ДЕЯКІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДОЦІЛЬНОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

Сидоренко М.В.

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Успіх впровадження інноваційних проектів залежить від його внутрішніх характеристик, технічного і фінансового стану організації, у якій він повинен бути реалізований, а також від зовнішнього середовища, у якому проводиться втілення інновації.

Врахування того що визначено вище приводить до висновку, що впровадження інноваційних проектів проходить в умовах невизначеності. І під невизначеністю в цьому випадку розуміється неможливість повного й вичерпного аналізу всіх факторів, що впливають на результат конкретних фінансових вкладень у той чи інший інноваційний проект.

Множинність станів організації й зовнішнього середовища при широкому спектрі способів і форм інноваційної діяльності приводить до того, що розгляд повного переліку ситуацій, що виникають при реалізації інновацій, на практиці не тільки неможливо, але й економічно недоцільно.

У цих умовах, основним питанням про економічну доцільність впровадження інновації стає зіставлення й оцінка корисності й міри ризику при її реалізації.

Корисність інновації ( utility of innovation ) – категорія, що характеризує результати і ефективність інноваційної діяльності. Ця категорія дозволяє кількісно описати співвідношення витрат і зусиль на реалізацію інноваційного проекту, з одного боку, і його результати - з іншої.

Проблема корисності інновації нерозривно пов'язана із суб'єктивним відношенням до неї, оскільки нововведення, як правило, приводять до загострення протиріч, як між різними господарськими об'єктами, так і усередині організацій-інноваторів .

Ризик ( Risk ) в організаціях виникає в силу невизначеності умов і процесів діяльності організацій. Очевидно, що інноваційна діяльність, що вносить істотні, а часом і радикальні зміни у виробничі процеси, істотно збільшує невизначеність динаміки й результатів діяльності організації. Ріст невизначеності підвищує ризик невдалого результату інновації.

Сприятливість або несприятливість впровадження інновації оцінюються відповідно до теорії корисності. І у цьому контексті, р изик інноваційної діяльності визначається як можливість несприятливого здійснення процесу й/або результату впровадження нововведення.

Крім того при вирішенні питання про впровадження інновації важливою є категорія шанс (Chance), що визначається як можливість сприятливого здійсн ення процесу й/або результату впровадження нововведення. Шанс і ризик утворять повну групу подій:

Р ( r ) + Р ( c ) = 1

Р ( r )         - імовірність ризику (несприятливого результату) інноваційної діяльності;

Р ( c)       - імовірність шансу (успішного результату) інноваційної діяльності.

Баланс між цими категоріями є тією тонкою межою , що на рівні підсознання , приводить інноватора до прийняття рішення про впровадження інновації, або відмови від неї. Суто психологічні мотиви (схильність до ризику або відраза до ризику) мають інколи вирішальне значення.

Якщо шанс існує (Р( c )>0), незалежно від його величини, завжди знайдуться інноватори , готові скористатися ім. Саме шанс є рушійним мотивом інноваційної діяльності.

Оцінка інноваційного ризику найчастіше здійснюється за правилами, аналогічним оцінці комерційних ризиків.

Технологічний процес реалізації інноваційного проекту включає: операційну діяльність, інвестиційну діяльність і фінансову діяльність. Всі ці види діяльності пов'язані з типовими ризиками інвестиційного проекту.

До ризиків впровадження інноваційних проектів можна віднести:

Науково-технічні ризики:

· негативні результати НДР,

· відхилення параметрів ОКР,

· невідповідність технічного рівня виробництва технічному рівню інновації,

· невідповідність кадрів професійним вимогам проекту,

· відхилення в строках реалізації етапів проектування,

· виникнення непередбачених науково-технічних проблем.

Ризики правового забезпечення проекту:

· помилковий вибір територіальних ринків патентного захисту,

· недостатньо щільні патентні захисти,

· неотримання або запізнювання патентного захисту,

· обмеження в строках патентного захисту,

· відсутність прострочених ліцензій на окремі види діяльності,

· «витік» окремих технічних рішень,

· поява захищених патентами конкурентів.

Ризики комерційної пропозиції:

· невідповідність ринкової стратегії фірми,

· відсутність постачальників необхідних ресурсів і комплектуючих,

· невиконання постачальниками зобов'язань по строках і якості поставок.

Оцінка ступеня ризику - один з етапів аналізу ризиків. Вона полягає в якісній або кількісній оцінці можливих втрат (збитків) і можливості їхнього виникнення. Якісна оцінка ризику проводиться переважно експертними методами в умовах невизначеності й використовується при порівнянні обмеженого числа альтернатив прийнятих рішень. Кількісна оцінка ризику припускає математичну оцінку міри й ступеня ризику. Отримані значення включаються в розрахунки, що обґрунтовують економічну ефективність прийнятих рішень.

Якісна оцінка ризиків здійснюється в основному за допомогою рейтингу.

