WEB-ресурс научно-практических конференций

Садовнича О.В.

Сумський національний аграрний університет

ЗЕМЛЕГОСПОДАРСЬКІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНИ

Актуальність теми. Розвиток економіки України відбувається в умовах зростаючого техногенного то антропогенного навантаження на довкілля, а головним чином на землю, це потребує внесення суттєвих змін в існуючі підходи щодо управління процесами екологізації економіки землекористування. Дотримання екологічних вимог і стандартів повинно стати нормальною практикою для сільськогосподарських підприємств.

Найбільш значущим для життя суспільства природним ресурсом і одним з найважливіших елементів національного багатства країни є земля з її природно-історичним ландшафтом і ґрунтовим покриттям. Головна її відмінність від інших природних ресурсів - це просторова обмеженість.

Освоюючи природні ресурси, суспільство використовує землю і географічний простір як територіальний базис для свого розвитку. Його природні властивості оцінюються відповідно до економічних критеріїв, що характеризують окремі природні комплекси як умову і предмет праці, а також як засіб виробництва. Земельні ресурси, будучи базисом розвитку продуктивних сил і головним чинником створення матеріальних цінностей в сільському господарстві, безпосередньо випробовують як позитивні, так і негативні сторони процесу виробництва і як основний компонент природного середовища, вони багато в чому визначають її якісний стан. Залучені в господарське використання вони є структурними одиницями господарства - землекористування, в рамках яких і відбувається взаємодія суспільства і природного середовища.

Постановка проблеми. Швидкий розвиток промисловості, виробничої інфраструктури, містобудування і т.д., приводить до заняття під їх об'єкти значних територій цінних сільськогосподарських угідь. Останніми роками все відчутніше стає « тиск » сільськогосподарських підприємств з боку несільськогосподарських галузей народного господарства по відведенню земельних ресурсів. Це породжує нові складні проблеми по підтримці і вдосконаленню земельного потенціалу. За всю історію людське суспільство втратило сотні мільйонів гектарів, придатних для сільськогосподарського використання земель, але незважаючи на це, держава та державні органи не поспішають збільшувати видатки на природоохоронні заходи.

Викладення матеріалу. Сучасне несільськогосподарське землекористування в Україні носить екстенсивний характер, тут є значні резерви економії сільськогосподарських угідь. Необхідно дотримувати пріоритет сільськогосподарського використання родючих земель , всемірно скорочувати площу вилучення таких земель для потреб техносфери і міст за рахунок надання для несільськогосподарських потреб малородючих і так званих незручних земель; збільшувати концентрацію промислових і міських об'єктів, підсилювати дію економічних і юридичних важелів, що перешкоджають виведенню масиву з аграрного обороту. Разом з скороченням відчуження сільськогосподарських земель для народногосподарських і суспільних потреб велике значення має поліпшення використання аграрних масивів у межах несільськогосподарських землекористувачів. [2]

Розглядаючи зміни, що відбуваються в даний час в структурі земельних ресурсів, доводиться констатувати, що їх спрямованість, особливо в частині земель сільськогосподарського призначення, носить явно негативний характер.

Запустинювання земель набуває не менш інтенсивного характеру. Якісні зміни, що відбуваються під впливом господарської діяльності, приводять до падіння родючості земель або їх повної деградації.

Негативний баланс живильних речовин складається у зв'язку з різким скороченням застосування мінеральних і органічних добрив в державі.

Основна причина прогресуючого погіршення якісного стану ґрунтів криється в різкому скороченні державного фінансування програм і заходів щодо відтворення і підвищення родючості , здійснення протиерозійних заходів, меліорації. Майже до мінімуму зведено внесення мінеральних і органічних добрив. Практично не проводяться роботи по захисту земель від забруднення.

Забруднення навколишнього середовища результатами антропогенної діяльності стає істотною проблемою. У багатьох випадках навколо хімічних , нафтохімічних, металургійних, цементних і інших підприємств, теплових електростанцій, автодоріг спостерігається значне зниження врожайності сільськогосподарських культур унаслідок загазованості повітря і забруднення ґрунтів, В результаті, відбувається зниження потенційного рівня урожаю.

Антропогенна діяльність надає всю більшу дію на земельні ресурси за допомогою забруднення промисловими і побутовими відходами, темпи зростання яких швидко збільшуються. [3]

Несприятливі процеси обумовлюють скорочення земельно-ресурсного потенціалу України, як наслідок, - об'ємів виробництва сільськогосподарської продукції. У цих умовах збереження і відновлення сільськогосподарських угідь потрапляє в розряд серйозних соціально-економічних і екологічних проблем і вимагає виконання комплексу невідкладних заходів і державної підтримки. Стратегія державної політики повинна полягати в вирішенні пріоритетних задач економічно ефективного і екологічно орієнтованого використання земель, підтримки продуктивності сільськогосподарських угідь, поліпшення їх якості. Успіх такої політики вимагає визначення ступеня відновлення регулюючих, управлінських і контрольних функцій держави як гарантій дотримання земельного і природоохоронного законодавства, досконалістю правових і економічних методів управління. Отже, раціональне використання земельних ресурсів припускає створення відповідного забезпечення, що включає детальне і різностороннє вивчення і моніторинг змін, що відбуваються, з метою їх оцінки, прогнозування негативних наслідків господарської діяльності, визначення допустимих навантажень і проведення необхідних землеоохоронних заходів. У рішенні проблем раціоналізації використання земельних ресурсів і їх охорони велика роль належить державним цільовим програмам, найважливішому засобу реалізації політики держави , що є , активною дією на економічні і екологічні процеси.

Література

1. Земельна реформа: питання і відповіді. – Київ, 2000. – 43с.

2. Трушина Т.П. Экологические основы природопользования. Изд. 2-е. – Ростов н/Дону: «Феникс», 2003. – 384 с.

3. Царенко О.М., Щербань В.П., Тархов П.В. Економі ка та менеджмент екологізації АПК: Монографія. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2002. – 256 с.