WEB-ресурс научно-практических конференций

НАУКОВІ ВИМІРИ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ

К.філос.н . Варго О.М.

Міжнародній Слов’янський університет

Людина в процесі своєї еволюції знаходиться під впливом сил природи. Якщо, знаходячись у середині природи, ми не відчуваємо себе добре і зручно, а відчуваємо всілякі тиски - причина в самій людині, у тиску суспільства, екологічних проблемах. Усе це свідчить, що сили природи діють на нас, штовхаючи нас до розвитку.

У природі діє безліч законів (ентропії, термодинаміки і т.д.), за допомогою яких вона прагне прийти до стану спокою, рівноваги. А поки вона не досягне рівноважного стану, дисбаланс сил буде викликати рух до розвитку.

Виходячи з цього, можна припустити, що і людина знаходиться в процесі розвитку. Вона, як складова живої природи повинна пройти ще більш швидкий, ефективний, істотний розвиток у порівнянні зі всіма іншими частинами природи [ 3 ] .

Еволюція ще не закінчена і ми знаходимося на найважливішому її етапі. По величезному й різнобічному тиску, що відчуває на собі людина, можна зрозуміти, що ці впливи спрямовані проти внутрішньої складової людини — людини в людині. Саме людський рівень у людині відчуває самий великий тиск.

Ми побудували собі систему, що цілком забезпечує нам їжу, але й у цьому ми перестаралися (без усякої міри) і звернули всі досягнення собі у зло. Що дають людині всі ці «блага», отримані за рахунок застосування хімії, — нові синтетичні чи генетично змінені продукти? Навіть на ступінях розвитку, що не відносяться до людського рівня, а тільки нашого фізичного тіла: у відношенні їжі й здоров'я, квартир, у яких ми живемо, у відношенні різних способів задоволення наших потреб, за рахунок того, що ми є людьми і йдемо у своїх бажаннях усе далі, — ми руйнуємо самі себе.

Подібну картину можна простежити й у житті нашої техногенної цивілізації. Її загальна тенденція - на придбання знань, сил, потужностей. Її споконвічна мета — збільшення виробництва, оволодіння силами природи, створюють зовсім позбавлену альтернативи картину світу й людини в ньому.

Причиною цього є, говорячи мовою психіатрії, «розщеплення особистості», при якому деяка сума аспектів виділяється і стає окремою особистістю, інша ж сторона життя і дійсності так само персоніфікується і сприймається і програється, як життя окремої самостійної особистості зі своєю психікою, історією й цілями. Відбувається це, і з кожною людиною окремо, і з цілими співтовариствами, і з усією техногенною цивілізацією.

Якщо ми погодимося, що «розщеплення особистості», що відбувається, зв'язано з певним порушенням здорового погляду на життя, тоді логічно буде задатися питанням: що є норма? Для того, хто бажає діагностувати й спробувати лікувати хворобу як відхилення від норми, представлення про неї просто необхідно.

Насамперед, варто визнати, що спохватилося людство досить пізно. Забили тривогу всерйоз тільки до середини XX ст., коли екологічна проблема набула хронічний характер. До цього часу уявлення про цілісний, не страждаючий подвійністю погляд на світ було забуте.

Крім того, усі колишні форми відносин людини і суспільства, суспільства і природи, більш цілісного відношення до світу й природи, до здоров'я суспільства були у свій час етнічно, світоглядно обумовлені й несумісні між собою. Тому хвиля звернень до древніх навчань, медицини, способів життя, світоглядів і релігій, що захлиснула світ із середини XX ст., не принесла очікуваного полегшення і порятунку суспільству й цивілізації. Це цілком закономірно, адже те, що було актуально колись для конкретного суспільства, племені, світогляду, не може служити для вироблення загального, уселюдського погляду на життя, на світ і людину в ньому [ 2 ] .

Спроби вирішення конфлікту зводяться в результаті до існуючої демократичної процедурі, знову вислуховуються думки промисловців і міністерств охорони здоров'я й екології й поділяються між ними існуючі кошти. Наслідки цієї процедури людина й природа відчули на собі повною мірою.

