WEB-ресурс научно-практических конференций

ЛЮБОВ ЯК СУТНІСТЬ ЛЮДСЬКОГО

Мисечко Д.В.

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника

Питання про стан духовності – одне з основних у сьогоднішній філософській думці. Новий стиль мислення, його системність та інтегративність потребують пильного усвідомлення того факту, що сила, з якою людина у сучасну епоху впливає на оточуючу дійсність і перебудовує її, спричиняє серйозні негативні наслідки. Це проявляється у кризі культури, знеціненні духовних основ, екологічній та суспільній кризі.

Кінець XX століття переконливо свідчить, що епоха, яка орієнтується на цінності матеріально-технічного розвитку, себе вичерпала. Нині необхідним є перехід від жорсткого механічно-технічного детермінізму до духовних цінностей, від інструментального розуму до розуму, що утверджує любов людини до людини, людини до природи.

Любов – це, напевно, одне з найуживаніших в літературі і в повсякденному житті слів. В той же час це слово містить у собі найбільшу кількість суперечливих значень. Любов важко піддається раціональному осмисленню, бо вона є почуттям, це емоційна сфера людського буття. Аналіз любові – складна, багатогранна проблема, що має безліч розбіжностей, межує з мистецтвом, філософією та психологією.

В часи античності розглядався тілесний ерос – як статеве притягання, любов-пристрасть, шалена любов. Спокійніші почуття позначалися словом "філія". В цієї любові більший спектр значень, ніж в ероса . Такою любов`ю можна любити багато чого. В міфології люди, не знаючи законів природи, причинно-наслідкових зв`язків у світі, пояснювали явища поверхово, зв`язуючи їх асоціативно, за аналогією зі своїми стосунками та властивостями. Була міфологізована та обожествлена й любов. У Древній Греції вона виявлялася в образах деяких істот. Це перш за все Афродіта та Ерот, а у Римській міфології – Венера та Амур.

Християнство   принесло інтимну, глибоко людську, співчутливу любов до ближнього, похідну від божественної любові. Любов до Бога – це відчуття особливого внутрішнього благоговіння перед силою, що породила тебе і тобі подібних. Проте любов до Бога істинна тільки тоді, коли людина щиро любить як свого ближнього, так само щиро поважає ворога свого – обох створених Богом. Недарма ж однією з головних заповідей, проголошених у християнстві, є заповідь: "полюби ближнього твого, як самого себе".

Дві тисячі років більша частина людей знає та на багатьма мовами світу повторює цю, здавалося б, просту формулу соціального буття. Але суспільна свідомість, на жаль, до сих пір не може вмістити в собі її смислу, і, тим більше, реалізувати на практиці.

Такого роду любов важлива не тільки для християнства, але й для моралі взагалі.

Вищим проявом любові до людини є любов до ворога, бо в цьому випадку мова йде про твердість характеру та силу особистості. Античний філософ Сенека стверджував, що треба допомагати ворогам, бо несправедливість не повинна руйнувати пануючу в душі гармонію. Сенека підкреслював: "людина для людини – святиня".

Християнське трактування любові розуміє душевну безкорисливість та доброту, подолання гордості та самозакоханості. Бо насправді, як говорить Г. Майоров "добро, якщо воно глибоке та щире, настійливе, якщо воно – принцип, то дійсно паралізує злобу та налаштовує на добро у відповідь. Справжнє добро не горде, воно не розсудливе, не рахує прибутку та втрат; воно є породженням любові. Давати, нічого не бажаючи взамін, не очікуючи навіть подяки, і при цьому віддавати просто від бажання дати – це досить незвично, нелогічно, але це благородно та піднесено, що будь-хто хотів би бачити навколо себе таких людей". ¹

Найбільш важлива сфера віддачі – це не сфера матеріальних речей, а специфічна людська сфера. "Людина дає іншій свою радість, свій інтерес, своє розуміння, своє знання, свій гумор, свою печаль – всі переживання і всі прояви того, що є в ній живого", – стверджує Е. Фромм . ²

Важливою стороною любові є те, що в ній проходить творення людиною самої себе. Подібна думка і в нашого сучасника П. Коельо : "Ми страждаємо від того, що нам здається, ніби ми даємо більше, ніж отримуємо. Ми страждаємо того, що наша любов не признана, не пізнана. Ми не змогли ввести наші правила, тому і страждаємо. І дарма! Бо в любові закладено зерно нашого духовного росту. Істинна любов – це коли віддаєш себе всього". ³

Таким чином, любов – це єдність самозаперечення і самоствердження особи.

Любов є найбільш адекватним показником реальності власного існування. Такої ж думки притримувався В. Висоцький: "Я дышу , и значит – я люблю! Я люблю, и значит – я живу". ⁴

Зараз, в даний час, любов – це відносно рідкісне явище, і її місце займають різні форми псевдолюбові , які, насправді, є численними формами розкладання любові. "Людське щастя сьогодні полягає в тому, щоб розважатися". ⁵ Розважатися – це значить одержувати задоволення від вживання і споживання товарів, видовищ, їжі, напоїв, сигарет, людей, книг, кінокартин – все споживається і поглинається. Всі предмети, як духовні, так і матеріальні, стають предметом обміну і споживання. Наша сьогоднішня психологія – ворожа любові, тому що вона живе від "я", а не від "ми". "Але, – стверджує російський філософ В. Соловйов, – було б цілком несправедливо заперечувати здійсненність любові тільки на тій основі, що вона до сих пір ніколи не була здійснена: адже в такому ж положенні знаходилось раніше   й багато чого іншого...". ⁶

Нехтування любов`ю до ближнього, підміну її "любов`ю до дальнього" можна оцінювати як злочин. Філософський аморалізм, про який відкрито заявив сам Ніцше, був сприйнятий як "нова етика" – етика любові до дальнього. І це стало фатальною спокусою для літературно-філософської думки, яка пішла шляхом відмови від традиційно-християнської етики, любові до ближнього, якій почали протиставляти любов до надлюдини, "нової людини", "людини майбутнього". Звідки ж тоді невблаганна жорстокість, абсолютна безчуттєвість людей, що приймали в недавньому минулому рішення про знищення сотень тисяч, а потім й мільйонів людей? Так ось звідки: від злочинної підміни любові до ближнього – любов`ю до дальнього, яка обернулась не тільки байдужістю, але й ненавистю до тих, хто не був схильний увірувати в цю нову "любов".

Тільки в любові і через любов людина стає людиною...

Список використаних джерел:

1. Майоров Г.Г. Этика в средние века . – М., 1986. – 156 с.

2. Соловьев В.С. Сочинение в 2 томах/ Сост.общ.ред . и вступ. Статьи Лосева А.Ф., Гулыги А.В.; примеч . Крава .С.Л. – М.: Мисль, 1990. – Т. 1. – 322 с.

3. Коельо П. Заир / Перев. С португ . – К.: София , 2007. – 253 с.

4. Высоцкий В Стихи и песни . – М.: Искусство , 1988. – 15с.

5. Фромм Э. Душа   человека :   Пер. с англ. Т.В. Панфилова , Т.И. Перепелов . –   М.: Республика , 1992. – 57 с.

6. Соловьев В.С. Смисл любви : Избранные произведения . – М.: Современник , 1991. – 367 с.