WEB-ресурс научно-практических конференций

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

Мнацаканян Н.В.

Криворізький економічний інститут Київського Національного Економічного Університету

У сучасному світі однією з головних умов формування конкурентоспроможної стратегічної перспективи розвитку підприємств є насамперед інноваційна активність. Україна має природний, промисловий, технологічний і науковий потенціал, однак детермінанти її конкурентних переваг розвинені недостатньо. Конкурентоспроможність вітчизняних товарів, особливо наукомістких виробів із високою доданою вартістю, є низькою. Участь українських підприємств в світовій торгівлі на старій структурній основі вичерпує себе і не відповідає довгостроковим цілям розвитку країни. Отже, можливості подолання технічного відставання України, підвищення конкурентоспроможності українських товарів залежать від того, наскільки ефективно в найближчі роки розв’язуватимуться питання активізації інноваційної діяльності.

Брак реальної науково-промислової політики протягом усього періоду радикальних економічних перетворень призвів до того, що частка промислових підприємств, що впроваджують інновації, катастрофічно знизилась. Нині за статистикою вона не досягає 10%, що є нижче порогового значення – 25%, і набагато нижче від аналогічного показника розвинутих країн (70-80%).

Протягом 1994-2005 років кількість підприємств, які впроваджували інновації впевнено зменшується. Взагалі, протягом 2005 року інноваційну діяльність здійснювали 810 підприємств, що на 148 одиниць менше ніж у 2004р. та на 1371 підприємство менше у порівнянні з 1994р. Найбільш високі темпи спаду технологічної та інноваційної активності демонструють підприємства обробної промисловості, у тому числі машинобудування.

Якщо оцінити, наскільки інтенсивно здійснювалась інноваційна діяльність в різних галузях промисловості в останні роки, то продукція українських підприємств оновлюється в середньому за п’ять років. На жаль, інновація зводиться найчастіше до вдосконалення прототипу, справді нова продукція становить близько 4,1% усіх інновацій.

Скорочується кількість підприємств, які закуповують нові технології (в цілому по промисловості – із 164 у 2003р. до 113 у 2005р., в тому числі в обробній промисловості – з 153 до 108, у машинобудуванні – з 50 до 36), а також інноваційні основні засоби ( в цілому по економіці – із 670 у 2003р. до 549 у 2005р., в тому числі у обробній промисловості – з 633 до 510, у машинобудуванні – з 184 до 174). Скорочення кількості підприємств, які оновлюють виробничий потенціал за рахунок інноваційних основних засобів, свідчить про катастрофічну тенденцію до втрати стимулів до створення конкурентних переваг за рахунок використання високих технологій.

За даними Держкомстату України, наукомісткість промислового виробництва України не перевищує 0,3%, що в 10-20 разів нижче за загальноприйнятий світовий рівень. Частка вітчизняної наукомісткої продукції на світовому ринку високотехнологічної продукції становить лише 0,1% проти 36% у США, 30 – в Японії, 17 – у Німеччині та 6% - у Китаї. Великою проблемою залишається незначна частка вітчизняної наукомісткої продукції в структурі ВВП. Тоді як провідні країни за показниками наукомісткості ВВП входять до першої десятки (Ізраїль – близько 3,5% ВВП, Швеція – 2,4%, Фінляндія, Німеччина – близько 2,3%, Великобританія – 2,2%), в Україні цей показник становить приблизно 1,2%. Українська економіка розвивається практично без наукових розробок, і це в той період, коли в розвинутих країнах до 90% приросту ВВП досягається за рахунок інноваційної діяльності.

Таким чином, в Україні нині назріла потреба переглянути методологічні підходи до розвитку інноваційної діяльності, адаптації відомих, а за необхідності й розроблення нових принципів і механізмів інноваційного розвитку економіки відповідно до реальних умов.

Доцільною для підвищення інноваційної діяльності підприємств є реалізація наступних заходів: введення прямих і непрямих форм стимулювання інноваційної діяльності; забезпечення всіх секторів економіки достатніми джерелами для розширеного відтворення; структурна перебудова виробництва шляхом підтримки високопродуктивних галузей з одночасним скороченням неефективних підприємств; забезпечення внутрішнього виробництва потужним науковим потенціалом; забезпечення національної економіки сучасною інформаційною інфраструктурою для мінімізації витрат виробничого процесу. Слід зауважити, що інтенсивність запровадження інноваційної моделі розвитку залежить від наявності низки правових, фінансово-економічних, соціальних та інституціональних умов у підприємницькому секторі, промисловості, сферах НДДКР і міжнародного співробітництва.

Список використаних джерел:

1. Федулова Л.І. Інноваційний розвиток промисловості України: тенденції та закономірності // Економіка та управління національним господарством. – 2007. - № 3(69).

2. Голощапова О. Ринок інноваційних технологій в Україні: вивчення світового досвіду з метою його застосування у вітчизняних умовах // Економіст. – 2007. - №2.

3. Кирилов В. Научно-исследовательская и инновационная деятельность как поле конкурентной борьбы // Международная экономика. – 2005. - №9.

4. Писарева М. Інноваційний потенціал України: оцінка стану і реалізації // П ідприємництво, господарство і право. – 2006. - №10.

5. www.ukrstat.gov.ua .