WEB-ресурс научно-практических конференций

ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ ЯК АЛЬТЕРНАТИВНЕ ДЖЕРЕЛО ЕНЕРГОРЕСУРСІВ

Подлепіна П.О.

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

На протязі багатьох років паливо та енергія мають глобальний вплив на розвиток суспільства. Але протиріччя між наявністю власних енергоресурсів країн та потребами в них, вичерпність запасів паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) і зростання масштабів екологічних проблем, пов’язаних з їх видобутком (виробництвом), транспортуванням, перетворенням та споживанням, загальносвітове підвищення їх вартості обумовлюють тенденцію загострення енергетичних проблем в життєдіяльності населення кожної окремої країни.

Для забезпечення виживання України як суверенної держави та повноцінної участі у міжнародних відносинах необхідним є вибір ефективної моделі розвитку, розробка стратегії та системи національної безпеки, які мають бути адекватними геополітичній ситуації, що склалася. Останні тенденції світового ринку енергоносіїв, енергодефіцитність нашої держава (забезпеченість власними енергоносіями складає лише 47-49%, при цьому енергоємність валового внутрішнього продукту майже в 5 разів перевищує показники розвинутих країн світу) надають особливої актуальності питанню щодо виробництва та використання альтернативних джерел енергії, яке широко вивчається та обговорюється у таких країнах як США, Бразилія, ЄС.

Особливо гостро проблема забезпечення виробництва паливно-енергетичними ресурсами постає для сільського господарства. Для гарантованого проведення сільськогосподарських робіт в агропромисловому комплексі за технічними нормами щорічно необхідно приблизно 1870 тис. тонн дизельного пального і 620 тис. тонн бензину. Для виробництва такої кількості пального використовується майже 4,5 млн. тонн нафти, переважна більшість якої імпортується [3] . Але, у той же час, Україна має унікальний потенціал для того щоб перетворити вітчизняне сільське господарство зі споживача традиційних видів палива на виробника альтернативної «зеленої» енергетики.

До перспективних напрямів вирішення проблеми енергозабезпечення агропромислового комплексу відносять:

· Виробництво біодизельного пального;

· Виробництво біогазу ;

· Виробництво біоетанолу (для використання у паливних сумішах).

Сприятливі геополітичні, ґрунтово-кліматичні умови, потужний науковий потенціал у галузі рослинництва та селекції, історично-сформована направленість землеробської діяльності населення, зміни у продовольчому раціоні харчування складають основні переваги нарощування виробництва в Україні саме олійних культур (соняшнику, сої та рапсу), які, окрім того, виступають найкращою сировиною для виробництва біодизеля .

Перевагами біологічного дизпалива над традиційним його видом є :

- швидке біологічне розщеплення (за 21 день на 98%, в той час як дизельне – лише на 72%);

- низький рівень емісії шкідливих газів (тоді як при згоранні тонни нафтового дизпалива у повітря надходить до 83 кг шкідливих речовин) та ін. [ 1, c.77 ] .

Розвиток виробництва біологічного пального в Україні є наслідком і геополітичного інтеграційного вектору нашої держави, так як згідно з вимогами Європейського Союзу щодо використання біологічних та інших видів палива з відновлюваних ресурсів, їх частка в структурі енергоспоживання країн-членів ЄС становить 2,75% та становитиме 5,75% до кінця 2010 року. Таким чином, Україна проголосивши свій політичний вибір щодо вступу до ЄС, повинна виробляти та споживати у 2010 році не менше 520 тис. тонн біопалива [2] .

Швидке зміцнення позицій біопалива зумовлене і прагненням підтримати сільськогосподарського виробника. Світовий досвід показує, що і у США, і у ЄС початково програми щодо виробництва біопального виступали саме як план підтримки фермерів.

З точки зору економічної ефективності, найкращою вихідною сировиною для біодизелю у вітчизняних умовах є ріпак, оскільки його агротехнічні та цінові характеристики дозволяють оптимізувати вартість цього альтернативного виду палива, адже для збереження конкурентоспроможності ціна біодизельного пального не повинна перевищувати 85% ціни дизельного. На користь цього варіанта свідчить досвід таких країн, як США, Німеччина, Австрія, Франція, Чехія, де для вирощування ріпаку використовується 10-14% ріллі. «Програмою розвитку виробництва дизельного пального на період до 2010 року в Україні», затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 22   грудня 2006 р. № 1774, визначається збільшення площі посівів ріпаку до 10% загальної площі ріллі.

  В Україні ріпак , як жодна інша культура, має великі можливості щодо розширення площ його вирощування . Неабияку роль відіграють агроекологічні переваги впровадження ріпаку та вирішення проблеми кормового білка в районах, де соняшник не має перспективи розвитку через агрокліматичні умови . Сприятливі умови для розширення посівних площ озимого та ярого рапсу мають господарства Вінницької , Волинської , Житомирської , Івано-Франківської , Київської , Львівської , Рівненської , Тернопільської , Хмельницької , Чернівецької областей , Автономної Республіки Крим. Окрім того, в нашій державі це альтернативне джерело енергії має великі перспективи в зоні екологічної катастрофи ЧАЕС, завдяки унікальним властивостям цієї культури очищати ґрунт від шкідливих речовин без накопичення їх у насінні.   Взагалі аналітики оцінюють потенційні можливості України щодо вирощування ріпаку на рівні 3 млн.га при середній врожайності   15-30 ц /га.

Розрахунки вчених Національного аграрного університету свідчать про те, що при затратах на вирощування ріпаку на рівні 569-895 грн. / т собівартість виробництва біодизельного палива складає 1,67- 2,31 грн./кг , що нижче за ринкову вартість традиційного палива, і свідчить про економічну привабливість «зеленої» енергетики [1, c.78].   Інвестиційні процеси у цій галузі є доказом того, що процес переходу в   Україні на екологічно чисті види палива розпочато. Так, Харківська область разом з німецькими партнерами розпочала створення спільного підприємства з переробки ріпаку на паливо, в Полтавській області було презентовано завод для виробництва біологічного дизельного пального на основі рослинних олій, інші проекти започатковані і у Волинській, і у Вінницькій областях та ін.

Отже, використання альтернативних джерел палива є важливим етапом подолання не тільки енергозалежности агропромислового виробництва, а й зміцнення національної безпеки нашої країни.

Список використаних джерел:

1. Дубовин В., Мельничук М., Мироненко В. Се льхозпроизводство как источник энергии // Зерно. – 2006. - № 2. – С.76-81.

2. «Програма розвитку виробництва дизельного пального на період до 2010 року в Україні», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 22   грудня 2006 р. № 1774.

3. www.ukrlend.org.ua – офіційний сайт Української аграрної конфедерації