WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Соловйова Н.І.

Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» УААН

НОВІ ГЛОБАЛЬНІ ТА ВНУТРІШНІ РИЗИКИ У НАСЛІДКАХ ДЛЯ АГРАРНОЇ ГАЛУЗІ

Постановка проблеми та її актуальність. Прийдешні зміни, спричинені новим соціально-економічним облаштуванням сучасного суспільства, змушують замислитися про деякі невтішні логічні закономірності. Раціональний погляд у бік можливих наслідків поширення постіндустріальних процесів в світі породжує й тезу про приречення нової економіки до вибухоподібних глобальних потрясінь. Так ми стали свідками навальної трансфузії світової валютно-фінансової кризи у виробничу і торгівельну сферу, що в перспективі може спричинити тривалу економічну рецесію в усіх країнах світу, залучених до глобалізації.

Саме період ідейної кризи ліберал-капіталізму спонукає звернутися до як ніколи актуальних поглядів Сен-Симона, Фур’є, Оуена, Маркса, що спрямовували свої економічні дослідження на пошук рішення істинно соціальних проблем. Ось позиція «батька руського соціалізму» М.Г.Чернишевського, яка не просто узагальнює погляди автора концепції індустріального християнства А.К.Сен-Симона, вона нібито з минулого пророкує наслідки морального зубожіння постіндустріальної епохи: «У кого більше капіталу, той багатіє, а всі інші розорюються; із самої свободи виникає монополія міліонерів» [1, С. 171]. Тільки в перефразуванні на сьогоднішні категорії фінансовий капіталізм це суть глобальної гегемонії корпоративного капіталу, що підживлює свій віртуальний організм підкоренням всіх потреб (природних та штучно створених) споживацької біомаси. Тут принципи гуманізму успішно підмінюються експлуатацією нашого «ірраціонального» (слабостей, острахів, емоцій, почуттів). За цим стоїть комерційна, а врешті, і політична мета: створити інформаційно-кероване суспільство масового споживання. А в розумінні засновника теорії постіндустріального суспільства, професора Гарвардського університету Д.Белла, зростання сектору послуг та освітнього рівня в «суспільстві знань», мало б, перш за все, удосконалити систему соціальних гарантій [ 2 ] . Звісно, це виявилося утопією. Далі М.Г. Чернишевському горизонти капіталізму вбачалися так: «дух спекуляції призводить суспільство до розпачливого ризику, який скінчується комерційними кризами…Ринки завалені товарами, які не знаходять збуту, фабрики зачиняються, робітники залишаються без хліба» [1, С. 172]. В реаліях нашого часу такі наслідки характеризують прогресію розростання інформаційної та фінансово-спекулятивної сфери, які, власне, не виробляють матеріальних благ, але невпинно наближують нас до екологічних та техногенних катастроф. Так, наслідки кризи фондової системи США, де відбувалися ігри інвесторів-престидижитаторів у погоні за надприбутками, врешті вразили своєю ударною хвилею не тільки металургійну, хімічну та будівельну галузі нашої маленької (за світовими інвестиційними рейтингами) країни, але майже кожну українську родину. Втім, проблеми безробіття у сервісній економіці країн Західного світу, на фоні зменшуваної норми збереження і збільшуваної кредитозалежності, змушують не шукати відповіді у примарному майбутті «постіндустріалізму», а навпаки – повернутися до 1929-1933 років Великої депресії індустріальної епохи.

Остання теза, за М.Г. Чернишевським, здається напрочуд пророчою як для середини ХІХ ст. , здебільшого, з огляду на великі покладання на розвиток наукоємних технологій в епоху «постекономічних» трансформацій: «Всі відкриття науки врешті обертаються у засоби поневолення та воно посилюється самим прогресом» [1, С.172]. Дійсно, кричущі структурні дефекти віртуального капіталізму ставлять під сумнів подальший розвиток постіндустріальної концепції як такої, що повністю звільнилася від гуманістичних принципів. Досить поширеним сьогодні є скептичний погляд на теорії постіндустріального («постекономічного», «посткапіталістичного», «постринкового», «інформаційного» тощо) суспільства, що має вирішувати фундаментальне протиріччя: як так сталося, що бурхливий розвиток техносфери та інформаційних технологій супроводжується прогресуючою паупер-деградацією в соціальному вимірі ? В теорії класичний капіталізм, вирішуючи проблему «кризи збуту», породжує суспільство масового споживання. Розширюється і стає значною в структурі занятості, інвестицій та ВВП сфера сервісної економіки та сектор інформаційного забезпечення. Отже перехід до нової економіки був обумовлений виникненням нової парадигми розвитку – приматом інвестицій у споживання і розширенням сфер застосування наукоємних технологій. Але припустимо, що в найближчому часі розповсюдяться тенденції стрімкого скорочення зростання корисності високотехнологічної продукції та скорочення рівня споживання в постіндустріальних країнах, які відчуватимуть значну економічну рецесію протягом тривалого часу. Тоді нова економіка потребуватиме народження іншої парадигми розвитку, спрямованої на вирішення проблеми «кризи споживання». Навряд чи паразитуюча та домінуюча сфера грюндерства та біржових спекуляцій, якими характеризується нова економіка, зможе ефективно вирішувати нагальні соціальні протиріччя. Ймовірно, що і поняття гуманістичного розвитку, якщо не залишиться деякою «точкою неповернення» індустріальної епохи, набуде кон’юнктурної трансформації в «постекономічному» бутті.

