методичної бази розвитку земельних відносин.

Внаслідок неналежного фінансового забезпечення заходів земельної реформи, державна політика в сфері земельних відносин в Україні у зазначений період відзначалася спрямованістю на пріоритетне вирішення питань забезпечення дальшого розвитку відносин власності на землю та удосконалення земельних відносин у сільськогосподарському виробництві. За таких умов, в недостатній мірі вирішувалися питання землевпорядного забезпечення проведення земельної реформи, моніторингу земель, підвищення ефективності державного управління земельними ресурсами та поліпшення організації контролю за використанням та охороною земель.

Наслідком такої державної політики стало нераціональне використання земельно-ресурсного потенціалу держави, погіршення якісного стану та продуктивності земель, неврегульованість зміни характеру функціонування землі як засобу виробництва в економічній системі ринку, відсутність єдиної державної системи охорони земель як основного національного багатства.

За таких умов, розв’язання проблеми подальшого розвитку земельних відносин та обґрунтування оптимальної державної політики у даній сфері має здійснюватися на основі програмно-цільового підходу щодо формування сталого землекористування шляхом концентрації науково-технічного та виробничого потенціалу і матеріально-технічних та фінансових ресурсів, а також координації діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.

Формування та реалізація державної політики в сфері регулювання земельних відносин передбачає удосконалення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх тісне співробітництво, істотне підвищення ролі та відповідальності за вирішення покладених на них повноважень, а саме:

1. Органи місцевого самоврядування повинні сприяти державним органам земельних ресурсів у проведенні робіт, пов’язаних з реформуванням земельних відносин.

2. Забезпечувати безперешкодну реалізацію громадянами, юридичними особами права власності та права користування землею для ведення особистого підсобного господарства, селянського (фермерського) господарства, сінокосіння і випасання худоби, садівництва і городництва, індивідуального житлового будівництва, у тому числі для - підприємницької діяльності; потреб працівників соціальної сфери села в земельних ділянках.

3. Для ефективного використання земельних ділянок, що перебувають у державній та комунальній власності, передавати ці ділянки у довгострокову оренду громадянам та юридичним особам, як правило, на конкурентних засадах (аукціонах і конкурсах).

4. Формувати інфраструктуру ринку землі, та забезпечувати її функціонування.

5. Запровадити практику викупу земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, для потреб територіального розвитку міст та інших населених пунктів.

6. Встановлювати підвищення ставок земельного податку за використання наднормативних площ земельних ділянок.

7. Відведення в натурі земельних ділянок усім бажаючим власникам земельних часток (паїв) та видачі їм державних актів на право приватної власності на землю.

8. Сприяти в розробці планів земельно-господарського устрою території міста, поновленні роботи щодо картографування земельних угідь, ґрунтових і геоботанічних обстежень, обстежень техногенно забруднених земель, виконанні роботи щодо встановлення та закріплення меж прибудинкових територій.

9. Забезпечити належне фінансування робіт щодо розроблення та затвердження у встановленому порядку проектів розподілу територій кварталів; землевпорядних робіт, необхідних для проведення розмежування земель державної і комунальної власності; планів земельно-господарського устрою території міста, поновлення робіт щодо картографування земельних угідь, ґрунтових і геоботанічних обстежень, обстежень техногенно забруднених земель; виконання робіт щодо встановлення та закріплення меж прибудинкових територій та інші, відповідно до заходів щодо реалізації Основних напрямів земельної реформи, які затверджені сесією відповідної ради.

10. Здійснювати самоврядний контроль за використанням та охороню земель. Передбачений статтею 189 Земельного кодексу України та статтею 33 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”. На цей час здійснюється тільки державний контроль за використанням і охороною земель уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсами.

11. Припинити поширену практику щодо покладання завдань та функції, властивих органів місцевого самоврядування або виконавчої влади, на територіальні органи земельних ресурсів, таких як представництво інтересів місцевих рад, держадміністрацій з питань, пов’язаних із укладанням та нотаріальним посвідченням договорів купівлі-продажу, оренди земельних ділянок, додаткових угод щодо внесення змін та доповнень до договорів оренди землі, угод щодо передачі права власності на земельну ділянку або угод про розірвання всіх вищезазначених договорів, представництво в судових органах, зобов’язання здійснювати нарахування податку на додану вартість при укладанні місцевими радами та адміністраціями договорів купівлі-продажу та оренди земельних ділянок. Такий перерозподіл повноважень в галузі регулювання земельних правовідносин суперечить ст.19 Конституції України, якою встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Система управління земельними ресурсами повинна забезпечувати порядок і стабільність в суспільстві шляхом забезпечення гарантій для країни в цілому.

Список використаних джерел:

1.Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-ІІІ.

2. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 N280/97-ВР .

3. Указ „Про основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки” від 30.05.2001 №372/2001.

4. Конституція України від 28.06.1996// Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30.