WEB-ресурс научно-практических конференций

ДИВЕРСИФІКАЦІЙНИЙ ПІДХІД   ДО ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЯ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Василенко Д.В.

Київський національний економічний університет

Наявність розвиненого ринку цінних паперів є умовою економічного розвитку держави, орієнтованої на ринковий тип економіки. Сьогодні вже можна говорити про те, що фондовий ринок України пройшов етап свого становлення. Безперечно, провідне місце, у цьому   процесі відведено комерційними банкам. Але у діяльності більшості вітчизняних банків спостерігається високий ступінь невизначеності та ризику в управлінні інвестиційним портфелем. Ця проблема, останнім часом, набуває дедалі більшої актуальності. Як відомо, основною метою здійснення інвестиційної діяльності банку є отримання доходів у майбутньому в будь-якій формі. Крім того, інвестиційний порт­фель банку виконує низку інших функцій, а саме: підтримку ліквідності, зниження ризику, забезпечення гнучкості порт­феля активів.

Проблематиці формування оптимального інвестиційного портфеля комерційних банків присвячено багато праць вітчизняних та зарубіжних науковців, у яких досліджено різні аспекти механізму здійснення та регулювання інвестиційної діяльності. Вагомий внесок у дослідження зробили О. В. Васюренко, Т.С. Клебанова В. І. Міщенко, А. А. Пересада,   С.Т. Шклярук,   Дж.К. Ерроу, Г.М. Марковіц, В.Ф. Шарп, Дж. Тобін, Ф. Блек, М. Шоулс, Р. Мертон,   С. Тейлор, П.А. Самуельсон, Х. Харст, Д. Кох, Р. Росс, М. Рубінштейн   та інші.

Однак, незважаючи на значні результати наукових досліджень, у цій галузі     бракує розробок щодо створення ефективного механізму управління інвестиційним портфелем та, зокрема, використання такого дійового методу зменшення інвестиційного ризику як диверсифікація інвестицій, відсутній системний підхід дослідження вітчизняного досвіду формування оптимального   інвестиційного портфеля, в т.ч. з урахуванням специфіки національної економіки, особливостей функціонування банківського сектору та розвитку фондового ринку України.

Питання про кількісний склад інвестиційного портфеля лишається важливим об’єктом дослідження сучасної економічної науки. Як відомо, збільшення кількості об’єктів інвестування зменшує ризик інвестицій. В такий спосіб здійснюється спроба контролювати ризик за рахунок добору активів, доходи від яких мало корелюють між собою. Цей процес має назву диверсифікація.

Диверсифікація походить від латинського diversus- різний, віддалений) [1, с.73]   Диверсифікація – наявність в інвестиційному портфелі різних видів цінних паперів із різним ступенем ризику – прибутковістю й ліквідністю. [2, с.579]

Диверсифікація вкладень є основним принципом портфельного інвестування.   Мета диверсифікації – утримати ризик портфеля інвестицій у межах інвестиційної політики, яку проводить банк.

В самому простому розумінні диверсифікація застерігає «не класти яйця в один кошик» [3], та розглядаючи концепцію диверсифікації необхідно звернути увагу на показники ризикованості та доходності кожного «кошику», який використовується. При цьому важливо враховувати поведінку різних «кошиків» по відношенню один до одного і встановити як це вплине на зниження ризику портфеля. Важливим також є визначення точної кількості «яєць», які необхідно покласти до кожного «кошику», щоби досягнути ефекту диверсифікації.

Диверсифікацію інвестицій комерційного банку можна здійснювати за наступними напрямами   [4]:

· за об’єктом інвестування;

· за галузями економіки;

· за географічною ознакою;

· за строком утримання.

Зазвичай, вважається, що об’єктом банківських інвестицій можуть бути вкладення в акції, облігації та інші високоприбуткові цінні папери. Крім того, до банківських інвестицій слід віднести довгострокові кредити та деякі альтернативні вкладення капіталу, а не обмежуватися лише цінними паперами.

Достатній обсяг цінних паперів у портфелі дозволяє зробити наступний крок – проводити галузеву та регіональну диверсифікації. Принцип галузевої диверсифікації полягає в тому, щоб не допускати перекосів портфеля у бік цінних паперів однієї галузі. За певних обставин ц інні папери часто пов'язані з регіонами більше, ніж об'єкти кредитування, тому в даному випадку доцільно здійснювати диверсифікацію за географічною ознакою, так звану просторову диверсифікацію.

