WEB-ресурс научно-практических конференций

Приймак Н.С., Кривонос Т.С.

Криворізький економічний інститут ДВНЗ «КНЕУ ім.В. Гетьмана»

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ СТРАТЕГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГІРНИЧО-МЕТАЛУРГІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ ТА ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМКИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ

Гірничо-металургійний комплекс є однією з базових галузей промисловості України, внесок якої в ВВП складає близько 23%, а валютні надходження від експорту продукції – близько 42% (дані 2007 року). Україна займає восьме місце в світі з виробництва сталі і четверте – з її експорту.

Основним завданням розвитку гірничо-металургійного комплексу України є перетворення його в динамічно зростаючу, технологічну, ефективну і конкурентоспроможну галузь, інтегровану у світову металургію.

В умовах загострення конкуренції на світових ринках, зміцнення конкурентних позицій українського гірничо-металургійного комплексу буде залежати від зниження витрат виробництва, підвищення продуктивності праці, оптимізації чисельності зайнятих. Для досягнення зазначеної мети необхідне здійснення технічного та технологічного переозброєння галузі на базі передових ресурсо- та енергозберігаючих, екологічно безпечних технологій. У перспективі повинна бути поліпшена виробнича структура гірничо- металургійного комплексу – насамперед, за рахунок п ідвищення частки конкурентоспроможних потужностей (на всіх переділах), а також за рахунок збільшення частки потужностей для випуску продукції більш глибокого ступеня переробки, частки імпортозамінюючих і нових виробництв.

Вирішення проблемних питань гірничо-металургійного комплексу потребує внесення змін у концептуальні підходи до управління підприємствами комплексу, що неможливо здійснити без ефективного реформування підходів до стратегічного управління підприємствами. Метою здійсненого дослідження виступало окреслення перспективних напрямків застосування стратегічного управління на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України.

Слід зазначити, що певна стратегічна орієнтованість була притаманна підприємствам гірничозбагачувального комплексу ще за часів СРСР, тобто в умовах централізованого управління ними.

У радянській системі господарювання широко використовувалася концепція довгострокового управління, завдяки чому було нагромаджено чималий досвід розробки стратегічних цілей на рівні даної галузі промисловості. За тодішньої методології плани у гірничозбагачувальному комплексі розроблялися «знизу вгору» у межах єдиного п’ятирічного плану, що начебто акумулювало цілі всіх підприємств галузі.

У 70-х роках у світовій економіці відбувається масовий перехід до системи стратегічного управління, в т ой час як підприємства радянського простору знаходяться на етапі довгострокового планування, заснованого на принципах екстраполяції минулих тенденцій розвитку на майбутні плани. Саме така «зацикленість» стала однією із причин подальшої кризи як самих суб’єктів господарювання, так і систем їх управління.

Інтеграція України до світового ринкового економічного простору, глобалізаційні процеси, поставили перед підприємствами вимогу швидко приймати довгострокові (стратегічні) рішення на основі оперативних даних. Така практика господарювання на всіх підприємствах галузі викликала велику кількість проблем, які призвели до збитковості діяльності підприємств та до втрати ними фінансової стійкості. Основною причиною кризових явищ у галузі стала відсутність досвіду у керівників щодо прийняття гнучких стратегічних рішень.

За даними досліджень [3], низька якість вітчизняного стратегічного управління спричинена переконаністю керівників у недоцільності і неможливості його у нестабільному середовищі; недостатнім рівнем підготовки і кваліфікації менеджерів; слабкою теоретичною обґрунтованістю розроблених стратегій; недорозвиненістю стратегічного мислення управлінських кадрів.

Безпосередньо, теоретичні засади стратегічного управління за багатьма параметрами не відповідають реаліям постсоціалістичних країн, оскільки вони зорієнтовані на стабільні економіки, для яких притаманні відносна передбачуваність змін зовнішнього середовища і власного стратегічного потенціалу, розвинена збалансована законодавча система, висока інформаційна забезпеченість фахівців, адаптованість економіки до ринкових умов та ринкового мислення. Цього не вистачає підприємствам гірничозбагачувального комплексу України та взагалі, всьому народному господарству України.

За таких умов, підприємства гірничо-металургійного комплексу повинні враховувати при розробці системи стратегічного управління:

- циклічність економічних процесів в світовій економіці, скореговані на умови трансформації економки держави до ринку;

- перевірені практикою моделі та методи, інструменти та методики. Головний прояв такої вимоги полягає у тому, що сформовані стратегічні альтернативи повинні носити рецептивний, сценарний характер, тобто повинні містити рекомендації для діяльності за будь-якого розвитку подій;

- дію макростабілізуючих чинників та заходів, покликаних забезпечити швидку та мінімально- ризиковану адаптацію підприємств до ринку.

Слід пам’ятати, що часовий горизонт розробки стратегічних альтернатив для підприємств України, як правило, обмежений періодом 2-3 роки, що дозволяє підприємствам мінімізувати ризики здійснення діяльності на внутрішньому та зовнішньому ринках[3, C . 304-306].

На дійсному етапі розвитку економіки України, після недовгого періоду підйому, гірничо-металургійна галузь знову переходить до етапу стагнації, або занепаду, що є результатом як загальнодержавної, так і загальносвітової кризи. За таких умов підприємства масово повертаю ця до практики реалізації стратегії «збирання врожаю», яка за своєю сутністю є пасивною, та не передбачає довгострокового розвитку на ринку.

До перспективних напрямків виходу підприємств із кризи та стратегічного розвитку належить застосування наступних стратегічних альтернатив:

1) використання стратегії фокусування на динамічних потребах ринків, що знаходяться на стадії розвитку. Саме таким ринком для гірничо-металургійних підприємств України повинен стати ринок Китаю, який вважається один із найбільш швидко зростаючим та перспективним в світі;

2) використання стратегії диференціації за рахунок якості продукції. Реалізація такої стратегічної альтернативи передбачає застосування на підприємствах гірничо-металургійного комплексу інвестиційних проектів та програм, спрямованих на технічне переозброєння та оновлення виробничої бази підприємств. На користь застосування даної стратегії для підприємств гірничо-металургійної галузі виступає наявність позитивного іміджу на ринку та близькість до джерел сировини;

3) застосування стратегії лідирування у зниженні витрат, що можливе для українських підприємств тільки за умови глобальної перебудови виробничих процесів та модернізації (відмова від мартенівського способу виготовлення сталі, перебудова та технічне переоснащення процесів збагачення металосировини).

Список літератури:

1. Галушка З. І., Комарницький І. Ф. Стратегічний менеджмент. – Чернівці.: Рута, 2006. – 248 с.

2. Клівець П.Г. Стратегія підприємства. – К.: Академвидав, 2007. – 320 с.

3. Провідні підприємства ГМК України // http :// www . who - is - who . com . ua

4. Проблем ы и пути решения отношений ГМК Украины и естественных монополий Украины // http :// www . newprom . com . ua

5. Состояние и прогноз рынка Черной металлургии Украины // http :// www . prime - tass . ru