Аналіз фінансового стану підприємства в аудиторській діяльності

К.е.н. Нікульникова Т.Г.

Криворізький економічний інститут КНЕУ ім. В. Гетьмана

Одним із напрямів аудиту діяльності підприємства є аналіз його фінансового стану. Оцінка фінансового стану є сьогодні обов’язковою умовою підвищення ефективності оперативного управління формуванням і використанням фінансових коштів підприємства.

Ці питання актуальні як для самого підприємства, так і для його контрагентів, податкових служб та банків. Під час проведення будь-якої загальної або тематичної перевірки аудитор має здійснити аналіз фінансового стану підприємства і зробити висновки, після чого визначаються напрямки подальшого фінансового менеджменту.

Для проведення якісного аналізу автор вважає за необхідне уточнення існуючої класифікації активів і пасивів підприємства з метою розрахунку рівнів його платоспроможності та поглиблення системи показників для оцінки вірогідності банкрутства.

Для того, щоб в перспективі розрахувати показники ліквідності і фінансової стійкості підприємства, необхідна класифікація його активів і пасивів. Якщо говорити про активи, то вони групуються за категоріями ризику, тобто за ступенем їх ліквідності, або швидкості перетворення в грошові кошти (табл. 1).

Таблиця 1 . Групування активів за категоріями ризику (ступенем ліквідності)

Групування активів доповнюється групуванням пасивів підприємства за строками їх погашення. Доцільним є наступне групування пасивів підприємства (табл. 2).

Таблиця 2. Групування пасивів за строками погашення

Коефіцієнтний аналіз платоспроможності дає детальну оцінку ступеня покриття зобов’язань підприємства його поточними активами. Методика розрахунку коефіцієнтів традиційна, але особливістю є те, що автор виходить з вище визначеної класифікації активів і пасивів.

Показники фінансового стану підприємства пов’язані з технічним оснащенням підприємства, оскільки ефективність його діяльності залежить від техніки, що використовується, технології і організації виробництва. Особливо це стосується такого фінансового показника, як прибуток. Тому актуальним є аналіз фінансових результатів з метою ліквідації негативних причин, що впливають на розмір прибутку.

Аналіз фінансових результатів необхідний для виявлення можливих резервів зростання прибутку, що стимулює покращення фінансового стану і, як наслідок, підвищує фінансову привабливість підприємства перед потенційними інвесторами. Так, прибуток є вже кінцевим результатом діяльності, і, щоб знайти резерви його збільшення, необхідно в першу чергу проаналізувати сукупність всіх доходів підприємства, отриманих у звітному році, тобто їх склад, структуру та динаміку. Обов’язковим є аналіз витрат, понесених у зв’язку із отриманням цих доходів, адже збільшення прибутку відбувається за рахунок відповідного збільшення доходів, або зменшення витрат. В свою чергу, збільшення доходів можливе за рахунок збільшення обсягу випуску продукції (робіт, послуг), запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення продуктивності праці. На зменшення витрат впливає застосування менш енерго- та матеріалоємних технологій виробництв, економія та раціональне використання коштів на оплату праці, зниження собівартості продукції тощо. Саме тому на кожному підприємстві необхідно систематично проводити аналіз формування доходів, витрат, фінансових результатів за всіма напрямками діяльності (рис. 1).

На фінансові результати, пов’язані з процесом реалізації, впливають різноманітні фактори. За результатами факторного аналізу прибутку оцінюється його якість. Якість прибутку вважається високою, якщо його збільшення зумовлене зростанням обсягу реалізації або зниженням собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг). Низька якість прибутку характеризується зростанням цін без збільшення фізичного обсягу продажів і зниженням витрат на 1 гривню продукції.

Зроблені висновки на базі здійсненого аналізу фінансового стану за основними його напрямками дозволяють приступити до оцінки вірогідності банкрутства підприємства.

Аудитор, використовуючи існуючі світові методики оцінки вірогідності банкрутства, повинен обрати оптимальну з них, виходячи із системи показників, що аналізуються, та масштабів дослідження.

В Україні механізм банкрутства почав працювати після прийняття Верховною Радою Закону „Про банкрутство”, який було введено в дію з 1 липня 1992 р., а для сільськогосподарських підприємств – з 1 січня 1993 р. У травні 2005р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України „Про відрахування платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, останні зміни до якого були внесені 21.12.2005р. Згідно з ним „банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури”. Таким чином, критерієм для визначення підприємства банкрутом є його неспроможність вчасно розрахуватися за своїми зобов’язаннями.

