WEB-ресурс научно-практических конференций

ІННОВАЦІЙНИЙ ВИМІР СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

К.т.н . Оліфіренко Л.Д.

Чернігівський державний технологічний університет

Вибір інноваційної основи як стратегії сталого соціально-економічного зростання в Україні визначає використання наукового потенціалу вітчизняної науки, сучасних техніко-технологічних розробок, здобутків інституційного перетворення реструктуризованих виробництв та сучасного менеджменту.

Тому метою дослідження є обґрунтування об’єктивного   характеру взаємозалежності науково-інноваційного, інституційного та макроекономічного регулювання. Досвід успішних країн, які в свій час здійснювали технологічний стрибок, підтверджує ефективність форм сполучення інноваційного процесу з використанням програмно-цільового підходу, ініціативи власників виробництва та ринкової кон’юнктури.

Порівняно з 2000р. питома вага вітчизняної інноваційної продукції у загальному обсягу промислової продукції в 2005р. зменшилась майже на 1,3% і ставила 5,9% (25,0 млрд.грн .). Її забезпечували біля 1,5% промислових підприємств. Відповідні зменшення обсягів інновацій відбуваються з року в рік і за останні шість років ця негативна тенденція набуває безпосереднього зменшення. За структурою новацій 43% припадає на принципово нову продукцію та продукцію, виробництво якої потребувало суттєвих технологічних змін. Проти 2004р. питома вага її в обсягу інноваційної продукції зменшилась на 8% (2003р.–7%) [ 1 ] . Найбільш принципово нової продукції випущено підприємствами Донецької, Харківської, Чернігівської областей. Більшість продукції, що виготовлена за ліцензійними договорами, поставлено підприємствами харчової промисловості та з переробки сільськогосподарчих продуктів, чверть – хімічної та нафтохімічної промисловості. Таким чином, впровадження науково-інноваційного продукту, за умов вдалого використання маркетингу та менеджменту гарантує переваги як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Оцінка економічного стану соціально-економічних систем регіонів за показником валової доданої вартості (ВДВ) демонструє динамічне його зростання. Починаючи з 2000р., індекс фізичного обсягу ВДВ зростав у середньому на 8,6%, в той же час індекс інфляції – на 10. Така динаміка негативно впливає на процес інвестування інноваційних проектів та їх скорочення, що посилює виявлені тенденції.

Одночасно збільшуються регіональні диспропорції показників соціально-економічного розвитку регіонів України. Так, у 2000р. співвідношення між максимальним (м. Київ) та мінімальним (Чернівецька область) значеннями ВДВ на одну особу складало 4,2 рази, а у 2004р. – в 6,6 рази (Тернопільська область). Лише для п’яти   регіонів (Донецького, Дніпропетровського, Запорізького, Полтавського та м. Київ) обсяги ВДВ на одну особу вищі за середні по Україні і саме на них припадає 50% ВДВ України [ 1 ] . Дана регіональна асиметрія підкреслює галузеву складову інноваційного процесу та її залежність від стану економіки галузей та інноваційної інфраструктури, розвинених на цих територіях. Відтак, відкривається пряма залежність менеджменту власників виробничих потужностей, здатних ініціювати реорганізацію галузей і наукових установ, що визначально впливає на динаміку та якість соціально-економічного розвитку територій і країни, в цілому.

Слід зауважити, що інновації мають безліч вимірів і принципово різних соціально-економічних та екологічних наслідків і не кожна є перспективною за умови посилення інтеграції – з одного боку, та конкурентної боротьби – з іншого. Виходячи з того, що економіка України має дуже високу енергомісткість і при цьому є енергодефіцитною і на власні потреби імпортує 57% природного газу та 85% сирої нафти і нафтопродуктів, і надалі обсяги споживання цих ресурсів як сировини і як енергоресурсів будуть зростати в структурі витрат, що безпосередньо впливає на конкурентноздатність та безпеку галузевих виробництв і незалежність країни.

З цього приводу, позитивним прикладом може слугувати стратегія модернізації заводу біотехнологій ВАТ “Концерну ”Стирол”, який використовуючи мелясу, вироблятиме 100 тис.т біоетинолу щороку. Така кількість здатна поліпшити екологічну якість одного мільйона тон бензину [ 2 ] . Стратегія концерну ставить за мету в технології виробництва стиролу і полістиролу, які відомі та апробовані, замінити   вуглеводи переробкою етилового спирту ( біоетинолу ), який можна отримувати з будь-якої вуглеводної сировини: цукрового буряка, зерна, відходів деревообробки тощо. Подальша технологія отримання полімерних матеріалів забезпечує безпеку від впливу коливань кон’юнктури зовнішніх ринків нафто- та газосировини , вирішити паливно-енергетичну та екологічну проблему, інвестувати сільськогосподарське виробництво модифікованої високоврожайної сировини для технічної переробки. Така альтернатива щодо подолання енергетичної проблеми можлива за умови цивілізованого розуміння необхідності цього кроку не тільки суб’єктами бізнесу, але й державою, – як найпотужнішого власника та інвестора, а також міжнародною спільнотою. Вирішення переходу на альтернативну сировину та технології, й не тільки у цьому прикладі, не повинно ускладнюватись протистоянням з боку бізнесу за традиційними, поки що прибутковими технологіями, в тому числі й міжнародного, заради збереження невідновлювальних ресурсів Землі, екології, безпеки життєдіяльності, добробуту та спільного майбутнього.

Список використаних джерел:

1. Статистичний щорічник України за 2005р. – К.: Консультант , 2006. – 574с.

2. Янковський М. Куди рухатися вітчизняному хімпрому ?// Урядовий кур’єр. – 2006. – № 30 . – С.11.