Результати дослідження. Поширювана дестабілізація в фінансовій сфері призводить до суцільної інформаційної розмитості в секторах реальної економіки. Системно прогнозувати наслідки глобального порядку для окремого суб’єкта підприємницької діяльності, на думку учасників Світового економічного форуму, не представляється можливим. Глобальні ризики, на їх думку, взагалі не піддаються прогнозуванню, але цілком можуть бути керованими [3]. Природа глобальних ризиків полягає в тому, що жодна окрема компанія, галузь або держава не може самостійно пом’якшити їх вплив. Проте це має означати не бездіяльність, а системну співпрацю інститутів влади та бізнес-середовища у пошуках оптимальних шляхів подолання кризи. Наприклад, для аграрної галузі випробуванням на міцність вже стали такі фактори як світова агроінфляція (зростання цін на світових ринках рослинництва та тваринництва), уповільнення темпів розвитку світової економіки, енергетична криза та ін. (табл.1).

Таблиця 1. Глобальні ризики у наслідках для АПК України

Джерело: власні дослідження

Внутрішні ризики, обумовлені політичною напругою у зв’язку із парламентською кризою 2008 року, недоступністю кредитів, високими інфляційними очікуваннями, зниженням інвестиційної активності з боку вітчизняних виробників та іноземних інвесторів, – рухатимуться по зустрічній траєкторії до зовнішніх (табл.2).

Таблиця 2. Внутрішні ризики у наслідках для АПК України

Джерело: власні дослідження

|

Висновки. Покинувши тенета соціалістичного буття, Україна прагнула якнайшвидше приєднатися до світового капіталістичного господарства і своє економічне майбутнє вбачала саме в прискореному залученні до глобалізаційних процесів. Закономірно, що національна економічна система стає відкритою і до наслідків всеохоплюючої кризи у всьому спектрі економічних, геоекономічних, природних, соціальних і технологічних реальних загроз. Внутрішня слабкість та відсутність радикальних дій з боку держави не змогли захистити вітчизняних товаровиробників і населення України від економічного колапсу. Взагалі, ситуація нагадує встановлену диктатуру компрадорської буржуазії, на кшталт китайського гоміндану 20-х років ХХ ст., що зраджує національні інтереси українського народу, сприяє проникненню іноземного спекулятивного капіталу та знищує стратегічні галузі вітчизняної економіки. З іншого боку, системний внутрішній ризик є одним з головних факторів погіршення інвестиційної привабливості АПК України на фоні зростаючої імпортозалежності і нерозвиненості внутрішнього ринку споживання. На нашу думку, подолання макроекономічного дисбалансу, інфраструктурної і фінансової дезорганізації в Україні приречено залишитися не більше ніж передвиборчим гаслом або популістською декламацією до тих пір, доки не будуть нейтралізовані тенденції тотальної владної корумпованості («кругової поруки») (див. табл.2) і приватно-бандитського привласнення національних стратегічних ресурсів. Саме цей факт, на думку автора, обумовлює крайній ступінь неготовності нашої держави витримати удар глобального порядку.

Література:

1. Проскурин П.В. История экономики и экономических учений: Экономическая история индустриальной цивилизации. Учеб. Пособие. – Кировоград: Полиграф-Терция, 2007. – С.334.

2. Bell D. The Coming of Post-Industrial Society. A Venture in Social Forecasting. N.Y., 1973 .

3. Див.: A Global Risk Network Briefing . PricewaterhouseCoopers for the World Economic Forum . P .4 ( www . weforum . org )