WEB-ресурс научно-практических конференций

Підходи зарубіжних дослідників до визначення змісту комунікативної компетентності

Малик Г.Д.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Комунікативна компетентність ( КК ), яку дидакти відносять до ключових компетентностей, є одночасно й невід’ємною частиною спеціально-предметних компетентностей майбутнього документознавця. Її високий рівень – запорука здійснення інформаційної діяльності. Складовою КК є іншомовна (міжкультурна, кроскультурна) КК . Серед вимог Галузевого стандарту –досягнення такого рівня іншомовної КК , який надасть можливість здійснювати міжнародну інформаційну діяльність. Саме тому необхідне чітке розуміння змісту цього поняття для ефективного формування комунікативних умінь студентів. КК часто досліджується соціологами, педагогами, філософами та лінгвістами (М.Кенел, М.Суейн, Р.Белл, Н.Гез, Гаймз, Р.Кулі і Д.Роуч, М.Холідей, Р.Ален, К.Браун, Л.Бахман, Р.Кліффорд, М.Н.Топалова). Мета даної статті – проаналізувати суть основних підходів дослідників західних країн до визначення змісту КК .

Зарубіжні джерела наукової літератури з соціології, психології та лінгвістики пропонують різні дефініції КК , оскільки вони ґрунтуються на різних підходах до визначення цього поняття. Найбільш відомими з них є когнітивний та біхевіористський .

Засновником когнітивного підходу є Н. Хомський, який був переконаний, що компетентність – це знання мовця-слухача власної мови [1]. Для Н.Хомського мовець-слухач – це особа в абсолютно гомогенній мовній спільноті, яка бездоганно знає мову і не підлягає впливу таких факторів, як пам’ять, увага або випадкові чи типові помилки при використанні знання мови у фактичній мовній діяльності. Н.Хомський відмежував поняття компетентності, яке він вважав предметом лінгвістичних досліджень, від фактичної мовної діяльності, яку він поставив за межі лінгвістичної теорії.

Представником біхевіористського підходу до визначення поняття КК є Д.Гаймз, представник соціолінгвістичного напрямку досліджень, який і запровадив у науковий вжиток термін “комунікативна компетентність”. Головними недоліками когнітивного підходу Д.Гаймз вважав неврахування соціокультурного аспекту, гетерогенності мовної спільноти, різноманітності мовної поведінки в різних ситуаціях і відсутність пояснення сутності поняття “фактична мовна діяльність”. Д.Гаймз наголошував, що компетентність – це загальний термін для позначення можливостей особи. Він зазначав: “Компетентність залежить як від знання, так і здатності його використовувати. Далі знання виділяється окремо від компетентності (як її частина) і систематичної здатності використовувати знання (до якої знання має емпіричне відношення). Визначення здатності використовувати знання, як частини компетентності, дозволяє припустити те, що некогнітивні фактори, такі як мотивація, частково визначають компетентність. Говорячи про компетентність, дуже важливо не відділяти когнітивне від емоційного і вольового аспектів” [8, c . 17]. Вчений підкреслював, що ставлення, цінності, мотивації та особливості використання мови є невід’ємною складовою КК.

Дане формулювання робить акцент на важливості соціального та інших некогнітивних аспектів як частин КК , а також відносить здатність використовувати мову до компетентності, а не фактичної мовної діяльності. Воно дає змогу враховувати вербальні та невербальні аспекти комунікативної поведінки, реплікування в діалозі, організацію публічних презентацій та пояснити процес розвитку КК .

К.Ларсон [10], Р.Ален і К.Браун [2] поділяють погляди Д.Гаймза. Наприклад, К.Ларсон ототожнює КК зі здатністю демонструвати знання комунікативної поведінки, соціально доцільної в певній ситуації. З твердженням Д.Гаймза, що здатність використовувати мову є частиною КК , погоджуються Р.Ален і К.Браун.

Прихильники бігевіористського підходу підкреслюють у КК аспект фактичної мовної діяльності. У даному випадку компетентність ґрунтується на поведінці комуніканта і трактується як соціальна навичка і соціальний результат. Так, Д. Кушмен і Р.Крейг визначають КК як сукупність таких навичок, як слухання, вставляння реплік і ведення переговорів. Вони стверджують, що ефективний комунікант – це той, який вміє стратегічно правильно вести переговори і чітко висловлювати свої очікування щодо певної ситуації [5, с. 147]. А.Бошнер і К.Келлі визначають КК як вміння формулювати завдання і досягати їх, співпрацюючи з іншими і адаптуючись до змін у ситуації комунікації. Вони підкреслюють важливість таких рисах компетентного комуніканта, як співчуття, виваженість, саморозкриття і гнучкість [4, с. 279].

