WEB-ресурс научно-практических конференций

СУЧАСНІ ПЕРСПЕКТИВИ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ В УПРАВЛІННІ БІЗНЕСОМ

Процик О.П., Бабій І.В.

Хмельницький національний університет

Необхідною умовою соціально-економічного розвитку суспільства є підвищення ефективності економіки одночасно з посиленням її соціальної спрямованості, що передбачає раціональне поєднання ефективного використання трудового потенціалу та робочого часу й застосування сучасних мотиваційних і стимулюючих механізмів продуктивної праці, найповнішого врахування інтересів і потреб людини в усіх сферах її діяльності. Посилення участі держави у формуванні принципів і методів справедливої оцінки й оплати праці працівників підприємств передбачено створюваною державною системою сприяння підвищенню продуктивності в Україні. Одним з її основних інструментів є система нормування праці, яка враховує зв’язок професійно-кваліфікаційного рівня з продуктивністю праці та заробітною платою. Нормування праці — це вид діяльності з управління виробництвом, завданням якого є визначення витрат і результатів праці, а також співвідношення між чисельністю працівників і кількістю одиниць обладнання.

Серед причин погіршення стану но­рмування праці варто назвати:

- розпад мережі союзних, республі­канських і галузевих нормативно-дослідницьких організацій з праці;

- припинення роботи по створенню нових і перегляду діючих єдиних і типо­вих міжгалузевих і галузевих норм і но­рмативів;

- послаблення ува­ги до нормування праці внаслідок надання підприємствам права само­стійно вирішувати питання організації, нормування і оплати праці;

- значне зниження кваліфікаційного рівня працівників, які безпосередньо за­ймаються встановленням трудових норм.

В умовах посилен­ня конкуренції підвищується значення нормування праці як одного з визначальних факторів зниження витрат вироб­ництва і підвищення його ефективності.

За правильної організації воно має стати основою економічних розрахунків поточного, перспективного і прогнозного характеру; вихідною базою затрат і результатів виробництва; основою раціональної організації праці, виробництва і оперативного управління підприємством; засобом встановлення рівно напружених норм, забезпечення суспільно необхідної інтенсивності праці; дійовим засобом досягнення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.

Ринкові умови господарювання в нашій державі викликають чимало проблем із удосконалення господарського механізму, в тому числі ролі й місця нормування праці в ньому. Необхідність нормування праці в сучасному суспільному виробництві потрібно сприймати однозначно, незалежно від стадії розвитку ринкових відносин .

Основними причинами, що обумовлюють актуальність нормування праці в ринкових умовах господарювання, є економічні. Визначальна з них — необхідність постійного зменшення витрат виробництва й підвищення на цих засадах прибутковості та конкурентоспроможності. Роботодавець, прагнучи максимального прибутку, зацікавлений у мінімальних витратах робочого часу одночасно із забезпеченням високої якості продукції за оптимальної чисельності працівників. Працівники, реалізуючи здобутий професійно-кваліфікаційний рівень, також зацікавлені в ефективному використанні робочого часу, у нормальних напруженості, умовах праці та її оплаті. Таким чином, для підприємств нормування праці є елементом управління його економічним, технічним і соціальним розвитком, а стан і організація нормування праці сприяють здійсненню поточного, перспективного й прогнозованого планування та прийняття техніко-економічних, організаційних і соціальних рішень.

У розвинених країнах (США, Велика Британія, Швеція, Італія, Японія) нормування праці традиційно розглядається як найважливіша складова управління підприємством. Підприємці не лише не виступають проти нормування праці, а, навпаки, розширюють сферу його застосування. Особлива увага на підприємствах розвинених країн приділяється розвитку нормативної бази (наприклад, IBM, General Electric , фірма Electrolux , створюють її самі, застосовуючи автоматизовані системи нормування, модифіковані відповідно до особливостей свого виробництва). Малі й середні підприємства, де найбільший відсоток норм, встановлених досвідно-статистичним методом або за допомогою хронометражу, не мають такої можливості, оскільки розроблення власної нормативної бази не відповідає можливостям одного такого підприємства. Тому створюються науково-дослідні центри, що надають підприємствам необхідну методичну й консультаційну допомогу з питань організації, систем оплати праці й матеріального заохочення, удосконалення організаційних структур управління, виробничих систем, організації праці, скорочення витрат праці тощо. Разом із тим, у промисловості США, Канади, Німеччини, Великої Британії, Швеції відбувається підтягування рівня нормування до вимог новітньої технології, управління, організації праці. Так, наприклад, поширення гнучких виробничих систем веде до скорочення ручної праці та істотної трансформації функцій робітників на виробництві.

Щодо методів нормування, то, на думку західних експертів, найближчим часом вони практично не зміняться, за винятком суттєвого зростання мікроелементного нормування, що пов’язано з підвищенням автоматизації праці.

Це ще раз підтверджує, що і в Україні необхідно продовжити роботу з удосконалення методологічного й організаційного рівнів нормування праці. На нашу думку, її доцільно здійснювати за наступними напрямками:

• максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним;

• широке впровадження технічно обґрунтованих норм, тобто розроблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки й технології виробництва, передових методів праці тощо;

• підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм;

• поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;

• широке застосування методів прямого нормування, що дає змогу визначати трудомісткість робіт і нормованих завдань, установлювати оптимальне завантаження працівників;

• формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів;

• створення автоматизованих робочих місць для нормувальників;

• комп'ютеризація проектування технологічної та організаційної документації, а також норм затрат часу;

• підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

Отже, аналізуючи стан нормування праці в Україні та враховуючи досвід розвинених країн, можна стверджувати про необхідність повного аналізу нормативної бази з подальшою реорганізацією та переглядом діючих норм для різних галузей і підприємств. Для введення адекватних норм потрібно враховувати власний потенціал виробництва та його резерви, освоювати нові норми праці та підвищувати її продуктивність, оцінювати ефективність праці на підприємствах, а також застосовувати досвід розвинених зарубіжних країн, в яких є достатня і ефективно діюча нормативна база.