WEB-ресурс научно-практических конференций

Карауш В.В.

МДГУ імені Петра Могили

ПОДАТКОВЕ НАВАНТАЖЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ ЄС

Оптимальний рівень податкового навантаження є важливим чинником для забезпечення відповідної динаміки ділової активності, розвитку виробництва та економіки в цілому, а також соціально-політичної стабільності країни. Загострення економічної конкуренції в Європі, що пов'язане з розширенням ЄС, поставило більшість європейських країн перед необхідністю реформування своїх податкових систем, яке відбувалося саме у напрямку зниження податкового навантаження, передусім на підприємства.

Для отримання конкурентних переваг України в умовах інтеграції у світовий економічний простір, важливо порівняти податкові системи зарубіжних країн, зокрема країн ЄС, які є одними з головних її конкурентів на світових ринках товарів і капіталів, та, ґрунтуючись на цьому, виявити можливі напрямки реформування української податкової системи.

За даними останніх досліджень Світового банку і Міжнародної фінансової корпорації за рівнем оподаткування Україна посідає 177 місце серед 178 країн. Гірший результат лише у Білорусі. Українським компаніям треба сплатити 99 податків, що займає в них 2085 годин (серед країн ЄС немає країни, виконання податкових зобов’язань в якій вимагали б від підприємства такої кількості часу), та витратити на це близько 60% свого прибутку, при тому, що середній світовий показник складає 40%. За оцінками авторів дослідження, загальна сума податків в Росії складає 51,4% прибутку. Близько 33% представлених у таблиці європейських країн мають загальну ставку оподаткування, що перевищує 50%. В Італії він сягає 76,2% (крім того, тут і найвищий показник середнього податку на прибуток підприємства – 30,8% ), Франції – 66,3%, Іспанії – 62% [3] . Формальні, тобто ті, що закріплені в законодавстві, ставки податку на доходи корпорацій у країнах Західної Європи коливаються від найнижчих 10%-12,5% на Кіпрі та в Ірландії, 15%-20% в Болгарії, Латвії, Литві, Румунії, до найвищих 30%-49 % у Великобританії, Франції, Бельгії, Іспанії, на Мальті, в Італії та Німеччині (38,64%). Але тут важливим є той момент, що в країнах ЄС значно менший рівень тінізації економіки (приблизно 10%), ніж, наприклад, в Україні (за різними оцінками в середньому 50-60%), за рахунок чого в цих країнах можливі недоотримані податкові надходження майже несуттєві. Не будемо забувати й про те, що частина податкового тягаря в Україні повернута у вигляді пільг. Для платників податків, які не мають пільг і виконують свої платіжні зобов’язання, податковий тиск є удвічі більшим від проголошеного. Якщо у першому випадку сукупні податкові зобов’язання підприємств падають до 0-5%, то у другому – сягають 60-70% створеної додаткової вартості. Через це податкові зобов’язання нерівномірно розподіляються між галузями економіки і підприємствами. Тому, певною мірою, проблема нерівномірного розподілу податкового тягаря в Україні є значно гострішою, ніж проблема його загального рівня. В країнах ЄС натомість поширені інші форми державної підтримки: звільнення деяких підприємств від необхідності ведення звітності про результати господарської діяльності та запровадження спрощеної системи бухобліку і звітності; використання податків на оціночний дохід і мінімальних податків; податкові кредити (відрахування із суми нарахованого податку). Наприклад, інвестиційний податковий кредит (застосовується в Бельгії, Великобританії, Данії, Італії, Іспанії, Люксембурзі, Нідерландах, Португалії, Франції та інших) являє собою відрахування із суми нарахованого податку частини (відсотка) або всієї суми інвестицій, здійснених (нинішнього року) у капіталомісткі сектори економіки або виробництво з низькою нормою прибутку. У Франції і ФРН, законодавство передбачає від 10 і більше видів податкових кредитів.

Податкові зобов’язання в Україні та ЄС відрізняються також правилами розрахунків . Так, у європейських країнах використовується єдина методологія бухгалтерських і податкових обліків діяльності підприємств і визначення їх фінансових результатів. Відмінності ж між бухгалтерськими і податковими методами обліку, що мають місце в Україні, призводить до чисельних викривлень податкової звітності й приховувань прибутків, які підлягають оподаткуванню.

Законодавство країн-членів ЄС закріплює різні підходи до оподаткування прибутку юридичних осіб, проте усю їх розмаїтість можна звести до декількох основних схем. Так у Бельгії, Голландії, Люксембургу та Швеції передбачене повне оподаткування прибутку , тобто прибуток компанії оподатковується корпоративним податком, а згодом, одержавши частину прибутку, акціонери сплачують з нього особистий прибутковий податок. В інших європейських державах з метою уникнення подвійного оподаткування , воно зменшується на рівні акціонерів. Ця схема реалізується двома способами. Наприклад, у Великобританії, Ірландії та Франції суми податку, сплаченого корпорацією, частково зараховуються при визначенні сукупного оподатковуваного особистого доходу, частиною якого є дивіденди, отримані акціонером цієї корпорації, а у Австрії та Данії (незалежно від сплати корпоративного податку компанією) від податку частково звільняються дивіденди, отримані акціонером.

У Фінляндії, ФРН, Іспанії та Португалії закон передбачає можливість зменшення оподаткування на рівні компанії. За такої схеми прибуток компанії поділяється на той, що розподіляється, і той, що не розподіляється. Для прибутку, що розподіляється у формі дивідендів, встановлюються або більш низькі ставки податку (ФРН, Португалія), або часткове звільнення від податку (Фінляндія, Іспанія). У деяких країнах прибуток, що розподіляється, цілком звільняється від податку на рівні компанії (Греція), або на рівні акціонерів (Італія). При цьому слід мати на увазі, що національне законодавство може сполучати способи розрахунку корпоративного податку і передбачати можливість застосування різних схем – залежно від конкретних цілей податкової політики [2].

Як можна зробити висновок з вищенаведеного порівняльного аналізу, податкова система України має суттєві вади і є набагато обтяжливішою для ведення бізнесу порівняно з податковими системами країн ЄС. Вона має бути реформована у частині зниження податкового навантаження на підприємства (зблизити податковий і бухгалтерський облік, що полегшило б процедуру визначення платниками своїх податкових зобов’язань та знизило податковий тягар тієї його частини, що пов’язана з технікою та витратами на стягнення податків; замість численних законодавчих актів з оподаткування прийняти спрощений Податковий кодекс), зміни структури податкових вимог, забезпечення рівності у податковому навантажені (замість надання численних податкових пільг поступово знизити ставку оподаткування підприємств, що крім усього іншого, створить рівні умови для їх функціонування), враховуючи досвід країн-членів ЄС. Зокрема, в 2008 році Кабінетом Міністрів України розроблено нову «Стратегію реформування податкової системи України». За умови ефективного реформування податкової системи в частині зниження реального податкового навантаження на підприємства, Україна матиме шанси стати серйозним суб’єктом податкової конкуренції на європейському просторі.

Література:

1. Гавриленко Н.В. Вплив податкового навантаження підприємницької сфери на національну економіку// Науковий вісник. – О., 2007. – №3(40).

2. Пробей-Голова В., Сіроштан В. Україна - ЄС: адаптація податкового законодавства// Кримський діалог. - 2005. - № 28.

3. http://rate1.com.ua/uk/archive/228/ – сайт Першої рейтингової системи.