WEB-ресурс научно-практических конференций

КОАЛІЦІЯ ДЕПУТАТСЬКИХ ФРАКЦІЙ У ПАРЛАМЕНТІ ЯК СУБ’ЄКТ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Луценко С.П., Матевосян М.Н.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Форма правління після парламентських виборів в Україні змінилась з президентсько–парламентської республіки у парламентсько–президентську. Це спричинило появу в Україні нового суб’єкта конституційного права та конституційно–правових відносин – коаліції депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Головною проблемою парламентської більшості є відсутність рівноваги між коаліцією та опозицією, а це в свою чергу негативно відображається на діяльності парламенту та на країні в цілому. А також є проблематичним те, що статут, який має коаліція, далекий від досконалого.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді – це добровільне об’єднання депутатських фракцій, яке формується у Верховній Раді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій. Це угода між двома або кількома представниками у парламенті (політичними партіями) про спільне утворення уряду та участі у ньому [4]. Відповідно до Регламенту, коаліція є об’єднанням депутатських фракцій, а не окремих депутатів. Чисельність коаліції, як об’єднання депутатських фракцій, має становити більше половини парламенту. Тобто і сумарна чисельність депутатів з фракцій, що її формують має відповідати цій вимозі. Таким чином, народні депутати, які не є членами фракції, що входять до більшості мають право лише входити до неї після її утворення, тобто бути учасниками, а не суб’єктами її формування [2].

Правовий статус коаліції на сьогодні визначається Конституцією України та новим Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 16.03.2006р. Відповідно до ч.6 ст. 83 Конституції України та ч.1 ст. 61 Регламенту, коаліція формується у Верховній Раді Україні за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій [1] . У вказаній статті Регламенту зазначено також, що коаліція є добровільним об’єднанням депутатських фракцій. Коаліція вважається сформованою з моменту оголошення про це головуючим на пленарному засіданні на підставі поданих до апарату Верховної Ради. Відповідно до ч.ч . 3-6 ст. 61 Регламенту коаліція дотримується після проведення депутатськими фракціями консультацій. За результатами проведених консультацій, за особистими підписами голів відповідних депутатських фракцій, або за рішенням депутатських фракцій одним із заступників голови депутатської фракції укладається угода про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді, до якої додаються списки членів депутатських фракцій, що сформували коаліцію з особистими підписами народних депутатів. Списки членів депутатських фракцій є невід’ємною складовою коаліційної угоди. Існує тверде переконання, що чим більше парламентська підтримка більшості перевищує необхідний мінімум (50% членів +1), тим коротшим буде термін існування коаліції [2].

Бажаним явищем у діяльності коаліції є стабільність. Забезпечити стабільність існування коаліції певною мірою покликане положення п.6 ч.2 ст. 81 Конституції України, яким забороняються так звані «фракційні міграції» під загрозою дострокового припинення повноважень народного депутата України. Це також є проблемою. Адже досить часто спостерігалися “фракційні міграції” у парламенті V скликання [1].

Регламент ст.63 передбачає, що коаліція приймає рішення на своїх загальних зборах більшістю голосів народних депутатів, які входять до її складу. З метою узгодження позиції депутатських фракцій, що входять до складу коаліції, утворюється Рада коаліції. Інформаційне та технічне забезпечення роботи коаліції здійснюється секретаріатом коаліції, який створюється на період її діяльності у порядку, встановленому для створення секретаріатів депутатських фракцій. Інші питання порядку організації роботи коаліції визначається коаліційною угодою [2].

Складною, з точки зору правового регулювання, є процедура зміни складу коаліції. Через виключення народних депутатів із відповідних фракцій або через їх добровільній вихід зі складу коаліції - коли чисельність фракції, що її формують, стає меншою, ніж визначено Конституції України. З цього приводу Конституція України встановлює лише те, що коаліція може припинити свою діяльність. Зміни у складі коаліції можливі, якщо:

1) депутатська фракція, яка не є учасником коаліції, за своїм бажанням та за згодою коаліції входить до її складу, приєднавшись до коаліційної угоди;

2) депутатська фракція виходить зі складу коаліції;

3) депутатська фракція за рішенням загальних зборів коаліції виключається з її складу.

Діяльність коаліції припиняється у разі:

1) припинення повноважень Верховної Ради України відповідного скликання;

2) зменшення чисельного складу коаліції до кількості народних депутатів, меншої, ніж визначено Конституції України (тобто менше, ніж 226 народних депутатів України);

3) прийняття коаліцією рішення про припинення своєї діяльності [3].

До прав коаліції належать: право вносити пропозиції стосовно кандидатури Прем’єр–міністра України та кандидатур на посади інших членів Кабінету Міністрів України (ч.8 ст.83 Конституції України); питання про внесення пропозиції стосовно кандидатур Прем’єр-міністра України, інших членів Кабінету Міністрів України розглядається на загальних зборах коаліції, рішення на яких приймаються, більшістю голосів народних депутатів, які входять до складу коаліції та інші.

Отже, парламентська коаліція стала новим суб’єктом конституційного права та конституційних правовідносин в Україні. Разом із тим законодавче закріплення її статусу є далеким від досконалості. Крім того, дуже проблемним і неврегульованим залишається питання визначення статусу тих частин фракції, які не увійшли до складу коаліції і становлять парламентську меншість (опозиція). Фактично, це є законодавчим дисбалансом у регулюванні парламентської більшості та парламентської меншості, що не сприятиме погодженню співпраці між ними та ефективній діяльності парламенту в цілому. Для того, щоб вирішити проблеми, які постали перед коаліцією потрібно насамперед вдосконалити статус коаліції як суб’єкта конституційного права, та створити такі умови існування коаліції та опозиції в парламенті, які б дали можливість як можна ефективніше працювати на благо нашої держави [5].

Список використаних джерел:

1. Конституція України.

2. Регламент Верховної Ради України від 16. 03 2006 року.

3. Конституційне право України:Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю.М. Тодики . - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 544с.

4. Шляхтун П.П Конституційне право : словник термінів. – Либідь, 2005. – 568 с.

5. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч . посібник. – 4-те вид., виправл . та доп . – К.: Атіка , 2006. - 586 с.