WEB-ресурс научно-практических конференций

ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Почесний юрист України Палюх І.П., к.т.н . Грецінгер О.Б.

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури, м. Дніпропетровськ

У будь-якій державі ефективність правової охорони інтелектуальної власності залежить від багатьох факторів, найголовніший з яких є наявність доскональної законодавчої бази.

Удосконалення і розвиток національного законодавства у кожній державі – це постійний процес, який має відображати ті перетворення, що відбуваються в суспільстві, реагувати на зміни в економічному та соціальному стані, давати можливість її громадянам реалізовувати свої права, в тому числі права на результати інтелектуальної та творчої діяльності. В той же час національне законодавство має бути гармонічним з нормами і стандартами, прийнятими у світовому товаристві.

Охорона і захист права інтелектуальної власності в Україні ще досить молоді і поки що є далекими від належного рівня. Вони передбачуються кожним Законом про інтелектуальну власність, при цьому в кожному законі по різному. Норми, що містяться в цих законах не завжди угоджені між собою, мають істотні прогалини, часто просто суперечні і в цілому не в повній мірі забезпечують потреби охорони та захисту інтелектуальної власності в сучасних умовах, про що свідчать численні публікації у засобах масової інформації щодо порушення прав. Відповідно до даних Міністерства внутрішніх справ України підрозділами Державної служби боротьби з економічною злочинністю протягом 2002-2004 років виявлено 886 злочинів передбачених статтею 176 Кримінального кодексу України (Порушення авторського права і суміжних прав).

Загалом протягом 2001-2006 років було порушено більше тисячі кримінальних справ за ст.176 Кримінального кодексу України.

Слід відзначити, що єдиної, цільної, взаємо узгодженої системи захисту права інтелектуальної власності як сукупність правових заходів для забезпечення непорушності її в законодавстві України поки що немає.

Тому при вдосконаленні законодавства України і ефективності реалізації прав – орієнтація на право ЄС стає в Україні істотним фактором його розвитку.

Відповідно до розпорядження кабінету Міністрів України від 04.03.04р. № 111-Р «Про заходи щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до Європейського союзу в 2004р.» та на виконання закону «Про загально-державну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС» в державі здійснено порівняльне дослідження правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності в Україні та Європейському союзі [2, с.357].

На підставі порівняльного аналізу обґрунтовані і узагальнені пропозиції щодо змін та доповнень законодавства України у сфері інтелектуальної власності зі зазначенням відповідальних актів ЄС.

Важливою сходинкою на шляху удосконалення правової охорони інтелектуальної власності являється прийняття Цивільного кодексу України (ЦК), який вступив в дію з 01.12.04р.

В цьому кодексі по новому дана класифікація об’єктів авторського права і суміжних прав.

Ця класифікація відповідає законодавчій практиці більшості європейських держав. Змінилось положення, яке стосується інтелектуальної власності на об’єкти, створені у зв’язку з виконанням трудового договору, а також на об’єкти, створені за замовленням.

В ЦК передбачені превентивні засоби та інші положення, які підвищують надійність і ефективність охорони захисту права інтелектуальної власності.

Вирішенню завдань наближення законодавства України до Європейських правових стандартів находить також відображення в прийнятих в Україні Кримінального, Господарського, Господарсько-процесуального, Митного, Цивільно-процесуального і багатьох інших правових актів, в яких в значній мірі забезпечується рівень охорони та захисту прав інтелектуальної власності, аналогічно існуючим в ЄС.

Все ж визначити, що система норм ЦК і других правових актів щодо охорони та захисту права інтелектуальної власності в повній мірі відповідають сучасним вимогам, немає підстав.

Зауважимо, що основними претензіями США, ЄС, Міжнародного альянсу інтелектуальної власності, інших міжнародних організацій до України є не законодавство, як таке, а ефективність його реалізації, реальні дії з припиненням піратства, створення ефективно діючої судової системи.

Питання порушення прав інтелектуальної власності в нашої державі і, насамперед, значний рівень використання неліцензійних комп’ютерних програм та інших об’єктів інтелектуальної власності, останнім часом активно обговорюється як суттєва перепона для інтеграційних сподівань України.

Ось чому державою здійснюються й надалі будуть здійснюватись передбачені чинним законодавством України заходи організаційного, економічного і правового характеру для забезпечення охорони і захисту авторських прав, розвитку цивілізованого ринку об’єктів інтелектуальної власності та вітчизняної індустрії програмного забезпечення.

Реальні практичні результати цієї роботи вже є. Як відомо, згідно чинного законодавства, комп’ютерні програми є об’єктом авторського права і охороняються як літературні твори. Саме таке розуміння правової охорони комп’ютерних програм відповідає міжнародним нормам.

Національна нормативно-правова база постійно розвивається та удосконалюється.

Однією із підстав для таких позитивних змін стало здійснення заходів щодо легалізації комп’ютерних програм в органах державної влади.

Порядок використання комп’ютерних програм в органах виконавчої влади і Порядок їх легалізації визначається Постановами Кабінету Міністрів України від 10.09.03 р. №1433 та від 04.03.04 р. №253 відповідно.

З прийняттям і введенням в дію з 01.01.04 р. Цивільного і Господарського кодексів в Україні розпочата робота з приведенням у відповідність законодавчих і нормативних актів у сфері інтелектуальної власності.

Державний департамент інтелектуальної власності розробив проект закону про внесення змін до законодавства з питань інтелектуальної власності у рамках адаптації національного законодавства України до норм ЄС.

