WEB-ресурс научно-практических конференций

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ВІТЧИЗНЯНИХ ТА ЗАРУБІЖНИХ СИСТЕМ ІНДИКАТОРІВ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

Надточій І.І.

Херсонська філія Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова

Забезпечення ефективного економічного та соціального розвитку регіонів України багато в чому залежить від об’єктивної оцінки ситуації в економіці та соціальній сфері, виявлення сильних та слабких сторін регіону та прийняття відповідних управлінських рішень. Реалізація цих завдань неможлива без достовірної інформації.

Щоб оцінити, в якому стані перебуває регіон, які завдання повинні бути першочерговими, як їх виконання позначиться на економіці та соціальному становищі населення, необхідні певні індикатори. Під індикатором звичайно розуміють цифровий показник зміни економічної величини, що використовується для обґрунтування економічної політики, спрямованості розвитку економічних процесів та оцінки їх результатів [1].

У цей час для оцінки соціально – економічного розвитку в Україні та інших країнах використовуються різноманітні сукупності індикаторів, які часто являють із себе досить складну систему. Існують системи індикаторів, розроблених ООН, Європейським Співтовариством, Всесвітнім банком та іншими провідними міжнародними організаціями. Найбільш значущими розробками є система інтегрованих екологічних й економічних національних рахунків, що запропонована статистичним відділом ООН, і система індикаторів сталого розвитку, яка створена Комісією ООН зі сталого розвитку [2]. Україна так само, як і Росія та деякі інші країни ближнього зарубіжжя, також має досвід створення і використання соціально-економічних індикаторів. Для окремих регіонів України (Донецької області, Сумської області, Чернігівської області, міста Києва тощо) індикатори соціально-економічного розвитку розроблялися фахівцями Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України при формуванні Стратегій соціально-економічного розвитку.

При створенні різноманітних програм і проектів регіонального розвитку в різних країнах, в тому числі і в Україні, різними організаціями використовуються різні системи індикаторів, що мають суттєві відмінності. Зрозуміло, що склад і підпорядкованість індикаторів багато в чому залежить від тих завдань, для вирішення яких створені їх системи. Разом з тим, навіть з урахуванням цього, досить складно пояснити різноманітність застосованих систем.

При формуванні системи індикаторів економічного та соціального розвитку регіону, яка дозволяла б правильно оцінювати ситуацію і надавала б своєчасну та достатню інформацію для ефективного управління, доцільним є використання накопиченого вітчизняного і зарубіжного досвіду. З цією метою був проведений аналіз побудови систем індикаторів регіонального соціально-економічного розвитку. При проведенні дослідження була поставлене завдання проведення аналізу методології побудови та практики використання у вітчизняних та зарубіжних системах показників соціально-економічного розвитку регіону, а також оцінки можливості застосування зарубіжного досвіду в Україні. Співставлення зарубіжного та вітчизняного досвіду побудови і використання індикаторів соціально-економічного розвитку наведено в табл. 1.

Урахування недоліків, які мають вітчизняні системи індикаторів, повинно дати можливість розробити таку систему, яка б дозволяла забезпечувати ефективне управління соціально–економічним розвитком регіону з метою реалізації загальнодержавних завдань стабілізації, підвищення рівня і якості життя населення і т. д.

Можна сформулювати ряд умов, яким повинні відповідати системи індикаторів соціально–економічного регіонального розвитку. Так, вони повинні дозволяти:

- мати кількісне вираження;

Таблиця 1. Порівняння основних характеристик зарубіжних та вітчизняних систем індикаторів соціально-економічного розвитку регіонів

- мати однозначну інтерпретацію та бути зрозумілими для осіб, що приймають рішення;

- бути зрозумілими для неспеціалістів;

- мати можливість оцінки в динаміці;

- мати чітку ієрархічну побудову, що дозволило б давати узагальнену оцінку економічним і соціальним процесам;

- узгоджувати соціально-економічні та екологічні аспекти;

- давати наскрізну уяву на різних рівнях управління.

Список використаної літератури:

1. Економічна енциклопедія: У 3 т. / Редкол.: С.В. Мочерний (відп.ред.) та ін. – Т.1. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000 – 864 с.

2. Доповідь ”Про людський розвиток” Програми розвитку Організації Об’єднаних Наций. – http://hdr.undp.org

3. Данилов-Данильян В.И., Лосєв К.С. Екологічний виклик і стійкий розвиток: Навч. посібник. – М.: Прогрес-Традиція, 2000. – 416 с.

4. Новий погляд на багатство народів. Індикатори екологічно стійкого розвитку /Діксон Дж., БэккесЖ., Гамильтон К. й ін. - М.: Увесь світ, 2003.

5. Грішнова О.А. Людський розвиток: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2006. – 308с.