WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Мельник Т.М.

КНТЕУ

СУЧАСНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ

Дослідження форм і методів державної регуляторної політики окремих країн призводить до висновку, що вони багато в чому є подібними, оскільки опрацьовані тривалою світовою практикою. Відмінності полягають в механізмах використання цих форм і методів в залежності від того, яка політична орієнтація переважає – лібералізм чи протекціонізм.

Ліберальна модель регуляторної політики ґрунтується на тезі, що збалансованість та взаємовигідність торговельних операцій найкраще забезпечує розвиток світового ринку.

На наш погляд, абсолютно вільної торгівлі в реальній дійсності немає і бути не може. Завжди хтось з суб’єктів ринку – партнерів чи конкурентів – використовує тією чи іншою мірою захисні засоби з метою покращення умов або результатів власних торговельних операцій.

Разом з тим, багато зарубіжних і вітчизняних економістів справедливо вважають, що ліберальна торгівля сприяє конкуренції на внутрішньому ринку, змушує підприємства застосовувати нові технології, забезпечує розширення товарного асортименту та можливості широкого вибору для споживачів, тобто дозволяє реалізувати порівняльні переваги.

Політика вільної торгівлі, як вважають її прихильники, забезпечує збільшення доходів всім країнам, хоч і не в однаковій мірі і не всім групам населення. В країні-імпортері доход виникає завдяки перевищенню виграшу споживачів над втратами виробників, в країні-експортері – виробники мають перевагу у доходах порівняно з втратами споживачів.

Численні дослідження показують, що лібералізація міжнародної торгівлі може активніше впливати на підвищення ефективності економіки та окремих її суб’єктів, коли збільшення відкритості економіки відбувалось після періоду протекціоністського захисту імпортозалежних та імпортозаміщуючих галузей, «очищення» виробництва від застарілих збиткових підприємств, що сприяло більш ефективному розподілу ресурсів. Так, дослідження, проведені в таких різних країнах, як США, Тайвань та Мексика, показали, що лібералізація зовнішньоторговельного режиму практично не відобразилась на підвищенні ефективності експортоорієнтованих компаній, але сприяла істотному зростанню конкурентоспроможності продукції імпортозаміщуючих галузей (1). А вихід з ринку неконкурентоспроможних підприємств став важливим чинником переміщення ресурсів до більш ефективно працюючих компаній. У Чилі після відміни нетарифних бар’єрів та зниження тарифних ставок саме за рахунок «очищення» економіки від тягаря неефективних підприємств зростання продуктивності на 2/3 було отримано в результаті перерозподілу ресурсів на користь ефективних виробництв (2).

Крім того, у багатьох країнах одночасно з лібералізацією був задіяний механізм, який сприяв нейтралізації впливу імпорту на економіку. Його основою стала політика сприяння притоку іноземних інвестицій.

Приміром, уряд Мексики, поряд із суттєвим зниженням імпортного мита відмовився від багатьох бар’єрів, які гальмували надходження ПІІ. Зокрема, були відмінені ліміти на участь іноземців у капіталі національних компаній, зняття обмеження на ввезення іноземними фірмами обладнання з-за кордону Внаслідок цих дій різко зріс потік ПІІ передусім в обробну промисловість (3). Лібералізація зовнішньої торгівлі сприяє також полегшенню доступу та здешевленню імпортних комплектуючих, сировини та технологій, що може сприяти технічному переоснащенню галузей промисловості.

Дослідження зовнішньоекономічної політики різних країн показує, що попри наявності у світовій торгівлі загальної тенденції до лібералізації, більшість країн тією чи іншою мірою використовують захисні заходи. Разом з тим слід підкреслити вагомість інших складових цієї політики, які справляють вплив на зовнішню торгівлю. Передусім це стосується промислової політики, зокрема її структурного аспекту, який визначає структуру експорту, якісні характеристики продукції та врешті решт її конкурентоспроможність.

Особливого значення набуває структурна політика для країн з трансформативною економікою, зокрема, для України, яка успадкувала від СРСР здеформовану переважно сировинну структуру виробництва і експорту та з різних причин не змогла кардинально реформувати її у відповідності з сучасними вимогами.

Однією з причин відставання України з структурними реформуваннями є «шокова» лібералізація, яка призвела до гіперінфляції та знецінення накопиченого раніше продуктивного капіталу і глибокої економічної кризи. Внаслідок майже 10 років кризового стану економіки суттєво девальвували характеристики наявних конкурентних переваг української економіки, передусім високий рівень розвитку освіти, науки, кваліфікації робітників і спеціалістів, звузився до критичного стану внутрішній попит.

За цих умов відкритість економіки сприяла зростанню обсягів зовнішньої торгівлі, яка стала одним з основних чинників економічного зростання України починаючи з 2000 р. Але значна залежність від зовнішньої торгівлі, особливо при вузькій спеціалізації експортного сектору на сировинній і низькотехнологічній продукції металургії та основної хімії, зумовлює економічну і політичну нестабільність навіть при невеликих коливаннях світової кон’юнктури.

Тому головним акцентом в економічній політиці України, на нашу думку, повинна бути активізація структурного реформування виробництва з метою модифікації «старих» експортних галузей та розвитку високо- і середньовисокотехнологічних виробництв, наближення структури економіки до структури країн ОЕСР. Для реалізації цієї політики необхідно раціонально поєднувати лібералізацію імпорту з протекціоністськими заходами щодо підтримки «нових» чи реструктуризованих галузей та стимулювання експорту.

Список літератури

1. Rodziguez R. and Rodrik D. Trade Policy and Economic Growth: Skeptic Guide to the Cross-National Evidence. NBER Working Paper 7081. 1999. p.39

2. Pavsnik N. Trade Liberalization, Exit, and Productivity Improvements Evidence from Chilean Plants. NBER Working . Paper 7852. 2000. p . 27.

3. Вишневская Н. Внешнеэкономическая либерализация и рынок труда // МЭ и МО, 2004, №3. – с. 83-85.