Згідно Методичним рекомендаціям щодо встановлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій щодо приховування банкрутства, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства, затверджених Наказом міністерства економіки України від 17.01.2001 р. №10 (далі – методичні рекомендації №10) виділені наступні показники фінансового стану підприємства для визначення його платоспроможності: коефіцієнт поточної платоспроможності; коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт покриття; чистий прибуток.

Згідно Методичним рекомендаціям №10 показником поточної платоспроможності являється:

Пп = А ₀₄₀ + А ₀₄₅ + А ₂₂₀ + А ₂₃₀ + А ₂₄₀ – П ₆₂₀ ,                              (1)

де   А ₀₄₀ , А ₀₄₅ , А ₂₂₀ , А ₂₃₀ , А ₂₄₀ – відповідні строки активу балансу;

П ₆₂₀ – підсумок ІV розділу пасиву балансу.

Від’ємний результат алгебраїчної суми вказаних статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність суб’єкту підприємницької діяльності.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової сталості, і визначається як відношення різниці між джерелами власних і прирівняних до них коштів та інших необоротних активів до вартості оборотних активів підприємства згідно формулі:

Кз = (П ₃₈₀ – А ₀₈₀ ) /А ₂₆₀ ,                                                               (2)

де   П ₃₈₀ – підсумок І розділу пасиву балансу;

А ₀₈₀ , А ₂₆₀ – підсумки І і ІІ розділів балансу, відповідно.

Коефіцієнт покриття характеризує, чи досить оборотних коштів у підприємства для погашення своїх боргів і розраховується як відношення оборотних коштів до загальної суми поточних зобов’язань згідно формули:

Кп = А ₂₆₀ : П ₆₂₀ ,                                                                           (3)

де А ₆₂₀ – підсумок ІІ розділу активу балансу.

Перш, ніж використовувати наведену методику, треба добре уяснити економічний зміст її показників:

1) поточна платоспроможність повинна враховувати ідентичні показники поточної платоспроможності підприємства, тобто його поточні активи і поточні пасиви . При цьому рекомендуємо виходити з авторської класифікації поточних активів і пасивів підприємства, так як методичні рекомендації №10 не враховують такі статті балансу, як витрати та доходи майбутніх періодів, котрі на практиці доволі часто зустрічаються в діяльності підприємств і, мають бути присутніми в балансі при його складанні. Тоді поточну платоспроможність рекомендується розраховувати за формулою:

Пп = (А1 + А2 + А3) – (П1 + П2);                                              (4)

2) коефіцієнт забезпечення власними коштами, пов’язаний за змістом з поточною платоспроможністю, так як після того, як підприємство погасило свої поточні борги, воно може використовувати вже на потреби розвитку виробництва власні оборотні кошти. Беручи за основу розрахунок, що пропонується, рекомендуємо використовувати авторську класифікацію активів і пасивів підприємства, і тоді:

Кз = ((А1 + А2 + А3) – (П1 + П2)) /(А1 + А2 + А3)                  (5)

Особливість даного розрахунку заключається в тому, що власний капітал включає не тільки І, але й ІІ розділ пасиву, а поточні активи і пасиви доповнюються „всіма забутими” витратами і доходами майбутніх періодів;

3) говорячи про коефіцієнт покриття і враховуючи його економічний зміст, не забуваємо про витрати і доходи майбутніх періодів, і тоді він дорівнює коефіцієнту поточної ліквідності.

Вищевказане наводить на думку, що виникає необхідність звернутися до інших існуючих методик визначення ймовірності банкрутства. Серед них можна виділити Постанову Уряду Російської Федерації „Про деякі заходи по реалізації законодавства про неспроможність (банкрутство) підприємств” від 20.05.1994 р. №498, яка визначає наступні характеристики методик, що використовуються в Росії:

-             використання двох коефіцієнтів для прогнозування банкрутства: коефіцієнти оновлення і втрати платоспроможності;

-             визначення підстав для визнання підприємства банкрутом (незадовільна структура балансу; неплатоспроможність підприємств у відповідності з системою критеріїв для визначення незадовільної структури балансу; неспроможність погасити поточну заборгованість у розмірі 500 мінімальних заробітних плат для юридичних осіб і 100 мінімальних заробітних плат для фізичних осіб протягом 3-х місяців).

Підставою для визнання структури балансу незадовільною є наявність однієї з умов: коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення нижче від нормативного; коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами на кінець звітного періоду має значення нижче від нормативного.

Але даній методиці властива певна недосконалість: виділення мінімально допустимих грошових розмірів або рамок визнання підприємства банкрутом є недостатньо обґрунтованим, оскільки їх наявність дає можливість підприємству планувати структуру фінансових ресурсів таким чином, щоб мати змогу формувати постійно перехідну величину поточних зобов’язань підприємства, що межує з абсолютним показником банкрутства. На фоні того, що підприємство не буде задовільно погашати поточні зобов’язання, а кожне з них має різні обсяги виробництва, реалізації, величини власних і залучених засобів, не можна стверджувати, що названий показник є адекватною характеристикою банкрутства для всіх підприємств.

