Стратегічні напрямки реформування сфери охорони здоров'я

Д.е.н. Пакулін С.Л. *, к.е.н. Третяк В.П. **

* Українська державна академія залізничного транспорту, ** Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

    Перебудова вітчизняної сфери охорони здоров'я має здійснюватись водночас у трьох напрямах, охоплюючи вдосконалення ресурсного забезпечення, структури та управлінських засад. Основними заходами реформування галузі на перспективу повинні стати: покращання нормативно-правової бази функціонування; впровадження системи медичного страхування, що складатиметься з обов'язкового і добровільного компонентів; реструктуризація з наданням переваги менш ресурсозатратним, а відтак ефективнішим ланкам (зокрема, амбулаторно-поліклінічній), розвиток технічно і технологічно досконаліших видів обслуговування та послуг; застосування дієвих механізмів фінансування, в тому числі оптимізація розподілу і витрачання бюджетних коштів, залучення позабюджетних джерел фінансування; зміцнення потенціалу майбутнього розвитку через збереження системоутворюючих елементів і складових, поліпшення територіальної організації мережі об'єктів охорони здоров'я, інфраструктурного та кадрового забезпечення галузі на підставі спеціально розроблених механізмів їх послідовного вдосконалення. Поряд з цим, продовжуватиметься формування переліку та графіка поетапної передачі відомчих установ у підпорядкування МОЗ України, вже створено Міжвідомчу координаційну раду з питань міжгалузевої взаємодії закладів охорони здоров'я. Ефективнішому використанню трудового потенціалу сфери охорони здоров'я та прогресу вітчизняної медичної науки сприятимуть підтримка фахових наукових шкіл і науково-дослідних установ, раціональне впровадження наявних науково-інформаційних ресурсів, підвищення вимог до підготовки практикуючих і наукових кадрів.

    Єдиним засобом встановлення рівноваги між нереальними сьогодні конституційними гарантіями з надання медичної допомоги та їх фінансовим забезпеченням є законодавче визначення і затвердження обсягу та стандартів якості безоплатних медико-санітарних послуг, здійснене на основі загальноприйнятих схем лікувально-діагностичного і реабілітаційного процесу та середньостатистичних даних щодо вартості окремих видів медичної допомоги достатньо високого технологічного рівня. З метою соціального захисту населення від можливого зменшення доступності медичного обслуговування внаслідок обмеження кола безоплатних послуг слід: дотримуватися затверджених стандартів фінансування галузі; заборонити необґрунтоване скорочення існуючої мережі державних та комунальних закладів охорони здоров'я, особливо в сільській місцевості; впровадити нормативно-правові механізми захисту прав громадян на доступну медичну допомогу, державний і суспільний контроль за цільовим витрачанням ресурсів сфери охорони здоров'я.

    Державні соціальні стандарти і нормативи слугуватимуть підґрунтям для розрахунку видатків на охорону здоров'я з бюджетів усіх рівнів, державних і недержавних соціальних фондів, спеціальних загальнонаціональних і регіональних програм. Витрати на їх реалізацію визначатимуться щорічно і включатимуть поточне фінансування 1 чол. з контингенту обслуговуваних та мережі закладів охорони здоров'я державної і комунальної форм власності, а також капітальні вкладення на будівництво, поточний та капітальний ремонт останніх. Ресурси, мобілізовані з метою надання гарантованої медичної допомоги на регіональному рівні, відбиватимуть спроможність місцевих бюджетів профінансувати задоволення суспільно необхідних потреб мешканців, сприяючи розширенню або звуженню обсягів споживання згаданих послуг. Другий розглянутий варіант заперечує законодавчі зобов'язання та робить неприйнятним їх декларування; відтак, бюджетні видатки, заплановані для відшкодування соціальних гарантій, повинні фінансуватися пріоритетне та повністю, навіть у випадку залучення закладами позабюджетних коштів.

    Органи місцевого самоврядування слід надшити повноваженнями розширювати гарантовані обсяги медичної допомоги за рахунок власних ресурсів, при потребі вирівнювання можливостей територіальних громад їх цільову підтримку здійснюватиме держава. Використання соціальних стандартів у практиці формування видаткової частини місцевих бюджетів дозволить підвищити ефективність витрачання доступних коштів, зокрема, поглиблюючи економічну відповідальність за медичне обслуговування закладів, залучених до виконання державних гарантій. Вартість соціальних нормативів періодично коригуватиметься залежно від економічної ситуації (темпів інфляції, очікуваного підйому) і потреб населення, що, поряд з вимогами цільового використання та адресності видатків, поліпшить обґрунтованість виявлення пріоритетів розвитку галузі на фоні обмеженості бюджетного фінансування.

    До заходів, реалізація котрих, поряд з покращанням якості суспільно необхідного обсягу медичної допомоги, призведе до зміцнення стану здоров'я жителів та поліпшення демографічної ситуації в Україні, також відносяться: вдосконалення територіальної організації та структури мережі лікувально-профілактичних і навчально-виховних (ДЦЗ, загальноосвітніх шкіл) закладів, насамперед, на селі; впровадження сучасних організаційно-економічних форм функціонування сфери охорони здоров'я (страхової та сімейної медицини); зростання рівня доходів населення як мінімум до величини, достатньої для задоволення основних фізіологічних та соціальних потреб людини, з постійною його індексацією в процесі інфляції; широка соціальна підтримка бідних молодих сімей та сімей з дітьми, що включає житлово-комунальні пільги, безоплатне надання ряду послуг соціального призначення, пільгове санаторно-курортне лікування і оздоровлення; активізація політики зайнятості, спрямованої на скорочення обсягів безробіття як чинника економічного прогресу, забезпечення господарського комплексу кваліфікованими трудовими ресурсами, збільшення доходів та підвищення рівня життя працюючих і всього населення.

    Ступінь ефективності механізмів фінансування сфери охорони здоров'я відображатиметься в поступовому зменшенні невдоволеності населення обсягами та якісними характеристиками медичної допомоги, усуненні проявів «тінізації» ринку медичних послуг, поліпшенні інфраструктурного та кадрового потенціалу галузі. Актуальна в сучасному світі теорія «людського капіталу», досліджуючи роль суспільної охорони здоров'я в динамічному розвитку господарського комплексу, засвідчила, що гальмування цієї ланки неминуче викликає уповільнення економічного зростання.