Проблеми відшкодування податкового кредиту за навчання по податку з доходів фізичних осіб

К.е.н . Мезенцева Н.М. *, к.е.н . Орел С.В.**

* Запорізький національний університет , ** Гірничий технікум Криворізького технічного   університету

Останніми роками в Україні значно поширилося навчання на комерційній основі. Держава надає великі можливості для отримання освіти та підвищення професійної кваліфікації. Тому законодавчому забезпеченню процесу навчання в Україні приділено особливу увагу.

Згідно Закону України „Про освіту” [1] „держава здійснює соціальний захист вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів,... та інших осіб, незалежно від форм їх навчання і типів навчальних закладів, де вони навчаються...”. Це особливо важливо в сучасних економічних умовах розвитку країни, так як згідно ст. 65 Закону України „Про вищу освіту” [2] вищі навчальні заклади можуть надавати платні послуги у галузі вищої освіти. Маючи такі можливості, близько 40% студентів України здобувають вищу освіту на контрактній умові. Вартість послуг, пов’язаних з навчанням громадян кожен навчальний заклад визначає, виходячи з вимог Порядку надання платних послуг державними навчальними закладами [ 5 ] . Тому держава приймає законодавчі та нормативні документи щодо соціального захисту саме таких верств населення [ 3-6 ] . Одним з моментів, що передбачає такий захист є надання права платникам податку з доходів фізичних осіб на податковий кредит.

Але, слід зауважити, що законодавство з цього питання на сьогоднішній день має деякі протиріччя. Одним з них є неузгодженість тлумачення статей зазначеного Закону та вимог Інструкції [ 6 ] і Листа ДПАУ [7]. Перелік витрат, які платник податку має право включити до складу податкового кредиту і таким чином повернути частку податку, утриманого протягом року визначений п.5.3 ст.5 Закону „Про податок з доходів фізичних осіб” і налічує сім видів витрат. Найпоширенішими з цих витрат на сьогоднішній день є витрати, пов’язані з оплатою навчання закладам освіти. Отже, на прикладі включення витрат на навчання, розглянемо суперечність чинного законодавства та нормативних документів із зазначеного питання.

   Згідно п.п.5.3.3 ст.5 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” [3] скористуватися податковим кредитом можуть тільки громадяни, які отримують доходи у вигляді заробітної плати. Адже загальна сума нарахованого кредиту не може бути більше суми такої плати   за звітний період. Тобто, доходи від підприємницької чи іншої професійної діяльності   при визначені суми податкового кредиту не враховуються, так як вони не виступають заробітною платою. За наслідками звітного року платник податку, який претендує на податковий кредит, подає до органів податкової служби Декларацію. Згідно останньої визначається сума податку, яка підлягає поверненню з бюджету платникові, шляхом перерахунку його оподатковуваного доходу. Як зазначалося вище, при цьому враховуються тільки доходи у вигляді заробітної плати. Законом України [3] база оподаткування таких доходів визначається як нарахована заробітна плата за звітний період, зменшена на суму страхових внесків до Пенсійного фонду та Фондів загальнообов’язкового соціального страхування. Крім того, платники податку згідно ст.6 даного Закону у визначених випадках мають право на податкову соціальну пільгу. Державною податковою адміністрацією України, було взято до уваги лише вимоги Закону щодо зменшення суми доходу за звітний рік на суму податкового кредиту, тобто без врахування визначення бази оподаткування у вигляді заробітної плати, а також суми податкової соціальної пільги. З цим можна було б погодитися, у разі включення до Декларації всіх видів доходів, отриманих таким платником податку   за звітний рік. Але мова йде виключно про доходи у вигляді заробітної плати.   Державна податкова адміністрація в своєму Листі [7] дає роз’яснення щодо розрахунку суми податкового кредиту, зазначивши, що при цьому враховується сума нарахованої заробітної плати без виключення сум внесків до соціальних фондів та податкової соціальної пільги ( що не відповідає розрахунку бази оподаткування доходів у вигляді заробітної плати). Тоді можна зробити висновок щодо заниження суми податку внаслідок застосування розрахунку, запропонованого Інструкцією [6] та Листом ДПАУ [7].

Розглянемо приклад розрахунку за 2006 рік (таблиця 1), виходячи зі щомісячної суми заробітної плати 1500 грн.. При цьому припустимо, що   такий   платник має право   на застосування податкової соціальної пільги за звичайною ставкою, тобто 100%. Протягом календарного року платник податку сплатив   за навчання 2500 грн.

Таблиця 1. Приклад розрахунку суми податку з доходів ф ізичних осіб за 2006 рік

Як видно з розрахунку, сума податку з доходів фізичних осіб за Декларацією складає 243,10 грн. В той же час, сума такого податку, визначена згідно вимог Закону [3] складає 325,00 грн.. Тобто, платник податку внаслідок перерахунку згідно Листа ДПАУ [7] недоотримав 81,90 грн.

З даного приводу у платників податку виникають питання щодо відповідності вимог Законів України та нормативних документів, які визначають методику застосування окремих статей таких Законів. І практика показала, що при розгляді позовів, суд керується вимогами тільки Законів, не враховуючи при цьому Інструкції, Порядки, Листи, тощо [8]. Тобто, використовуючи діючий на сьогоднішній день метод розрахунку, податкові органи порушують вимоги Закону [3].

Така неузгодженість виникає внаслідок того, що роз’яснення до окремих статей Законів та методики їх застосування розробляють державні органи, які не брали участь у роботі над редакцією тексту того чи іншого Закону. Усі ці проблеми необхідно вирішувати за допомогою комплексного підходу в формуванні законодавчої і нормативної бази задіявши   всі ланки фінансової системи, які беруть участь у формуванні і забезпеченні роботи законодавства, мають бути задіяні в такому процесі.

Список використаних джерел:

1. Закон України від 23 березня 1996 року № 100/96-ВР „Про освіту”.

2. Закон України від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ „Про вищу освіту”.

3. Закон України від 22 травня 2003 року № 889-І V „Про податок з доходів фізичних осіб”.

4. Перелік платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 38.

5. Порядок надання платних послуг державними навчальними закладами, затверджений наказом Міністерства освіти України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 27 жовтня 1997 року № 383/239/131.

6. Інструкція про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 22 вересня 2003 року № 442.

7. Лист Державної податкової адміністрації України від 04 квітня 2005 року №6119/7/17-3117.

8. Постанова Святошинського районного суду м. Києва від 26 січня 2006 року// Збірник систематизованого законодавства. – Вип. 9. – С.217-218.