Згідно з Методичними рекомендаціями №10, існують наступні ступені неплатоспроможності підприємства.

Таблиця 3. Ступені неплатоспроможності підприємства

Так як нормативні значення показників, що визначають ступінь неплатоспроможності підприємства, досить рідко при розрахунках співпадають з практичними даними, то, на думку автора, слід зробити уточнення щодо цих нормативів, а саме: коефіцієнт забезпечення не менше 0,1; коефіцієнт покриття не менше 1,5.

Остаточні висновки щодо структури балансу підприємства і відповідно стану його платоспроможності можна зробити на основі співставлення значень коефіцієнта поточної ліквідності та коефіцієнта забезпечення власними оборотними коштами з нормативними.

Якщо в ході аналізу буде встановлено, що фактичні значення цих коефіцієнтів нижчі від нормативних, але має місце тенденція до їх зростання, то визначається коефіцієнт відновлення платоспроможності даного підприємства за певний період. Якщо значення цих коефіцієнтів відповідає нормативному або перевищує його, то структура балансу визнається задовільною, а підприємство – платоспроможним за умовою, що найближчі 3 місяці немає загрози банкрутства, то розраховується коефіцієнт втрати платоспроможності, який буде більше 1. Таким чином, аудитору доцільно доповнити методику, що пропонується Методичними рекомендаціями №10, розрахунком коефіцієнтів втрати платоспроможності та відновлення її (методика розрахунку коефіцієнтів наведена в Постанові № 10).

Враховуючи вивчений досвід, можна стверджувати, що найбільш достовірну оцінку вірогідності банкрутства підприємства аудитор отримає, якщо розраховуватиме наступні показники неплатоспроможності підприємства (табл. 4).

Таблиця 4. Пропонуємі показники ступеню неплатоспроможності підприємства

Одним із методів фінансового прогнозування, який застосовується в світовій практиці, є складання прогнозу за формою бухгалтерського балансу. Прогнозний баланс може складатися на кінець кожного місяця, кварталу, року. Він дасть можливість виявити, які зміни відбудуться в активах підприємства та джерелах їх формування в результаті господарських операцій.

Для складання прогнозного балансу використовують систему планових розрахунків усіх показників діяльності підприємства, а також динаміку співвідношень окремих статей балансу, зокрема поточних активів та поточних пасивів (короткострокових зобов’язань). Співвідношення саме цих статей балансу і визначає поточну платоспроможність підприємства, його фінансову стійкість. До формування чинників платоспроможності підприємства відносять випередження темпів збільшення поточних активів в порівнянні з темпами збільшення короткострокових зобов’язань, або ж скорочення обсягів короткострокових зобов’язань.

Результати та пропозиції, які розроблені на базі проведених досліджень, можуть бути використанні у наступних напрямках:

• удосконалення підготовки аналітичної бази для здійснення розрахунків ліквідності, а саме: використання авторської методики групування активів і пасивів підприємства;

• удосконалення оцінювання ступеню неплатоспроможності підприємства за показниками, які запропоновані у даній статті: коефіцієнт забезпечення, коефіцієнт покриття, чистий прибуток, поточна платоспроможність, коефіцієнт втрати платоспроможності, коефіцієнт відновлення платоспроможності;

• впровадження запропонованих методик дасть можливість удосконалення оцінки вірогідності банкрутства підприємства.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. №234З-ХІІ зі змінами і доповненнями від 22.12.2005р. №3273-І V . – www . rada . gov . ua

2. Бердникова Т.Б. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 2002 – 215с.

3. Болюх М.А., Бурчевський В.3., Горбаток М.І. Економічний аналіз: Навч. посібник / За ред. акад. НАНУ М.Г. Чумаченка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2003. – 556с.

4. Економічний аналіз: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир: ПП «Рута», 2003. – 680с.

5. Кононенко О. Аналіз фінансової звітності. – 2-ге вид., перероб. і доп. – X .: Фактор, 2003. – 148с.

6. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 224с.

7. Любушин Н.П. Лещева В.Б., Дьяк ова В.Г. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия: Учеб. пособие для вузов/ Под. ред. Н.П. Любушина – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – 471с.

8. Мельник В.М, Основи економічного аналізу: Короткий теоретико -методичннй курс. – К.: Кондор, 2003. – 128с.

9. Мних Є.В. Економічний аналіз: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 412с.

10. Савицька Г. В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2005. – 662с.

11. Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. посібник. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: ЦУЛ, 2002. – 360 с.