Диверсифікація паперів за строками їх погашення дозволяє зменшити ризик коливання відсоткових ставок, який спричи­няє зміни ринкової вартості цінних паперів. Наявність в інвестиційному портфелі цінних паперів з різни­ми термінами погашення дає можливість ефективно маневру­вати ними з метою забезпечення його збалансованості.

Ефективність формування інвестиційного портфеля пов'яза­на з використанням "сучасної портфельної теорії. Наукові основи теорії диверсифікації портфелів заклав Г. Марковіц - лауреат Нобелівської премії в області економіки 1990 р., основна заслуга якого складається в постановці питання про взаємозв'язок ризику інвестицій у портфель з ризиками інвестицій. [5]

В основі сучасної портфельної теорії лежить концепція "ефек­тивного портфеля", формування якого покликане забезпечити найвищий рівень його прибутковості при заданому рівні ризику або найменший рівень його ризику при заданому рівні прибутковості. Іншими словами, при кожному із заданих цільових параметрів формування портфеля інвестор повинен прагнути забезпечити найбільш ефективне сполучення згідно з ним рівнів прибутко­вості й ризику.   Формування оптимального портфеля, що припускає знижен­ня рівня його ризику при заданому рівні прибутковості, ґрун­тується на оцінці коваріацїї та відповідної диверсифікованості інструментів портфеля.

Незважаючи на всі переваги здійснення диверсифікації, вона не здатна   звести інвестиційний ризик до нуля. Встановлено, що при диверсифікації ризик зменшується   лише до певного рівня, нижче якого знизити його в такий спосіб не можливо. Збільшення кількості об’єктів інвестування в окремих випадках, не дає значного зменшення портфельного ризику. Так,   загальний ризик за портфелем різко зменшується при зростанні кількості видів акцій від 1 до 10. Максимальне скорочення ризику досягається, якщо у портфель відібрано від 10 до 15 різних цінних паперів. Подальше збільшення складу портфеля неістотно знижує ризик і тому недоцільне, в іншому   виникає ефект зайвої диверсифікованості, чого варто уникати, адже вона може спричинити погіршення якості управління через відсутність достатньої кількості висококваліфікованих фахівців із знанням особливостей багатьох областей економіки й типів цінних паперів. Так, при зростанні кількості видів до 20 ризик за портфелем наближається до ринкового ри­зику. Якщо кількість видів акцій досягла 40, подальша диверсифікація не призводить до відчутного зменшення ризику та поліпшення якості портфеля. [6]

Крім того зайва диверсифікованість може призвести до таких негативних результатів, як [7]:

· неможливість якісного портфельного управління;

· придбання   недостатньо надійних, дохідних, ліквідних цінних паперів;

· зростання витрат, пов'язаних з пошуком цінних паперів (витрати на попередній аналіз і т.ін.);

· високі витрати на купівлю невеликих дрібних партій цінних паперів і т.ін.

Витрати з управління надмірно диверсифікованим інвестиційного портфеля не дадуть бажаного результату, тому що прибутковість портфеля навряд чи буде зростати вищими темпами, ніж витрати в зв'язку з зайвою диверсифікованістю.

Розглядаючи дане питання з погляду практики вітчизняного інвестиційного ринку, необхідно, насамперед, вирішити проблему достатньої кількості якісних інвестицій, вкладаючи кошти в які можна досягти кращих результатів. Необхідно також враховувати постійні зміни ситуації на українському фондовому ринку, зміни курсових вартостей цінних паперів та нестабільний фінансовий стан підприємств-емітентів, спираючись при цьому на особливості вітчизняного законодавства в банківській, податковій сфері та сфері регулювання фондового ринку України .

Саме за таких умов розглянутий механізм диверсифікації   має забезпечити створення сприятливого інвестиційного клімату та більш ефективного процесу прийняття інвестиційних рішень в умовах ринкової невизначеності, підвищення якості управління ризиковою частиною інвестиційного портфеля.

Список використаних джерел :

1. Економічний словник-довідник/ За ред. С.В. Мочерного. – К.: Феміна, 1995. – 368 с.

2. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 608 с.

3. Internet-трейдинг. Полное руководство: Пер.с англ. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2003. – 320 с.

4. Мойсеенко I.П. Інвестування: Навч. посібник. – К.: Знання, 2006. – 490 с.

5. Абрамов А.Е. Инвестиционные фонды: доходность и риски, стратегии управления портфелем, объекты инвестирования в России. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. – 416 с.

6. Шелудько В.М. Фінансовий менеджмент: Підручник. – К.: Знання, 2006. – 439 с.

7. Портфельне інвестування: Навч. посібник / Пере­сада А.А., Шевченко О.Г., Коваленко Ю.М. та ін. – К.: КНЕУ, 2004. – 408с.