WEB-ресурс научно-практических конференций

ВІД ЛОКАЛЬНОСТІ ДО ГЛОБАЛЬНОСТІ: ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ

К.е.н . Білоцерківець В.В.

Національна металургійна академія України, м. Дніпропетровськ

Світ ніколи не був статичним, тим більш він не досягти повної впорядкованості та перманентної стаціонарності за умов появи такого нового подразника, як людська цивілізація. Забезпечивши внесення власної лепти в посилення хаосу на рівні Універсуму , остання, разом з тим, обумовила появу нових інваріацій розвитку автопоетичних систем. Проте виникає питання, чи виступає людська цивілізація як єдина цілісна система, що функціонує на принципах автопоезісу, чи існує низка самостійних однопорядкових   систем, що не утворюють єдності, а розвиваються за власним сценарієм. Актуальність розв’язання цієї проблеми посилюється нагальністю визначення Україною своєї цивілізаційної приналежності, а отже й орієнтирів подальшого розвитку, а отже й специфіки взаємодії вітчизняних підприємств з іноземними.

Перші спроби визначити етапи еволюції людського суспільства були зроблені ще у біблейські часи. Так у Книзі Пророка Даніїла відокремлювались чотири періоди розвитку: царства золоте, срібне, мідне та залізне [1] . Автор наводив стислу характеристику кожного з етапів та визначав основні футуристичні тенденції, виважено змальовуючи майбутнє як синтез позитивного та негативного, не окреслюючи, втім, причини суспільних трансформацій та залишаючи досить розпливчастими критерії переходу до нового етапу. Давньоримський вчений К. Лукрецій спробував розкрити причини та послідовність розвитку людства, спираючись на більш об’єктивні критерії та виділяючи такі етапи еволюції, як дикості, мисливства, розповсюдження вогню та металево-землеробський період [2]. При цьому, він зазначав, що головною засадою позитивних змін в житті людей завжди виступали потреби. Саме їх перманентна мінливість, прагнення людини до задоволення потреб, що набувають все нових форм, модифікативність конкретних проявів нужд є фундаментальною основою технологічного прогресу. Безумовним лозунгом соціуму споживання стає ідентифікація нового як кращого. Нові за властивостями продукти в змозі як задовольнити наявні потреби в більшому ступені, так й забезпечити задоволення їх нових унікальних інваріацій .

Часи середньовіччя позначені більш песимістичним сприйняттям можливості прогресивного розвитку людства на довгострокову перспективу. Маючи приклад занепаду та катастрофічної загибелі Давньоримської держави в якості наочного свідчення нестабільності вектору руху технологічного суспільства, дослідникам того часу більш адекватним дійсності представлялось сприйняття розвитку як циклічного процесу, де за періодом культурного підйому, технологічного прогресу та розширення ареалу розповсюдження цивілізації обов’язково слідує епоха занепаду культурних цінностей, технологічний регрес та цивілізаційне стиснення. При цьому, зазначені цикли відбуваються не синхронізовано для всього людського соціуму, вони мають не загальнопланетарний характер, а локалізовані для окремих цивілізацій. Жвавий прогрес однієї цивілізації, не виключає поглиблення кризових явищ в іншій. Висловлення таких припущень в працях Аль-Біруні , отримує подальший розвиток в дослідженнях Дж.Віко [3], який розглядав цивілізаційний поступ як тотожній національному, а отже кожна цивілізація циклічно проходить божественну, героїчну та людську доби в своєму русі. Праці Ж. Мішле [4] та Т. Моммзена [5] продовжили цю традицію, акцентуючи увагу на циклічному характері еволюції національних соціумів та відсутності синхронізованого і позитивного одновекторного поступу людства на планетарному рівні.

Втім, такі видатні дослідники більш пізніх часів, як Вольтер, Ш. Фурье , Г. Бокль розглядали розвиток вже в дещо іншому ракурсі. Природним вони вважали еволюцію суспільства не на рівні окремих цивілізаційних утворень, а загальнолюдський поступ, коли надбання однієї нації стають хоч й не автоматично та безпосередньо, але, в певному розумінні, спільним надбанням всього людства. Вчені фактично признавали незворотність прогресивних змін, оскільки ймовірність втрати досягнень окремої цивілізації значно зменшується за умови інкорпорації їх до загальнолюдського рівня. Якщо циклічний характер руху кожної поодинокої цивілізації передбачав настання рано чи пізно фази занепаду чи, можливо, й загибелі, що супроводжується масштабним культурним, соціальним та технологічним регресом, а отже інші людські соціуми в майбутньому змушені були проходити ті ж самі сходинки в своєму поступі, то злиття багатовекторності розвитку локальностей в свінгуючу траєкторію цілісності автоматично виключає такі недоліки. Відмова від цивілізаційного чи національного рівня сприйняття розвитку людського суспільства як вичерпного на користь розуміння останнього як холістичної єдності компонентів безумовно стала позитивним кроком в концептуальній еволюції, забезпечила фундаментальні зрушення в уявленнях щодо людства як мультикультурної спільноти.

Список використаних джерел:

1. Книга Пророка Дани и ла (2:31-41) /Библия. – Т.2. – Л.: Духовное просвещение , 1991. – С.117.

2. Лукрецій Т.К. Про природу речей: Пер. з лат. – К.: Дніпро, 1988. - С.139-148.

3. Маркс К., Энгельс Ф.   Полн. собр. соч. – Т.30. – М.: Госполитиздат . - С.512.

4. Косминский Е.А. Историография средних веков. – М., 1963. – С.403-407.

5. Моммзен Т. История Рима: Пер. с нем . - Т.1. – М., 1936.