WEB-ресурс научно-практических конференций

ПОНЯТТЯ ТА ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ОСВІТИ

Канд. наук з держ.упр . Монаєнко А.О.

Науково-дослідний інститут фінансового права

Академії правових наук України

Актуальність. В сучасних умовах всі види освіти підпорядковуються вирішенню широкого кола економічних, політичних та соціальних завдань. Пріоритетність тих чи інших задач обумовлюється державними інтересами.

Розбудова незалежної держави висуває особливі вимоги до діяльності системи освіти, оскільки виникає потреба в чималій кількості спеціалістів, здатних здійснювати технічне, економічне та організаційне керівництво. Витрати на підготовку кваліфікованих кадрів для господарської системи країни та на наукові дослідження за своїм економічним змістом є аналогом капіталовкладень, що спрямовуються на розширення основних фондів. Формування трудових ресурсів та утворення основних фондів потребує значних витрат, ефект від яких суспільство отримує протягом тривалого проміжку часу, який звичайно вимірюється кількома десятками років.

У зв’язку з цим не викликає сумнівів актуальність фінансування освіти в сучасних умовах. Аналіз значення освіти в сучасному житті та стан української системи освіти дозволяє зробити висновок про необхідність кардинальних змін в існуючій на нинішній момент системі освіти.

Сьогоднішня система освіти в Україні є пострадянською системою освіти. Бо ми маємо справу з закладами, установами, та відносинами між ними, які складаються в державі, що виникла на терені колишнього СРСР.

Зараз у зв`язку з загальним підвищенням рівня вимог до освіченості людини термін ”освіта” набув великої популярності. Проблема нашого законодавства в даному випадку полягає в тому, що в державі немає жодного легального визначення терміну “освіта”.

В науковій літературі основна увага приділяється питанню співвідношення двох понять: “освіта” та “навчання”. Необхідність чіткого розмежування викликана ототожненням більшістю індивідів освіти з навчанням за схемою “навчався – отримав освіту”. Вчені, які займалися цією проблемою, впевнено проводили межу між цими поняттями, оскільки різниця існує.

Можна визначити освіту в найзагальнішому вигляді як постійно триваючий процес засвоєння людиною соціально-значущого досвіду, отриманого від попередніх поколінь; розвиток власних творчих здібностей, що дають можливість надалі продукувати нове соціально значуще знання [2].

Такий погляд на освіту з несуттєвими варіаціями висловлюється вже протягом багатьох років, але через неувагу органів державної влади та управління не знайшов практичного втілення в нормативних документах та програмах розвитку освіти, що не дає можливості сформувати структуру видатків на освіту.

Питання видатків на освіту в Україні зараз є основною проблемою, що повинна турбувати галузь. В умовах хронічної нестачі коштів не може бути й мови про серйозне реформування системи освіти та її подальший розвиток.

В колишньому СРСР фінансово-правова наука виходила з загальноприйнятого в юридичній науці поняття державних видатків, які розуміли як регламентований правовими нормами планомірний процес використання мобілізованих Радянською державою грошових коштів на потреби народної освіти [1]. З загальнотеоретичної точки зору така позиція є логічною і виваженою, але при цьому недостатньо враховувалася специфіка нашої держави. Коли мова йде про державу з ринковою економічною системою, то перевищення видатків в межах держави над видатками держави на певну галузь не потребує фундаментального обґрунтування. В таких державах існує декілька видів (форм) власності, причому державна власність в переважній більшості випадків не є домінуючою. Приватні особи та юридичні особи недержавних форм власності виділяють певні суми коштів на освітню галузь. Ці кошти й складають перевищення видатків держави над видатками державного бюджету.

Ситуація, що склалася в Україні з фінансуванням системи освіти, оцінюється як катастрофічна. Відбувається руйнація існуючих закладів, а натомість не відбувається заміни начебто непотрібних вищих закладів освіти та шкіл на ті, що реально необхідні територіям. Поруч з цим обсяг коштів, які мають спрямовуватися з бюджету, зменшується.

Проблема нашої держави полягає в тому, що саме на державному рівні відсутнє розуміння життєвої необхідності в конкурентоспроможній системі освіти. В світі прийнято вважати: суспільство не завжди розуміє необхідність розвитку освіти й державі за допомогою різноманітних стимулюючих норм доводиться підводити громадян до думки про необхідність отримання освіти високого рівня, а не зменшувати видатки на освіту.

Світова практика не знає випадків стабілізації витрат за допомогою засобів, спрямованих на економію коштів. Можна досягти тимчасового зменшення витрат, але наслідком буде втрата досягнутого рівня розвитку системи освіти країни. Розвинені держави планують щорічне збільшення витрат на системи освіти (збільшення в абсолютних одиницях).

Список використаних джерел :

1. Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. – К.: Прецедент; Моя книга, 2006. - 448 с.

2. Зайчук В. Нормативно-правове забезпечення освіти в Україні // Вища школа. – 2002. – № 2-3. – С. 3–4.