Безпосереднє ранжирування є найпростішим способом проведення рейтингу. Сутність цього методу (рангова кореляція) полягає в тому, що експерти розташовують у певному порядку (як правило, зростання або убування якостей) оцінювані об'єкти, потім розраховується середнє арифметичне місце кожного об'єкта й відповідно до цього значення складається остаточно впорядкований список.

Більше складним варіантом ранжирування є попарне порівняння, відповідно до якого експерти, зіставляючи по черзі кожні два оцінюваних об'єкти, визначають, який з них краще, потім ці думки усереднюються, і складається остаточний рейтинг за правилом: «Якщо А краще В, В краще С, тоді А краще В». Проблема застосування цього способу пов'язана з тим, що експертам доводиться аналізувати велику кількість пар, при цьому усереднення може привести до логічного тупика: «А краще В, В краще С, С краще А». Крім того, безпосереднє ранжирування неможливо застосувати, якщо список оцінюваних об'єктів залишається відкритим.

Ранжирування на основі бальної оцінки сполучає в собі переваги безпосереднього ранжирування й рангової кореляції. При цьому список оцінюваних об'єктів може бути необмежений. Експерти самі називають число об'єктів і оцінюють їх у балах або розташовують їх у певному порядку, при цьому порядковому номеру привласнюється відповідне число балів. Для одержання остаточно впорядкованого списку об'єктів, що підлягають ранжирування, бали складаються, а об'єкти розташовуються в порядку зростання або убування балів.

Головна проблема ранжирування як одного з методів оцінки пов'язана з тим, що порівняння об'єктів здійснюються по декількох показниках, і результати можуть бути неоднозначними: лідер по одному показнику може стати аутсайдером по іншому (приклад: висока прибутковість корпоративних цінних паперів при високому ступені ризику інвестицій). Право визначити, яке з ранжируваних якостей є найбільш важливим, надається тому, хто використовує результати рейтингу. Також уживають спроби узгодження ранжируваних списків на базі елементарних методів розрахунку середньозважених величин з урахуванням коефіцієнтів вагомості (важливості для аналізу) показників або спеціального математичного й логічного апарата.

Для зниження суб'єктивного впливу експертів на результати оцінки, поряд з оцінюваними показниками в рейтинг включаються об'єктивні характеристики об'єктів, що реально піддаються виміру й зіставленню без участі експертів. Рейтинг у цій формі одержав найменування скоринга ( scoring ), що є оцінюванням на основі системи об'єктивних показників і бальної оцінки.

Крім того, при оцінці ризику цілком обґрунтоване застосування апарата математичної статистики й теорії ймовірностей у випадках:

1.   Якщо мова йде про інновації, що має аналоги. Тоді стає справедливим застосування методів математичної статистики для оцінки найбільш імовірних параметрів інноваційного процесу і його результатів;

2.   Якщо інновація не має аналогів, або організація - інноватор не має достатнього досвіду для впровадження інновації, або інноваційний процес реалізується в умовах нестабільності. Тоді використається апарат теорії ймовірностей, що дозволяє моделювати інноваційні процеси з більшою точністю, а, отже, більш адекватно визначати заходу щодо керування ризиком.

Стохастичні методи дозволяють також моделювати результати інноваційної діяльності з урахуванням розроблених заходів по зниженню ризиків і тим самим оцінювати їхня ефективність.

Використання методів формалізованої оцінки ризику в інноваційній діяльності може мати місце при наступних умовах:

·      існують об'єктивні закономірності, що визначають результат і хід інноваційної діяльності. Прояви цих закономірностей підтверджуються статистичними спостереженнями за інноваційною діяльністю, однак хід реалізації кожної конкретної інновації і її результат непередбачуваний;

·      статистика інноваційних процесів підкоряється загальним правилам математичної статистики;

·      найважливішими характеристиками ризику є ймовірність виникнення несприятливої ситуації в ході інноваційної діяльності й кількісна оцінка цієї «несприятливості»;

·      для кількісної оцінки ризику інноваційної діяльності можна застосувати методологічний апарат теорії корисності, що дозволяє враховувати не тільки економічні, але й всі інші аспекти інноваційної діяльності, а також дає можливість застосовувати комплексну оцінку по декількох аспектах процесів реалізації нововведень.

Список використаних джерел:

1. Вітлінський В.В., Великоіваненко Г.І. Ризикологія в економіці та підприємництві: Монографія.– К.: КНЕУ, 2004. – 480 с.

2. Рогов М. А. Введение в финансовый риск-менеджмент. Управление рыночными рисками: Учеб . п особие. – Дубна, 2001. – 7 6 с .

3. Кудрявцев А.А., Спиридонов Е.В., Чернова Г.В. Прогнозирование потребности в перестраховочной защите. – СПб., 2000. – 31 с .

4. Медынский В.Г. Инновационный менеджмент . – М.: Инфра-М , 2002. – 31 0 с .