WEB-ресурс научно-практических конференций

РОБОЧА СИЛА ТА ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ

Безкровна О.В.

Національна металургійна академія України

Становлення ринкових принципів господарювання та структурна перебудова економіки трансформували ринок робочої сили та його об’єкт. Існує два різні погляди, що є об’єктом на ринку робочої сили: Одні вважають, що це: 1) робоча сила, а інші, що це 2) людський капітал. Тому проблема визначення сучасного змісту категорії “робоча сила” і її співвідношення з категорією “людський капітал” є актуальною.

Вперше категорію “робоча сила” застосував Д. Рікардо , але її всебічний аналіз був проведений К.Марксом. З точки зору економічної теорії під робочою силою розуміють сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особистість людини, і які використовуються нею щоразу, коли вона виробляє певні споживчі вартості. В сучасних умовах, робоча сила розглядається, як загальна чисельність населення віком від 15 - 70 років включно, яке в даний конкретний момент прагне реалізувати свою працездатність шляхом вироблення товарів та послуг і отримати за це винагороду в грошовій чи натуральній формі. Завдяки тому, що створені робочою силою споживчі вартості більше ніж її вартість, робоча сила впливає на зростання доходів (заробітків) як свого власника так і підприємства на якому працює, так і національного доходу держави. Але К. Маркс аналізував категорію “робоча сила” тільки на рівні виробництва. При цьому, він вказував що, витрати на освіту і виховання є „… цілком незначні для звичайної робочої сили” [2, с. 183]. На той час витрати на освіту і справді були незначними, але зараз ситуація корінним чином змінилась. А саме: витрати на освіту стали досить значними, також з’явилось багато можливостей підвищити свою кваліфікацію; науково-технічний прогрес сприяв виникненню нових галузей, які потребують кваліфікованої робочої сили. Окрім цього багато підприємств сприяють кваліфікаційному розвитку своїх працівників шляхом організації семінарів та оплачують навчання для своїх працівників. Таким чином, людина – головний фактор виробництва з глибинними навичками та розвинутим мисленням. Вона є носієм виробничих і всіх суспільних відносин. Продуктивні сили та виробничі відносини постійно змінюються і розвиваються. Відповідно змінюється і місце людини в процесі виробництва, особливо в умовах НТП. Роль людини в сучасному виробництві постійно зростає. З одного боку відбувається звільнення людини від виконання певних функцій, безпосередньо у самому виробництві за рахунок механізації, автоматизації, комп’ютеризації. З іншого - підвищується значення її професійної підготовки – здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування. Тобто, розуміння сутності робочої сили тісно пов’язане із технологічним та соціальним розвитком суспільства – чим складніша соціально-економічна формація, тим більші вимоги ставляться до працівника, як носія робочої сили.

На сучасному етапі, робоча сила все більше розвивається в інтелектуальному напрямку. Результатом такого розвитку є інтелектуальний продукт, який в ринкових умовах стає товаром і приносить додану вартість. Тому,   виробництво розвивається вже не за рахунок залучення більшої кількості робочої сили, а за рахунок більш кваліфікованої робочої сили. Тому, потрібна була економічна теорія, яка б в умовах зростання ролі знань та духовного багатства людини, досліджувала залежність між доходами працівників, підприємств, держави та навичками і природними здібностями людей.   Ця теорія отримала назву – теорія людського капіталу.

Людський капітал це „сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних сил, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їх власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці” [3, c.11]. Його ф ормування відбувається лише на основі всебічного розвитку і удосконалення індивіда.   А це стало можливе під впливом науково-технічного прогресу, інтеграційних та трансформаційних процесів, які призвели до зміни структури економіки та дали поштовх розвитку нематеріальній сфері, тобто сфері послуг. Цілісність категорії людського капіталу полягає у виявленні тих конкретних аспектів його сутності, що пов'язані з його результативністю у виробництві,   з економічною віддачею і ефектом, який досягається за рахунок цього. Саме це і ріднить його з категорією капітал, тобто з мірою втіленої в ньому потенційної спроможності приносити прибуток.   Він є формою капіталу, тому, що є джерелом майбутніх заробітків або майбутніх задоволень, або того й іншого разом.   Він людський, тому, що є складовою частиною людини [1, с. 182].   Ще К. Маркс писав, що робоча сила – це капітал, а саме перемінний капітал, який створює додану вартість більшу ніж вартість самої робочої сили, а через це збільшує доходи підприємства та держави. Таким чином, „людський капітал” „розглядається у своїй соціально інтегрованій формі в рамках всієї суспільної асоціації, в умовах наростання соціальних взаємозв'язків, посилення і поглиблення спільності соціумів і на цій основі зближення і з'єднання   воєдино сутнісних сил людини [4, c . 28-29].  

Проведений аналіз показав, що робоча сила та людський капітал – це лише різні рівні абстракції і розчленованості єдиної спільності на окремі частковості.

Список використаної літератури:

1. Швець В.Я., Маляр Д.В. Освіта як складова нарощування людського капіталу суспільства // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - Серія: Економічні науки. – Тернопіль, 2003. – № 5/1. – С. 181-186.

2. Маркс К. Капитал .   – Л . : Печатный двор , 1950. - Т.1.   – 794с.

3. Грішнова О.А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. – 354с.

4. Маляр Д.В. Теоретичні основи відтворення людского капіталу // Дис . … канд. екон . наук. – Дніпропетровськ , 2005. – 220с.