WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Худа В.В., Бондар Н.В., Терепа Л.О.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ТОРГОВЕЛЬНОГО П ІДПРИЄМСТВА

З переходом до нових умов господарювання достатньо швидко з’ясувалось, що продукція багатьох підприємств виявилась неконкурентоспроможною на світовому ринку, що являється головною проблемою на сьогоднішній день. У зв’язку з цим вчені і практики звернули увагу на необхідність розвитку національного ринку. Проте, за усієї важливості і безумовної необхідності підйому внутрішнього ринку сприяти входженню України в коло розвинутих країн можна лише у тому випадку, якщо продукція вітчизняних підприємств буде відповідати світовим стандартам якості і конкурентоспроможності.

Якщо говорити про узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду, то неможливо не згадати про праці Дж. Велінгтона, Р.А. Джонсона, Р.А. Довбуша, В.І, Савчука, які дають змогу зробити висновок, що об'єктом управління конкурентоспроможності є технологічні та економічні процеси, в ході яких при створенні продуктів формуються її конкурентні переваги, а суб'єктом — система конкурентоспроможності як інструмент управління нею.

На сучасному етапі економічного розвитку постає нагальна необхідність системного підходу до управління конкурентоспроможністю, що пояснюється великою кількістю чинників, які впливають на конкурентоспроможність, серед яких можна виділити технологічні, фінансові, інформаційні, ринкові тощо. Система управління конкурентоспроможністю охоплює всі види діяльності, пов’язані зі створенням конкретних конкурентних переваг торговельного підприємства, робіт, послуг. Під системою управління конкурентоспроможністю торговельного підприємства слід розуміти сукупність організаційної структури, процесів, технологій, положень ресурсів тощо, необхідних для створення і реалізації умов, які сприятимуть утворенню конкурентних переваг у теперішньому і майбутньому бізнес-середовищі.

Необхідно зауважити, що Гончарук Ю.О. У своїх дослідженнях розглядає такі етапи процесу управління конкурентоспроможністю.

Перший етап - реалізація функцій управління діяльністю – передбачає:

- планування та організацію процесу забезпечення конкурентоспроможності;

- контроль та регулювання процесу забезпечення конкурентоспроможності.

На наступному етапі – формування методів менеджменту здійснюється:

- розробка планів виробництва конкурентоспроможної продукції;

- розробка методів стимулювання персоналу.

Такий етап як, формалізація методів менеджменту передбачає:

- розробку наказів щодо контролю та відповідальності за виготовлення конкурентоспроможної продукції;

- формування розпоряджень та вказівок щодо забезпечення конкурентоспроможності.

Заключним етапом процесу управління конкурентоспроможністю за Гончаруком Ю.О. є розробка та прийняття управлінських рішень:

- визначення ступеня досягнення конкурентоспроможності;

- оцінка ефективності управлінських рішень;

- формування напрямків діяльності апарату управління[1].

Для більш досконалішого процесу управління конкурентоспроможністю доцільніше було б об'єднати другий і третій етапи і додати ще один — аналіз доцільності методів менеджменту, який включав би в себе наступне:

- дослідження НТП;

- аналіз технологічної інформації;

- формування висновків на скільки є ефективною система стимулювання персоналу тощо.

На нашу думку, дотримання саме такої послідовності етапів допоможе підприємству ефективно управляти конкурентоспроможністю.

На сьогодні більшість сучасних підприємств розглядаються як багатофункціональні структури, орієнтовані не стільки на виробництво продукції, скільки на її продаж, а саме — задоволення потреб споживачів. Це насамперед стосується торговельних підприємств, які повинні дотримуватись наступних підходів:

- продукція має задовольняти певні потреби конкретного клієнта, а отже, необхідний широкий асортимент продукції;

- після продажне обслуговування повинне мати індивідуальний характер – від вибору способу продажу до способу сервісу;

- час постачання продукції має визначатися індивідуальними запитами покупця тощо [2].

Вивчення процесу управління конкурентоспроможністю дає змогу виділити найважливіші категорії цього процесу, до яких слід віднести функції, методи, управлінські рішення, стилі керівництва тощо.

Можна виділити такі групи методів управління конкурентоспроможністю:

- економічні (економічні плани, матеріальні стимули, бюджет);

- соціально-психологічні (соціальні плани, моральні стимули);

- адміністративні (адміністративні заходи, дисциплінарні методи, організаційні методи)[3].

Беззаперечним є той факт, що формування системи управління конкурентоспроможністю повинно відбуватися з урахуванням головної мети підприємства. На сьогоднішньому етапі економічного розвитку такою метою є задоволення споживчих потреб, що передбачає знаходити вірне рішення та досягати узгодженості час продажу продукту .

Для забезпечення цієї умови, а отже і конкурентоспроможності, торговельне підприємство повинно мати дві характеристики: наявність якостей, необхідних для організації досягнення цілей підприємства (наявність ресурсів: капіталу, технологій, персоналу, інформації) та наявність системного управління діяльністю.

Література:

1. Гончарук Ю.О. Підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок управління конкурентоспроможністю// Актуальні проблеми економіки 2008 №2

2. Реген В. Управление конкурентоспособностью компании на основе самоорганизации // Экономика и управление. – 2007 №1

3. Довбуш Р.А., Зозуля А.Л. Управління конкурентоспроможністю підприємств: Підручник. – Х.: Основа, 2006