З наявністю відповідних особистих рис та характеристик пов'язують поняття КК і деякі інші дослідники. Так, зокрема, К.Келлі, Дж.Чейз і Дж.Вімен визначають КК як особливий психічний або психологічний феномен, відмінний від поведінки, який ґрунтується на формуванні комунікантом тих рис, які сприяють ефективності спілкування [9, с.4] . Прикладом такого підходу є дослідження Р.Нортона, М.Бінвеню та І.Сайфер і К. Ларсон. Р.Нортоном розробив “перелік стилів комунікантів”, у якому пропонував респондентам оцінити себе за десятьма критеріями. Один із пунктів передбачав оцінювання респондентом власної КК . Іншими дев’ятьма параметрами оцінювання були такі риси характеру, як ініціативність, яскравість, жвавість, відкритість, конфліктність, розкутість, дружелюбність, уважність і здатність запам’ятовуватися [12, с.110] . Як показали результати дослідження Р. Нортона, “образу ефективного комуніканта” притаманні перш за все такі якості, як здатність запам’ятовуватися, відкритість, уважність, розкутість, дружелюбність та ініціативність. Анкетування, проведене М.Бінвеню, продемонструвало, що найбільшим успіхом серед оточуючих користуються комуніканти, які мають тверді переконання, вміють вислухати і чітко висловити власну думку і можуть справитися з негативними емоціями [3, с.385]. Респонденти опитування, проведеного І.Сайфер і К. Ларсон, відзначили такі якості, як позитивна налаштованість, вміння чітко висловлюватись, неконфліктність і готовність підтримати розмову. На їхню думку, неефективний комунікант – це той, який ухиляється від теми або не дотримується її, перебиває, неуважний до співрозмовника та непослідовний у викладі думок [15 , с. 107-108].

Ряд учених (Delia, Klark, Dymond, Kelly, Chase, Weimann) досліджували КК в організаційному дискурсі. Вони виділили низку рис ефективного комуніканта з погляду міжособистісних відносин зі співробітниками. К.Келлі, Дж. Чейз і Дж. Вімен висувають на перший план такі якості, як співпереживання або спрямованість на інших, управління взаємодією з іншими та гнучкість [9, с.110]. За словами Р.Даймонд, співпереживання – це здатність поставити себе на місце іншої людини, проникнути в її думки і почуття, щоб побачити ситуацію її очима [7, с. 35]. Вміння співпереживати дає можливість зрозуміти наміри і погляди людини і зробити правильний комунікативний вибір. Б. Сайфер визначає, гнучкість як здатність адаптовуватись [15, с. 110]. Гнучкі комуніканти можуть адаптуватися до вимог ситуації, оскільки вони знають, що є адекватним для певної ситуації. Згідно з визначенням Дж. Вімена, керування взаємодією – це здатність керувати так званими “процедурними” аспектами комунікації для її плавного протікання [16, с. 196]. Б.Сайфер виділяє такі навички, необхідні для управління взаємодією, як (1) адекватне чергування реплік, (2) контроль тематики на початку розмови і в процесі її розгортання, (3) використання невербальних засобів комунікації та (4) уважне слухання [15, с.111].

Багато психологів наголошують, що ефективність комунікації залежить від певних навичок, які дозволяють комуніканту досягти поставлених цілей. М.Паркс, наприклад, описує компетентного комуніканта як людину, що збільшує до максимуму шанси досягнення своїх цілей завдяки спілкуванню [13, с. 109]. Такої ж точки зору притримуються Дж.Міллер і М.Штайнберг, які вважають, що головною функцією комунікації є маніпулювання співрозмовниками заради певної особистої вигоди фізичного, економічного чи соціального характеру [11, с. 62].

Р.Аллен і К.Браун виділяють п’ять компонентів КК , які мають виняткове значення, саме: контроль, почуття, інформування, ритуалізацію та створення іміджу [2, с.25].

Б.Рубен акцентує увагу на інших рисах, які повинні бути притаманними ефективному комуніканту. До найголовніших він зараховує вияв поваги, інтеракцію, орієнтацію на знання, емпатію, визначення власної ролі та поведінки, інтеракційний менеджмент, толерантність до невизначеності [14, с.350].

