Козьменко Л.С.

ДВНЗ „Українська академія банківської справи НБУ”

Комплекс фінансового оздоровлення підприємств в умовах фінансової кризи

В умовах реформування економічної системи, формування нових економічних і фінансових відносин в державі кожне підприємство, що функціонує в конкурентному ринковому середовищі (незалежно від його фінансового стану і положення серед конкурентів), може стикнутися з проблемою появи реальної загрози банкрутства. Для забезпечення соціально-економічного розвитку підприємства та його фінансової стабілізації передусім слід визначитися з основними цілями та напрямками фінансової політики. Слід акцентувати увагу, що при вирішенні проблем функціонування, розвитку та фінансової стабілізації підприємств необхідно боротися не з наслідками, а з причинами виникнення та розростання кризових явищ. Тому особливої актуальностінабувають питання проведення санації на підприємстві, тобто своєчасної реалізації системи санаційних заходів по виведенню суб ’ єкта господарювання з фінансової кризи. Недосконалість нормативно-правової бази з питань санації, відсутність єдиного методологічного підходу щодо механізму її проведення стримують впровадження санації на українських підприємствах.

З метою мобілізації фінансових ресурсів та оптимізації їх використання необхідно здійснювати аналіз та економію витрат шляхом постатейного контролю за витрачанням коштів; планувати вхідні та вихідні грошові потоки на підприємстві; фінансувати інвестиційні та інноваційні проекти і програми; визначати потребу в капіталі для фінансування необоротних та оборотних активів підприємства; робити пошук можливих джерел фінансування санаційних заходів, наприклад, або від продажу частини майна боржника, або від грошових надходжень у вигляді інвестицій або кредитів і таке інше.

В існуючих дослідженнях щодо проблем здійснення санації суттєве місце посідає розробка ефективного дієвого механізму проведення санації, як організаційного, так і фінансового. Організаційний механізм включає розробку етапів проведення фінансового оздоровлення підприємств, тобто його основою є використання „класичної моделі санації” , на підставі якої і розробляється механізм фінансової стабілізації суб’єктів господарювання. Процес санації підприємства починається з ідентифікації фінансової кризи та проведення її причинно-наслідкового аналізу [1]. На цьому етапі виявляються внутрішні та зовнішні фактори кризи, визначаються вид та глибина кризи, оцінюється санаційна спроможність підприємства. Досить важливо правильно оцінити його фінансовий стан, здійснити аналіз основних показників фінансово-господарського стану, провести діагностику та прогнозування банкрутства на підставі відповідних моделей. Далі приймається рішення про доцільність проведення санації чи про банкрутство та ліквідацію підприємства. Послідовність дій при використанні „класичної моделі санації” в разі розробки санаційної концепції спрямована на формування стратегії санації, суть якої полягає у виборі напрямків політики фінансової стабілізації підприємства. Саме фінансовий механізм передбачає формування критеріїв прийняття рішення про доцільність чи недоцільність проведення санації на основі відповідних фінансових показників, побудову сфер фінансових відносин між учасниками (боржником, кредиторами, власниками, санаторами (інвесторами), державою тощо), а також вибір оптимальної політики капіталовкладень. Слід зазначити, що фінансовий механізм стабілізації підприємства ґрунтується на фінансових відносинах, які виникають в процесі санації, а також повинен включати фінансові методи та важелі, нормативно-правове та інформаційне забезпечення. Ефективне функціонування фінансового механізму санації на підприємстві буде забезпечене за умови узгодженості основних його складових, відповідних підсистем та основних цілей санації.

Як відомо, процес фінансового оздоровлення починається з виявлення та дослідження зовнішніх та внутрішніх кризових факторів, тобто здійснюється діагностика кризового стану та загрози банкрутства підприємства. Взагалі процес діагностики проблеми неплатоспроможності та банкрутства розглядається як структурно-логічна схема, при використанні якої можна сформувати необхідні висновки щодо стану, в якому знаходиться підприємство, та можливих шляхів виходу з нього [2, 3]. У роботі [2, С. 102] під діагностикою кризи розвитку пропонується розуміти систему ретроспективного, оперативного і перспективного цільового аналізу, спрямованого на виявлення ознак кризового стану підприємства, оцінку загрози його банкрутства та (або) подолання кризи. Тобто результати такої діагностики дають змогу оцінити реальність та період виникнення банкрутства, можливості підприємства щодо подолання кризи та прогнозування наслідків подальшої діяльності. Діагностика кризи характеризується такими принципами, як: своєчасність, комплексність, обґрунтованість, науковість, реальність, цільове спрямування та перспективність. Саме така діагностика дозволить обґрунтувати доцільність впровадження антикризового управління, підібрати необхідний каталог санаційних заходів та сформувати антикризову програму підприємства.

Таким чином, для виведення підприємства з фінансової кризи необхідно своєчасно здійснювати діагностику проблеми його неплатоспроможності, а також розробити єдиний методологічний підхід щодо виявлення кризи розвитку підприємства та механізм проведення санації як організаційний, так і фінансовий.

Література:

1. Терещенко О. О. Управління фінансовою санацією підприємств : підручник / Олег Терещенко ; Міністерство освіти і науки України, Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана. – К. : КНЕУ, 2006. – 552 c.

2. Лігоненко Л. О. Антикризове управління підприємством : теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій : монографія / Л. О. Лігоненко ; Міністерство освіти і науки України, Київський національний торговельно-економічний університет. – К., 2001. – 580 c .

3. Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой / П од ред. проф. А. П. Градова , проф. Б. И. Кузина. – Санкт-Петербург : «Специальная литература», 1996. – 512 с .