WEB-ресурс научно-практических конференций

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ФОРМ ІНТЕГРАЦІЙНИХ СТРУКТУР

Брусільцева Г.М.

Харківський національний економічний університет

В умовах інноваційно-структурної розбудови економіки   в изначальними складовими інноваційного розвитку є інтеграція освіти, науки та виробництва, об'єднання промислового, бан ківського та торговельного капіталу в потужні структури, здатні продукувати високотехнологічні, конкурентоспроможні товари та послуги. Відповідно організаційною основою реалізації інно ваційної політики має стати створення інтеграційних структур, які є формою взаємодії між підприємствами, установами, науково-дослідницькими організаціями та фінансовими структурами і спрямовані на поєднання можливостей високотехнологічного виробництва і концентрованого фінансового капіталу, з метою забезпечення стабільних умов функціонування підприємств та створення необхідного інвестиційного потенціалу для інноваційного шляху розвитку.

З урахуванням підвищеної уваги до створення інтеграційних структур в економіці важливого значення набуває їх класифікація. Дослідженню проблем інтеграції та розвитку форм інтеграційних структур приділяється значна увага вчених, про що свідчать роботи Є.В. Ленського, В.В. Дементьєва, Ю.В. Якутіна, Ю.В. Іванова.

Існують декілька підходів до класифікації інтеграційних структур. Окремі автори [2; 3] виділяють горизонтальні та вертикальні форми побудови інтеграції підприємств.

Сутність горизонтальної інтеграції полягає в об’єднанні підприємств завдяки чому створюється нове підприємство, яке має кращі можливості отримання кредитів, володіє переважною долею участі на ринку, характеризується більш високою прибутковістю, меншою собівартістю продукції та меншими витратами на здійснення маркетингу, має кращу позицію проведення торгів, конкурсів, або переговорів с постачальниками та споживачами. Головною метою горизонтальної інтеграції є посилення позицій фірми в галузі шляхом поглинання певних конкурентів або встановлення контролю над ними. Горизонтальне об’єднання може здобути економію на масштабі виробництва, знизити небезпечність конкурентної боротьби, розширити випуск товарів та послуг. Часто важливою причиною горизонтальної інтеграції є географічне розширення ринків; в тому випадку об’єднуються компанії, які виробляють однотипну продукцію, але виступають на різноманітних регіональних ринках

Головними   перевагами горизонтальної інтеграції є: отримання додаткових переваг від збільшення обсягів виробництва та підсумованого накопиченого досвіду; збільшення часткової участі на ринку з метою досягнення монополістичних вигод та переваг; зниження витрат на розвиток підприємства; зростання фінансового потенціалу, який полегшує виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та дає можливість понизити витрати на проведення досліджень; зростання ефективності (в результаті зниження витрат укладання і проведення угод, більш низьких податків та інших синергетичних ефектів); краще використання керівних кадрів; досягнення переваг від взаємного схрещування технологій та винаходів без придбання ліцензій.

Вертикальна інтеграція, чи зв’язана диверсифікація — це процес придбання або включення до складу підприємства нових виробництв, які входять в технологічний ланцюг випуску старого продукту на ступенях до і після виробничого процесу. Вертикальна інтеграція полягає в тому, що підприємства дають перевагу створювати необхідні умови для виробничого процесу товарів та послуг самостійно.

Особливий внесок у розвиток теорії класифікації інтеграційних структур розвинутих країн зробив Дементьєв В.В. [1], який дає практичні приклади того, як можуть сполучатися окремі типи економічної інтеграції: об’єднання підприємств в компанію з унітарної структурою;   компанію з дивізіональною структурою; ділова група холдингового типу; ділова група без концентрації майнового контролю в одних руках; мережева індустріальна організація.

На думку В.В. Дементьєва, інтеграційні структури можуть комбінуватися, створюючи: універсальні (багатогалузеві, диверсифіковані) об’єднання; вертикально-інтегровані корпорації; віртуальні корпорації або близька їй форма мережевої індустріальної організації; стратегічний альянс з установою компанії для сумісних розробок [1].

Вертикально-інтегровані групи формуються за наступними напрямками: виробничі, розподільчі, майнові. Виробничий альянс обумовлений особливостями процесу виробництва та являє собою “ієрархію субпідрядників різних рівнів, які поставляють свою продукцію головному підприємству .

Ленський Є.В, провівши аналіз форм концентрації та інтеграції світового капіталу у розвинутих країнах, прийшов до висновку, що класифікація інтеграційних структур заснована на показниках рівня технологічної спеціалізації та ступеня зв’язку між опанованими фірмами технологіями й, відповідно, продукцією, яка виробляється [3]. Причому, узкоспеціалізовані корпорації та об’єднання з домінуючим продуктом можна об’єднати у вертикально-інтегровані.

З урахуванням узагальнення підходів багатьох авторів та українського законодавства до класифікації інтеграційних структур на рис. 1. виділені та систематизовані їх основні класифікаційні ознаки. До числа таких слід віднести: галузеву ознаку, характер власності, форми господарювання, способи створення та реєстрації, територіальні границі. Головною перевагою поданої класифікації є врахування цільового підходу до створення інтеграційних структур.

Використання цих класифікаційних ознак дозволяє визначити основні підходи до процесу створення інтеграційної структури, визначення її цілей та стратегії діяльності.

Таким чином, в умовах підвищеної уваги до розвитку форм взаємодії між підприємствами важливого значення набувають питання створення інтеграційних структур, визначення характеру зв’язків між підприємствами в залежності від поставленої мети.

Список використаних джерел:

1. Дементьев В.В. Экономика как система власти // Экономика и право. – 2002. – № 2(3). – С. 42–47.

2. Иванов Ю.В. Слияния, поглощения и разделение компаний: стратегия и тактика трансформации бизнеса. – М.: Альпина Паблишер, 2001. – 244 с.

3. Ленский Е.В. Корпоративный бизнес / Под Ред. О.Н. Сосковца. — Мн.: «Армита–Маркетинг, Менеджмент», 2001. — 480 с.

4. Якутин Ю. Концептуальные подходы к оценке эффективности корпоративной интеграции // Российский экономический журнал. – 1998. – № 5. – С. 71–81.