К.е.н. Мущинська Н.Ю.

Харківська національна академія міського господарства

Теоретичні аспекти дослідження конкурентоспроможності територій

В умовах розробки нових орієнтирів національних стратегій економічного розвитку питання конкурентоспроможності територіальних утворень набуває особливої актуальності. Конкурентоспроможність характеризує ступінь відповідності окремого класу об’єктів потребам визначеного рівня. В сучасних умовах формування ринкових відносин відбувається не тільки на товарних ринках, але й між територіями на різних рівнях.

Розглядаючи територіальну структуру держави можна виділити національний, регіональний та первинний рівні.

Існує дві точки зору щодо конкурентоспроможності територій. Відомий дослідник питань муніципального управління П. Кругман стверджу є, що міста не конкурують, а конкурують лише тільки фірми [ 1 ] . Однак сьогодні більш переконливим виглядає твердження М. Портера про те, що фірми свідомо чи несвідомо стимулюються чи стримуються в розвитку конкурентними особливостями конкретних територій, на яких вони функціонують [ 2 ] . Для оцінки конкурентоспроможності М.Портер запропонував використовувати методику „національного ромба”.

Щорічно з 1971р. складаються рейтинги конкурентоспроможності країн, які доповідаються на Всесвітньому економічному форумі. Методологія визначення конкурентоспроможності змінювалась протягом років. З 2000 р. Дж . Саш запропонував використання індексу конкурентоспроможності для росту ( Growth Competitiveness Index , GCI ), що базувався на теорії економічного росту. Роботу в цьому напрямку продовжив в цьому ж році професор М.Портер, яким був запропонований індекс конкурентоспроможності бізнесу ( Business Competitiveness Index , BCI ), що базується на детальному дослідженні мікроекономічних аспектів в тій чи іншій країні. В 2004р. за методикою професора Колумбійського університету Ксав’є Сала-і-Мартіна розраховується індекс загальної конкурентоспроможності ( Global Competitiveness Index , GCI ), який поєднує як макро- , так і мікроекономічні фактори. Відповідно до цієї методики, країна отримує оцінку, яка базується на розрахунку за 12 параметрами, в тому числі макроекономічної статистики, освіти, обсягів ринку, ефективності ринку робочої сили та ін. З цього року по 2007р. індекси BCI та GCI розраховувались паралельно. З 2008 р. під керівництвом професора М. Портера запроваджена нова система оцінки конкурентоспроможності. Зміни стосуються як розрахунку самого індексу, так і якості опитувань. Ціллю таких змін є запровадження єдиного повністю інтегрованого індексу ( New Global Competitiveness Index , New GCI ), який включає обидва, що публікувались раніше.

Таким чином, в жовтні 2008 р. була опублікована доповідь про світову конкурентоспроможність на 2008-2009 рр. Відповідно до цього рейтингу за індексом New GCI США зайняли перше місце, а Україна – 72 з 134 країн (минулого року це було 73 зі 131 країни). Серед 10 найбільш конкурентоспроможних економічних суб’єктів світу також Швейцарія, Данія, Швеція, Сінгапур, Фінляндія, Німеччина, Нідерланди, Японія і Канада [3].

Конкурентоспроможність України як держави залежить від конкурентоспроможності її регіонів. Вивченню цього питання присвячено багато праць як вітчизняних, так і зарубіжних науковців . Нерівномірність соціально-економічного розвитку обумовлює диференціацію державної підтримки, а саме визначення найбільш конкурентоспроможних територій і стимулювання саме їх розвитку. Це відбувається через те, що політика вирівнювання розвитку являється неефективною [ 4, С.4 ].

Всесвітній економічний формум в 2008 р. оприлюднив дослідження конкурентоспроможності 12 регіонів України, а саме: Київ, Сумська, Полтавська, Вінницька, Черкаська, Дніпропетровська, Донецька, Львівська , Хмельницька, Херсонська області, Закарпаття і АР Крим. Дослідниками показано, що в глобальному рейтингу конкурентоспроможність регіонів неоднорідна. Регіони зайняли місця з 53-го ( м.Київ ) по 93 (Черкаська область). Загальним для українських регіонів є негативний фактор політичної нестабільності [5].

На первинному рівні формуються найменші адміністративно-територіальні одиниці країни, що у світовій практиці отримали назву муніципальних утворень. В Україні термін "муніципальне утворення" не має законодавчого закріплення.

Муніципальні утворення також виступають як суперники в питаннях залучення фінансових і людських ресурсів. Міста є ключовими елементами територіальних стратегій розвитку, однак у багатьох містах в минулому національна політика по відношенню до міст більше засновувалась на реагуванні на виниклі проблеми і спроби їх вирішення, тому її не можна було назвати ані попереджувальною, ані динамічною. Зараз завдання не тільки в тому, щоб питання життєдіяльності міст грали більшу роль і розглядались як пріоритетні в рамках національної політики, але й в розробці нових стратегій на національному, регіональному і місцевих рівнях [6]. Питання конкурентоспроможності муніципальних утворень як інструмента ефективного управління в наукових працях вітчизняних вчених недостатньо досліджені. Отже для України набуває актуальності питання ефективного управління муніципальним утворенням через дослідження їх конкурентоспроможності.

Список літератури

1. Krugman P. Making sense of the competitiveness debate // Oxford revie w of Economic policy . — 1996. — No . 12. — pp . 17—25.

2. Porter M.E. The competitive Advantage of Nations. — London : Mashmillan , 1998. http://www.weforum.org/en/initiatives/gcp/Global%20Competitiveness%20Report/index.htm

3. Николаева Е.А., Ванчикова Е.Н., Мещеряков С.А. Формирование и оценка конкурентоспособности муниципальных образований региона: Монография. - Улан-Удэ: Изд-во ВСГТУ, 2006. - 150 с .

4. The Ukraine Competitiveness Report 2008 – Режим доступу: http://www.compete.org.ua/projects/6/3 .

5. Территориальные обзоры ОЭСР. Конкурентоспособность городов в условиях глобальной экономики – Режим доступу: http://www.oecd.org/dataoecd/40/7/37840122.pdf.