WEB-ресурс научно-практических конференций

ПРОБЛЕМИ БАЛАНСОВОГО ВІДОБРАЖЕННЯ АКТИВІВ В ОБЛІКУ УПРАВИТЕЛІВ   ФОНДІВ ФІНАНСУВАННЯ БУДІВНИЦТВА

Чалий І.Г.

Харківська національна академія міського господарства

З початку 2006 року, коли до статті 4 Закону «Про інвестиційну діяльність» було внесено зміни, що суттєво обмежили джерела фінансування житлового будівництва, значно зросла зацікавленість забудовників у використанні ресурсів фондів фінансування будівництва. Відтак, збільшився попит на послуги компаній-управителів таких фондів. Наразі Держкомінпослуг видала вже більше ста ліцензій на управління коштами для фінансування будівництва.

Зазначений механізм фінансування врегульований Законом «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі – Закон). Найголовнішою особливістю Закону є той факт, що відносини між учасниками будівництва ґрунтуються на принципах довірчої власності: «договір управління майном - договір, за яким установник управління передає управителю у довірчу власність майно з метою досягнення визначених ним цілей та встановлює обмеження щодо окремих дій управителя з управління цим майном. За цим Законом договором управління майном для фонду фінансування будівництва (далі - ФФБ) є договір про участь у ФФБ, а для фонду операцій з нерухомістю (далі - ФОН) - договір на придбання сертифікатів ФОН».

Зазначимо, що інститут довірчого управління майном, який у формі трасту властивий англосаксонському праву, не є традиційним для вітчизняної правової доктрини. Перша серйозна спроба запровадження принципів довірчого управління у національне законодавство була зроблена в 1993 році, коли був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства". Згодом в Цивільний кодекс, який набув чинності з 2004 року, було введено окрему главу 70 «Управління майном». Друга частина статті 1029 Цивільного кодексу містить таку базову норму: «Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно».

Юристи досі сперечаються з приводу адекватності сприйняття зазначеної норми   тією правовою моделлю, що властива пострадянській традиції [1,   с. 117]. Деякі авторитетні фахівці   вважають, що феномен так званого довірчого   «розщеплення» власності не може ефективно застосовуватись в рамках чинного законодавства, і тому довірча власність є «чужорідним тілом» для континентальної правової системи [2, с. 584].

Незвичність нових юридичних постулатів та відповідно неоднозначність багатьох норм Кодексу і Закону, інколи призводять до виникнення   певних труднощів з відображення господарських операцій в обліку управителів ФФБ. Однією з концептуальних проблем є відображення в обліку управителя активів, які знаходяться у довірчій власності.

З одного боку стаття 1030 Цивільного комплексу вимагає, щоб управитель вів облік активів, отриманих в управління на «окремому балансі». З іншого боку Інструкція про застосування Плану рахунків, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р.  № 291, вимагає позабалансового обліку (на рахунку 02)   активів, прийнятих в довірче управління.

Методичні рекомендації, затверджені наказом Держфінпослуг від 09.11.2004   № 2792, демонструють різновекторний підхід до вирішення цієї дилеми: будівельно-монтажні роботи, що прийняті управителем ФФБ на користь довірителя, не визнаються в балансі управителя, а нерухомість, придбана управителем ФОН на користь довірителів, до балансу компанії-управителя зараховується.  

Який же підхід є правильним?

Вважаємо, що ключовим критерієм для визначення можливості капіталізації в балансі управителів майна, що належить їм на правах довірчої власності, має бути категорія контролю .

Згідно визначення статті 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому».

Таким чином, щоб виявити необхідність балансового визнання активу, що перебуває у довірчій власності, слід перш за все з’ясувати, чи контролює відповідний ресурс компанія-управитель.

Класична англо-американська форма довірчого управління полягає в тому, що управитель ( trustee ) тримає за собою законне право титульної власності ( legal title ), і може використовувати як відповідне майно, так і будь-який прибуток з нього [3, p.623]. Що стосується довірчих бізнес-операцій, то тут наочним є визнання контролю саме за управителем:

«Бізнес-траст – це письмова угода щодо передання контролю над бізнесом та законної власності ( legal ownership ) управителю ( trustee ), який веде справи задля отримання вигоди інвесторами» [4, р. А-27].

Професор Університету Колорадо Пол Міллер ( Paul Miller ), розглядаючи проблему, слушно відокремлює управителя трасту від самого трасту: «Я не думаю, що управитель має капіталізувати вартість активів, оскільки вони належать трасту. Ці активи мусять з’явитися в балансі трасту як тільки траст отримає контроль над ними, а довіритель ( grantor ) залишить контроль».

  Цікаво, що така позиція тісно корелює з вимогою Цивільного кодексу, щодо відображення майна, яке перебуває в довірчій власності, в окремому балансі управителя. Щоправда тут слід мати на увазі, що ФФБ та ФОН не є юридичними особами, а стандарти бухгалтерського обліку за загальним правилом розраховані не те, що суб’єктом подання балансу є саме юридична особа (п.2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87).

Зважаючи на те, що поняття контролю не характеризується чіткими кількісними чи якісними властивостями, в основі рішення про капіталізацію активів, що належать довірителям, але перебувають в довірчій власності управителя, лежатиме професійне судження.   

Отже, в кожному конкретному випадку менеджмент компанії-управителя мусить визначити, чи контролює   компанія активи, що належать довірителям. Відповідні висновки можуть бути зроблені на основі докладного аналізу Закону, Правил ФФБ чи ФОН, та окремих положень договору між довірителем та управителем.

Список використаних джерел:

1. Гражданское право / Под ред. Е.А. Суханова . – Т. ІІ, полутом 2. – М.: БЕК, 2002.

2. Гражданское право/ Под ред. А.П. Сергеева , Ю.К.Толстого. – Т. 2. – М.: Проспект, 2001.

3. Personal Financial Planning . Lawrence J. Gitman , Michael D. Joehnk , Dryden Press , 1996.

4. Finance. An Integrated Global Approach . Anand G.Shetty , Francis J. McGrath , Irene M.Hammerbacher , IRWIN, 1995 .