WEB-ресурс научно-практических конференций

АНТИЧНІ ФІЛОСОФСЬКІ ВЧЕННЯ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ (VI–III ст. до Р.Х.)

Ступак О.П., Мацюта П.А.

Миколаївський державний університет імені В.О. Сухомлинського

Проблема взаємодії античної культури з культурою слов’янських народів уже понад півтора століття активно досліджується у різних галузях гуманітарного знання. Проте, інтелектуальне життя, протофілософські та філософські пошуки у Північному Причорномор’ї, що було периферією грецької цивілізації, вивчено не достатньо. Зокрема, предметом дискусій залишається зв’язок між античною філософією та становленням вітчизняної філософської думки [6].

У цій роботі ми розглядаємо умови проникнення античних філософських вчень на територію Півдня України у VI – III ст. до Р.Х., спробуємо охарактеризувати внесок філософів вихідців з Північного Причорномор’я до світової філософської думки, показати своєрідність їх філософських вчень. Найбільш відомими та достовірними є Анахарсіс Скіфський ( VII - VI ст. до Р.Х.), Біон Борисфеніт (ІІІ ст. до Р.Х.) і Сфер Боспорський (ІІІ ст. до Р.Х.).

Реконструкція філософських поглядів названих мислителів спирається на свідчення античних авторів: перш за все на твори Геродота та Діогена Лаертського [1; 2; 7] та сучасних дослідників П. Золіна , А. Русяєвої , М. Скржинської , В. Шевченка [3-6].

Проникнення філософських ідей античності до цього регіону відбувалося в умовах формування стабільних суспільно-економічних устроїв суспільств скіфського та грецького міст-колоній, поступового етнокультурного синтезу скіфів і греків-колоністів, нерозривного зв'язку колоній із центрами грецької цивілізації, зокрема з Мілетом – колискою філософії.

Протофілософські пошуки пов’язані з Анахарсісом Скіфським. Анахарсіс був царського походження, матір – грекиня [2, с.86]. Знатність походження та родичі-греки сприяли тому, що скіф змалку був залучений до найкращих культурних здобутків народів своїх батьків. Діоген Лаертський відносив його до семи мудреців, зазначав, що скіф товаришував з багатьма грецькими мудрецями, зокрема з Солоном. У пізніший час римлянин Лактанцій відзначав, що Анахарсіс – єдиний «із варварів» визнаний мудрець. Усі теми, яких торкався Анахарсіс , не виходять за рамки життєвих, підказаних власним досвідом і винесених із випробувань. Подібно до сентенцій інших мудреців він асоціюється в культурній пам’яті еллінів з часом заспокійливого ясного споглядання оточуючого світу та початком пробудження творчих можливостей розуму, що прагнув до вигадки, роздумів, універсалізації думки й перших критичних зауважень [4, с.63-64]. Чимало його міркувань були неординарними, що посилювало цікавість до них.

Слід зазначити, що для греків Анахарсіс був незвичним мудрецем. Міркування Анахарсіса , як і його співвітчизників специфічні чіткістю зображення подій, « фактологічністю », відсутністю риторично-ораторських прикрас, властивих промовам греків. Скіфа цікавить передусім суть і значущість дії, її підстави, мета, рішення, спосіб і процес реалізації мети. Результат, що співпадав із рішенням, – прямий і очевидний доказ правдивості й справедливості поглядів і оцінок. Анахарсіса дивувала парадоксальність грецького буття. Наприклад, ринок справив на скіфа сильне враження як «місце, умисно призначене, щоб обдурювати і обкрадати одне одного» [5; 6].

