WEB-ресурс научно-практических конференций

НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

К.е.н. Виговська Н.Г.

Житомирський державний технологічний університет

Постановка проблеми. Для одержання більш об’єктивної оцінки організації системи державного фінансового контролю та розробки напрямів її реформування необхідний науковий аналіз, який ґрунтується на визначеному методологічному інструментарії. Такий інструментарій доцільно застосувати у вигляді сукупності методів, викладених з позицій спадковості та альтернативності.

Актуальність теми. Розгляд методологічних основ системи державного фінансового контролю з позиції спадковості означає, що якщо здійснювати її побудову, використовуючи досвід колишнього СРСР, то виникне жорстка вертикаль контрольних органів. Використовуючи цей принцип, необхідно враховувати наукові надбання, сформовані в нашій країні.

Визначення методологічних основ системи державного фінансового контролю з позицій альтернативності дозволяє спроектувати організаційну базу його функціонування в сучасних умовах господарювання. До нього належать: 1) виділення органу контролю, якому б підпорядковувались всі інші контролюючі органи як по лінії законодавчої, так і по лінії виконавчої влади; 2) цілісність системи контролю; 3) впровадження механізму додаткової перевірки даних, одержаних контролюючими органами.

В Україні існує велика кількість контролюючих органів, чиї компетенції і повноваження розділені не чітко. Відсутня єдина інформаційна база про проведення різними органами контрольних заходів. До речі, матеріали перевірок, проведених різними організаціями, дуже часто несумісні. Що ж в цьому випадку необхідно здійснити органом державного фінансового контролю? На наш погляд, вони, по-перше, з одного боку, не повинні створювати додаткових перешкод в економіці, а з другого – треба підвищити ефективність своєї роботи, сприяти створенню в країні достатньо прозорої конкуренції. По-друге, необхідно терміново створити єдині підходи до організації державного фінансового контролю всіх рівнів управління в Україні, закріпити в їх в офіційному документі – Концепції державного фінансового контролю. Проект такого документа є, та, на жаль, і нині не пройшов узгодження в Уряді України. Все вищезазначене свідчить про актуальність теми дослідження.

Викладення основного матеріалу. Це принципове питання, оскільки виконавча і законодавча влада по-різному бачать організацію системи державного фінансового контролю в країні. При цьому розбіжності у поглядах стосуються вибору пріоритетів. Виконавча влада вважає, що для організації дієвого державного фінансового контролю в Україні необхідно, в першу чергу, здійснити заходи по відродженню внутрішнього (відомчого) контролю під керівництвом Міністерства фінансів. Наділення Міністерства фінансів (через казначейство) функціями вищого контрольного органу в Україні представляє собою перший підхід до формування Концепції державного фінансового контролю. Та, на жаль не слід забувати, що відомча приналежність органів внутрішнього аудиту обмежує їх діяльність певними рамками окремої організації, що не дає можливості забезпечити єдиного наскрізного контролю за функціонуванням бюджетної системи. Згідно з цим підходом Рахунковій палаті надаються лише функції фінансової експертизи проектів законів, які передбачають витрати за рахунок відповідних бюджетів, аналізу виявлених відхилень від встановлених показників бюджетів, здійснення контролю за виконанням доходних і видаткових статей бюджетів.

На нашу думку, такий підхід до організації державного фінансового контролю в Росії не в повній мірі відповідає існуючим потребам розвитку нашої країни і суспільного світового досвіду.

Надання відповідних функцій казначейству призведе до надання пріоритетного значення Міністерству фінансів Україні. Але в цьому випадку Міністерство фінансів сконцентрує   в своїх руках функції і виконавця, і контролера, що не відповідає принципу незалежності вищого органу фінансового контролю.  

Згідно з другим підходом вищим органом державного фінансового контролю слід вважати Рахункову палату.

Проаналізуємо вищезазначені підходи, виділяючи їх позитивні і негативні аспекти.

У міжнародній практиці для визначення державного органу, в компетенцію якого входить здійснення зовнішнього контролю за бюджетним процесом, використовується уніфікована назва - Вищий орган фінансового контролю (ВОФК) з обов'язковою вказівкою, до якої країни він належить. Проте ні в Конституції України, ні в Законі України "Про Рахункову палату" не зазначається, що це орган, який створено в Україні. Так, Конституція України не містить прямих приписів, що характеризують правове положення Рахункової палати. Включення до складу офіційної назви національного ВОФК поняття "вищий" (Китай, Туреччина), "генеральний" (США), "верховний" (Польща, Чехія) вказує на те, що цей орган належить до вищого рівня державного управління. А включення до складу чинного українського законодавства легального визначення Рахункової палати України означає необхідність використання цього терміна в правових цілях винятково в тому значенні, яке є в цьому визначенні.

Висновки. Вважаємо доцільним зробити найвищим органом державного фінансового   контролю в країні Рахункову палату України. Для цього необхідно, по-перше, внести відповідні зміни до Конституції України, наділивши її більш широкими   функціями і повноваженнями. По-друге, слід підготувати Закон України “Про фінансовий контроль в Україні”, в якому були б передбачені функції і права різних органів фінансового контролю і Рахункової палати, а також механізми взаємодії всіх органів, здійснюючих державний фінансовий контроль.