К.е.н. Анненкова О.В.

Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України

Методологія формування та розвитку регіональних кластерних структур

В умовах розвитку ринкових відносин формування регіональних кластерних структур певною мірою залежить від дієвої методології, сутність якої полягає в обґрунтуванні методологічного підходу до формування та довготривалого розвитку кластерів з метою забезпе-чення стабільного функціонування та стійких темпів економічного розвитку з урахуванням кон’юнктури ринку та тенденцій його розвитку.

На рис.1 представлена концептуальна схема розробки методології формування регіональних конкурентоспроможних кластерних структур. Перший етап передбачає визначення цілей та задач методології. На другому етапі розробляється теоретичне підґрунтя формування методології. Основними елементами другого етапу є принципи і методи. Принципи визначаються за двома групами: загальні принципи; принципи державного регулювання конкурентоспроможних кластерів.

До загальних принципів відносяться принципи: 1) системності; 2) компліментарності; 3) кооперації; 4) об’єктивності.

Принцип системності забезпечує найтісніший взаємозв’язок і взаємозалежність усіх елементів регіональних науково-виробничих кластерних систем в рішенні проблем стабільного економічного зростання та входження в світовий ринок.

Принцип компліментарності означає спільність інтересів державних та регіональних органів влади та управління у розвитку регіональних науково-виробничих кластерних структур з урахуванням тенденцій глобалізації.

Принцип кооперації передбачає взаємодію та взаємозв’язок між науковими та виробничими структурами з метою забезпечення їх конкурентоспроможності.

Рисунок 1 – Концептуальна схема розробки методології формування регіональних конкурентоспроможних кластерних структур

Принцип об’єктивності відображає необхідність урахування реального стану кожного регіону щодо економічного розвитку та розвитку соціальної сфери.

До принципів державного стимулювання конкурентоспроможності кластерів відносяться: 1) адресності державного стимулювання конкурентоспроможності регіональних кластерів; 2) система обгрунтованості конкурентоспроможних кластерних структур; 3) об’єднання централізації та децентралізації; 4) адекватності.

Принцип адресності державного стимулювання конкурентоспроможності регіональних кластерів передбачає, що промислова політика держави повинна мати цільовий характер з урахуванням особливостей розвитку інтеграційних, інноваційних та виробничих процесів в конкретному регіоні.

Принцип системної обгрунтованості конкурентоспроможних кластерних структур означає, що конкурентоспроможність кластерів певною мірою залежить від системи зовнішніх та внутрішніх факторів, а також умов формування та розвитку кластерів.

Принцип об’єднання централізації та децентралізації передбачає, з одного боку, централізоване державне стимулювання формування та розвитку кластерів, з другого – необхідність стимулювання розробки кластерів на основі регіональних програм стимулювання та розвитку кластерів.

Принцип адекватності передбачає відповідність рівня розвитку регіональних науково-виробничих кластерних структур рівню розвитку світових конкурентоспроможних кластерів.

Вибір методів зумовлюється визначеними ціллю та задачами. Методи можна класифікувати за такими групами: економічні, організаційні. Економічні методи використовуються з метою регулювання економічних відносин в регіональних кластерних структурах.

До економічних методів відносяться: метод збалансованого розміщення виробництва; метод комплексного розміщення виробництва; розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва; метод ефективного розміщення продуктивних сил.

Метод збалансованого розміщення виробництва означає таке розміщення виробництва, за якого втримувалася б рівновага між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, водних, земельних, трудових, фінансових ресурсів регіону – з іншого.

Метод комплексного розміщення виробництва реалізується: у комплексному використанні природних ресурсів; у раціональному використанні трудових ресурсів; у створенні єдиної інфраструктури; у налагодженні ефективних виробничих зв’язків між підприємствами регіону. Принцип комплексності полягає у визначенні найвигіднішої спеціалізації району з урахуванням територіального поділу праці.

Метод розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва. До таких форм належать концентрація, спеціалізація, кооперування й комбінування.

Організаційні методи є засобом інституалізації системи побудови науково-виробничих кластерних структур і спрямовані на формування організаційних відносин між структурами кластерних утворень. Організаційні методи передбачають регулювання інформаційних потоків, які відбуваються в регіональних кластерних структурах. Організаційні методи є гнучкими і динамічними, безпосередньо впливають на суб’єкти відносин та забезпечують оперативність реалізації методології.

До організаційних методів можна віднести: метод збалансованого координування дій; метод оптимальної організації; метод збалансованого поєднання специфічності та спільності; метод організаційного динамізму.

Метод збалансованого координування дій означає, що всі дії, які пов’язані з формуванням кластерів в регіоні, повинні координуватися органами регіонального управління, оскільки в динамічному зовнішньому середовищі виникає велика кількість непередбачених ситуацій, на які неможливо відреагувати на основі раніше прогнозованої поведінки. В цих випадках на основі координації, під впливом подій, що відбулися, необхідно знаходити рішення, які б враховували конкретну ситуацію.

Метод оптимальної організації передбачає раціональну організацію діяльності структур, які входять до кластеру, підвищення ефективності їх функціонування на основі використання новітніх інформаційних технологій і інноваційних процесів в організації управлінської діяльності.

Метод збалансованого поєднання специфічності та спільності передбачає виявлення загальних рис, які кореспондуються з науково-виробничою системою країни, а також специфічних особливостей кожного конкретного кластеру.

Метод організаційного динамізму передбачає, що стратегія формування та розвитку регіональних кластерних структур повинна корегуватися з урахуванням змін у суспільстві, а прийняті рішення повинні бути своєчасними та по можливості носити попереджувальний характер.

На третьому етапі здійснюється теоретичне обґрунтування моделювання та підвищення конкурентоспроможності кластерів.

Обґрунтування вибору перспективних галузей та підприємств для створення конкурентоспроможних кластерів включає розробку матриці вибору перспективних галузей та підприємств за фазами життєвого циклу, розробку матриці SWOT-аналізу.

Важливим аспектом є розробка програми щодо підготовки формування та розвитку регіональних кластерних структур, яка складається з трьох етапів:

перший етап – формування конкурентоспроможних регіональних кластерних структур;

другий етап – розвиток регіональних кластерних структур на середньострокову перспективу;

третій етап – розвиток регіональних кластерних структур на довгострокову перспективу.

Після реалізації програми доцільною є розробка системи моніторингу розвитку регіональних кластерів з метою постійного отримання інформації, оцінювання результатів кластерів, корегування заходів програми згідно з отриманими результатами, виявлення «точок зростання».

Далі оцінюється економічна ефективність діяльності кластерів в t-тому періоді за формулою:

, (1)

де t – період розрахунку, роки;

і – поточний рік;

j - черговий захід соціально-економічного розвитку регіону;

Ріj – вартісна оцінка результатів, які досягнуто в і-тому році по j-тому заходу;

Зіj – вартісна оцінка затрат в і-тому році на впровадження j-того заходу;

Ісе – індекс стабільності економіки, 0 ? Ісе ? 1.

Таким чином, розробка методології формування регіональних кластерних структур дозволить: підвищити науково-прикладний рівень методологічного підходу до формування кластерів на регіональному рівні; підвищити ефективність організаційно-економічних відносин серед структур кластеру; підвищити рівень організації відтворювального виробничого процесу на основі взаємодії елементів системи (цілей, задач, принципів, методів).