Осмислення Анахарсісом парадоксів античної цивілізації одночасно слугує важливим свідоцтвом особливостей світоглядно-філософських поглядів давніх степових мешканців античного Північного Причорномор’я. Анахарсіс є одним із попередників кініків і близьких до них стоїків, однак не доходив до цинізму. Задоволення даним природою та малим, відсутність заздрості – важливі риси його світогляду. Принцип задоволення малим добре демонструє лист Анахарсіса до Аннона: «Мені одягом служить скіфській плащ, взуттям – шкіра підошви, ложем – земля, обідом і сніданком – молоко, сир, м'ясо, напоєм – вода…» Багатий – раб достатку, речей і свого способу життя [3]. Скіфський мудрець має безумовні заслуги перед світовою філософією. Він першим аналізував екзистенційні підстави істини, виявляє її парадоксальність і гостро ставить проблему природи й можливостей людської раціональності [6; 9].

Біон Борисфеніт ( ольвіополіт ) у свій час переїхав до Афін вивчати філософію. Характеризують його як майстра на всі руки та умілого софіста, котрий навчав бажаючих знецінювати хоч які філософські вчення. Освоївши вчення платоніків і перипатетиків, Біон схилявся в цілому до раціоналізму, висловлюючи переконання у тому, що розуміння настільки перевищує всі інші добродійства, наскільки бачення – інші почуття. Раціоналізм Біона мав етико-евдемонічні засади, поєднувався з вільнодумством, безбожництвом і життєлюбством. У цьому він примикав до епікурейства, був прибічником безтурботного та вільного життя [6].

Схильність до епікурейства Біона є загальнокультурною тенденцією. Особливою прикметою філософських поглядів Біона було те, що проповідь вільного евдемонізму спиралася на ідею «багатої поміркованості». Мислитель твердив, що людина повинна бути багатою, але рівно настільки, наскільки це дозволяє бути вільною. Саме тому він негативно ставився до пожадливості й заздрощів, які ставлять людину в абсурдне становище [ 6 ] .

Інший філософ – боспорянин Сфер теж вчився філософії «за кордоном». Він був учнем Зенона Китійського та Клеанфа , засновників філософської школи стоїків. Після навчання переїхав до Єгипту працювати під опікою царя Птоломея. Написав Сфер тридцять шість книжок, проте жодна з них до нас не дійшла, хоч назви їх відомі.

Судячи за назвами книжок, Сфер постає в історії філософії різнобічним мислителем і громадським діячем. Він був ідейним натхенником аграрної реформи у Спарті в часи правління царя Клеома . Сфер розробляв учення про світ, державу, владу, аналізував проблеми етики і господарювання. Мислителя цікавили проблеми засад світобуття та мислення, пізнавальних здібностей та екзистенційних станів людини. Спеціально досліджував філософ тлумачення суті чуттєвого пізнання, випадковості, пристрастей, логіки, навчання.

Отже, філософські вчення мислителів вихідців з Північного Причорномор’я відрізняються як зв’язком з загальними тенденціями свого часу так і різнобічністю й оригінальністю. На нашу думку, це пов’язано з їх маргінальним становищем, перебуванням на межі культур, в епіцентрі культурних синтезів.

Подальше дослідження впливу античної філософії на духовно-світоглядні пошуки та етно-культурні процеси на Півдні України потребує залучення новітніх досягнень антикознавства та сучасних концепцій історичного процесу.

Список використаних джерел:

1. Геродот. Історії. – К., 1993. – 576с.

2. Диоген Лаэртский . Сочинения в двух томах. Т. 1. – М. ; 1976. – 399 с.

3. Золин П. Анахарсис – экономист … // “ Академия Тринитаризма ”, М., Эл №77-6567, публ . 14212, 09.02.2007. - http://www.trinitas.ru/rus/doc/0211/008a/

4. Русяєва А.С. Славетний мудрець – скіф Анахарсіс . – К.; 2001. – 104 с.

5. Скржинская М.В. Скиф Анахарсис // Вопросы истории. – 1990. – №7 . – С. 166-172.

6. Шевченко В.І. Філософська думка на терені України до Київської Русі // Філософська і соціологічна думка. – 1996. – №5-6. – С. 3– 5.

7. Фрагменты ранних греческих философов. Часть 1 . От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики. – М. – С.91–94, 96–97.