Норма, що дасть можливість виходу з екологічної й психологічної кризи, кризи «розщеплення свідомості», повинна базуватися на деякій набагато більш глибинній природі людини, ніж ті рівні, на яких розташовуються в ньому ці «дві особистості». Що може бути сильніше бажання росту, бажання розвиватися, бажання зберегти існуюче, і бажання спокою й благополуччя?

Спроби знайти рішення загальних проблем екології на рівні деяких нових форм взаємин закінчуються й будуть закінчуватися провалом. Вочевидь, ми приречені на те, щоб шукати і зрештою знайти нове відношення до життя, засноване на законах природи, набагато більш глибинних, ніж ті, котрі ми намагалися використовувати досі.

Новій нормі відносин до навколишнього середовища потрібні нові основи.

Перед нами два аспекти проблеми. По-перше, рішення, про введення нових норм відносин до життя і природного середовища повинно бути радикальніше, ніж просто нейтралізація зла. По-друге, чи є в людині щось, що може бути основою для цього, більш радикального рішення?

Як більш радикальний підхід вбачається не просто відмовлення від дії на користь собі, якщо це принесе шкоду іншому, суспільству, чи природі. Рішенням може бути ситуація, коли будь-яка дія починається лише тоді коли вона може піти на користь іншому, суспільству, природі.

Так, але чи є в людині хоч якась основа для подібної радикальної зміни? Адже якщо природна основа відсутня, спроби введення такого типу поведінки у свідомості людини потребують системи покарань і заохочень зі створенням величезного карального апарату й практикою багатомільйонних жертв [ 3 ] .

Так чи є в людині природна основа для того, щоб нові відносини були прийняті суспільством як норма?

Якщо розглянути людину в порівнянні зі світом тварин, то виявляється цікава особливість. Тільки лише людина має розвиту здатність відчувати ближнього, тобто відчувати болі й радості ближнього як свої. У тварин відчуття ближнього запрограмоване в інстинктах і не підлягає розвитку. Людина є єдиною істотою, у якої бажання, тобто її внутрішня структура, а виходить, і відчуття, здатні розвиватися. Цей розвиток відбувається об'єктивно протягом століть і поколінь і може бути стимульовано спрямований впливом оточення.

Якщо в природі людини існує можливість фізичного відчуття насолоди з радості іншого, чи відчуття страждання, коли ближній відчуває горе й біль, тоді в неї є можливість використовувати на благо суспільства властивий кожному феномен єдності. Той самий феномен єдності, що є в нашій реальності джерелом усіх лих і страждань, руйнувань і сповзання людства в прірву, може стати основою нормального, рівноважного, несуперечливого розвитку людства.

Висновки. Таким чином, у людській природі знаходяться закономірні механізми, які майже будь-яка розвинута людина використовує щодня. Механізми ці є реальною базою, використовуючи яку, людина може перейти з нинішнього, загрозливого людству і його нащадкам стану екології до системи заснованої не на його приватній, дрібноегоістичній природі, а на здатності розвиненої людини діяти тільки при наявності змісту й мети дій. Завдання суспільства полягає в тім, щоб створювати основу норми екологічної свідомості, розвиваючи усвідомлення людиною змісту й мети свого життя, що збігаються з метою розвитку світу, — досягнення нормального, рівноважного, досконалого екологічного стану, позбавленого розщепленості на інтереси світу й інтереси індивідуума.

Список використаних джерел:

1. Гонопольский М. Нормы экологического сознания // Глобальные проблемы человечества : Междисциплинарный научно-практический сборник. - М.: Изд-во МГУ , 2006 . - С. 183-192.

2. Лайтман М. Розвиток людини // Глобальные проблемы человечества : Междисциплинарный научно-практический сборник. - М.: Изд-во МГУ , 2006 . - С. 238-246

3. Скребець В.О Екологічна психологія у віддалених наслідках екотехногенної катастрофи : Монографія .– К.: Видавничий Дім «Слово», 2004. - 440 с .

4. Яо Л.М. Опыт создания модели экологического сознания российского общества// Социс . – 2004. – №4 . – С.59–63 .