Цікавими є дослідження соціокогнітивних аспектів спілкування (Sypher), які стосуються впливу усталених уявлень, очікувань та переконань на сприйняття нової соціальної інформації [15] . Одним із напрямків дослідження соціокогнітивного сприйняття у комунікації є конструктивізм. Згідно з конструктивістським підходом, вибір стратегії поведінки комунікантом залежить від його знання людей. Це знання людини в свою чергу здобувається через призму так званих особистих стереотипних уявлень. На думку конструктивістів, комунікант повинен розвивати вміння концептуалізовувати суб’єктивні погляди і психологічні характеристики своїх співрозмовників, що є передумовою створення адаптованих для слухача повідомлень, а отже, ефективної комунікації.

Серед конструктивістських теорій виділяється теорія контролю Дж.Делія і Р. Кларк, які описують компетентного комуніканта як людину, яка використовує знання спільного коду (мову і правила) для вираження значень у формі, що контролює розуміння співрозмовника таким чином, щоб впливати на його думки чи дії інших стосовно певного питання, події чи політики [6, с. 112]. Конструктивістська концепція контролю базується на теорії особистих стереотипних уявлень Дж.Келлі, який вважає, що люди покладаються на особисті критерії оцінювання або стереотипи у розумінні соціальної ситуації і таким чином передбачають події і керують ними [9, с.36].

Отже, розглянувши запропоновані зарубіжними вченими інтерпретування КК, можна стверджувати, що в психології, лінгвістиці та соціології існують різноманітні підходи до визначення її змісту.

Список використаних джерел:

1. Хомський Н. Язык и мышление. – М, 1972. – 164 с

2. Allen R. & Brown K. Developing Communication competence in children // R.N.Bostrom Competence in Communication: A multidisciplinary Approach. ? Beverly Hills, London, New Delhi: Sage, 1984. – P.11-31.

3. Bienvenu M. An interpersonal communication inventory // Journal of Communication . – 1971. – №21. ? P.381-388.

4. Bochner A., Kelly C. Interpersonal competence: Rationale, philosophy and implementation of a conceptual framework // Speech Teacher. – 1974. – №23. ? P.279-301.

5. Cushman D., Craig R. Communication systems. Interpersonal implications // G. Miller Exploration in interpersonal communication. – Beverly Hills: Sage, 1976. – P.145-171.

6. Delia J., R.Klark A. Constructivist approach to the development of rhetorical competence. Presented at the annual meeting of the Speech Communication Association, – Houston, 1975// R.N.Bostrom Competence in Communication: A multidisciplinary Approach. ? Beverly Hills, London, New Delhi: Sage, 1984. – P.112.

7. Dymond R. Personality and empathy // Journal of Consulting Psychology. – 1950. – №14. – P. 34-38.

8. Hymes D.H. On communicative competence. ? Philadelphia: University of Pennsylvania Press, 1971. ? 213 p.

9. Kelly C. Chase J., Weimann. J. Interpersonal competence: Conceptualization, measurement and future considerations. Presented at the annual meeting of the Speech Communication Association. ? San Antonio, 1979 // R.N.Bostrom Competence in Communication: A multidisciplinary Approach. ? Beverly Hills, London, New Delhi: Sage, 1984. – P.110.

10. Larson C.E. Problems in assessing functional communication // R.N.Bostrom Competence in Communication: A multidisciplinary Approach. ? Beverly Hills, London, New Delhi: Sage, 1984. – P.11-31.

11. Miller G., Steinberg M. Between people: A new analysis of interpersonal communication. – Chicago: Science Research Associates, 1975. – 374p.

12. Norton R. Foundation of a communicator srtyle construct // Human Communication Research. – 1978. – №4. – P.99-113.

13. Parks M. Communication competency. Presented at the annual meeting of the Speech Communication Association. – San Francisco, 1976 // R.N.Bostrom Competence in Communication: A multidisciplinary Approach. ? Beverly Hills, London, New Delhi: Sage, 1984. – P.109.

14. Ruben B.D. Assessing communication competence for intercultural adaptation // Group and Organization Studies – 1976. – №1. – P.334-354.

15. Sypher B.D. The Iportance of Social Cognitive Abilities in Organizations // R.N.Bostrom Competence in Communication: A multidisciplinary Approach. ? Beverly Hills, London, New Delhi: Sage, 1984. –P.103-127.

16. Wiemann J. Explication and test of a model communication competence // Human Communication Research . – 1977. – №3. – P.195-213.