Новий законопроект, текст якого обсягом понад півтори сотні сторінок, передбачає внесення змін до Цивільного та Господарського кодексів, а також 5-ти спеціальних законів – про охорону прав на винахід і корисні моделі, промислові зразки, топографії, інтегральних мікросхем.

Ураховуючи європейський досвід і беручи до уваги, що деяка частина норм регулюючих відносини відповідно торговельної марки і географічного зазначення, однакові, або достатньо близькі за змістом, було прийнято рішення про доцільне розробку проекту одного Закону України «Про охорону прав на торговельну марку, географічне зазначення і комерційне найменування».

У відміну від діючого Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», ураховуючи вимоги європейського законодавства і Парижської конвенції, цій проект Закону передбачає правову охорону колективної торговельної марки.

В відміну від діючого законодавства в окремій статті Закону чітко відображені підстави для придбання прав на торговельну марку.

В цілях урахування норм ЄС передбачена нова процедура проведення експертної заявки на реєстрацію прав на торговельну марку.

Слід відмітити, що законодавством ЄС в сфері охорони прав на географічне зазначення передбачено, що об’єктом відносно якого може використовуватися «географічна вказівка» являється тільки товар. В той же час, Цивільний і Господарський кодекси України передбачають використання географічних зазначень і до послуг, що суперечить нормам законодавства ЄС. В зв’язку з цим проект закону передбачає внесення відповідальних змін в ці кодекси.

В Україні потребує подальшого розвитку та удосконалення кримінального законодавства щодо охорони прав об’єктів інтелектуальної власності. Бажано звернути увагу на певні недоліки першої редакції ст.229 Кримінального кодексу (КК) 2001 року, які потім були усунуті. Так, назва ст.229 («Незаконне використання товарного знаку») не відповідала її диспозиції як за змістом, так і за термінологією, де замість терміна «товарний знак» було використано термін «знак для товарів і послуг» і значно поширено перелік предметів злочину. Указана невідповідність усунена Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» від 22 травня 2003 року №850- IV , відповідно до якого ст.229 КК викладена в новій редакції.

Також обґрунтованим є внесення змін до диспозиції ст.229 КК – 2001р. – виключення посилання на реєстрацію фірмового найменування. Це, вважаємо, зумовлено відсутністю на той час на законодавчому рівні не тільки обов’язку реєструвати фірмові найменування, а й самої можливості такої реєстрації. Право на фірмове найменування виникає і йому надається охорона з моменту державної реєстрації юридичних осіб – суб’єктів господарської діяльності. Слід погодитися з думкою, що такий же охороні повинні підлягати й фірмові найменування юридичних осіб не зареєстрованих в Україні [7, ст.522-526].

Так, ст.8 Парижської конвенції про охорону промислової власності передбачає, що фірмове найменування охороняється в усіх країнах, що ратифікували Конвенцію, без обов’язкової подачи заявки або реєстрації й незалежно від того, чи є вона частиною товарного знака.

Таким чином, наявність такої ознаки фірмового найменування призвело фактично до неможливості застосування ст.229 КК 2001 р.- адже в Україні не реєструвалися фірмові найменування окремо від реєстрації юридичної особи, а ч.4 ст.3 КК забороняє застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією.

В Україні послідовно створюються умови для належного судового захисту прав   на об’єкти інтелектуальної власності.

Серед вжитих протягом останніх років заходів щодо забезпечення ефективного судового захисту відповідних прав слід назвати запровадження в господарських судах спеціалізації суддів.

У вищому господарському суді України створено Судову палату з розгляду справ у господарських спорах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності. Аналогічні палати створені в апеляційних господарських судах України, а в місцевих господарських судах України визначено колегії суддів чи окремих суддів, які спеціалізуються на розгляді справ зазначеної категорії.

Але з набуття розробленими проектами статусу законів, правова база України буде приведена у відповідність до вимог законодавства ЄС, що регулює відповідні правовідносини, будуть узгоджені національні акти між собою, що удосконалить правовідносини з питань охорони та захисту інтелектуальної власності і сприятиме переговорному процесу стосовно вступу України до СОТ та інтеграції в Європейське співтовариство, а також подальшому розвитку економіки нашої держави.

Список використаних джерел:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.03. №435. Відомості Верховної Ради України, 2003 р . (03.10.03. №40 ст.153-178).

2. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності: проблеми вступу до СОТ: Матеріали слухань у комітеті з питань науки і освіти ВРУ / Упорядник Г.О., Андрощук К.А. –   К.: Парламентське видавництво, 2002 . – С. 357-359.

3. Лебідь С.А. Аналіз кримінальної ситуації на ринку об’єктів інтелектуальної власності//Інтелектуальна власність. –   2004. – №4. – С.45-46.

4. Підопригора О. Проблеми цивільно-правового захисту права інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: Збірник наук. статей / За ред. Ю.С. Шемшученка , Ю.Л. Бошицького . –   К., 2002 . –   С.361-389.

5. Москаленко В. Захист прав інтелектуальної власності господарськими судами //Інтелектуальна власність . – 2005. – №12 . – С.42.

6. Капіца Ю. Напрями адаптації законодавства України у сфері охорони інтелектуальної власності до законодавства Європейського Союзу // Право України . – 2005 . – №1 .– С.66-67.

7. Науково-практичний коментар до кримінального Кодексу України . – 2-ге вид. / Відп . ред. С.С. Яценко . – К.: А.С.К., 2002 . – С.522-526.

8. Авторське право і суміжні права. Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України / Довгерта А.С . – К., 2000 . – С.8,30,47,56,75,237.