WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Махнуша С.М.

Сумський державний університет

АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПІДХОДІВ ДО КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

На сучасному етапі розвитку економіки слід підкреслити зростання значимості використання об’єктів інтелектуальної власності у діяльності суб’єктів господарювання. Такого роду об’єкти втілюють у собі результати інтелектуальної діяльності людини у технічній і художній галузях. Об’єкти інтелектуальної власності, включаючи об’єкти промислової власності, нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності та об’єкти авторського права та суміжних прав, за умови повної їх відповідності критеріям охороноспроможності , дозволяють одержати конкурентні переваги та виробляти продукцію, що більшою мірою відповідає потребам споживача і має певні виключні характеристики. Впровадження і використання об’єктів інтелектуальної власності становить собою комерційний інтерес і дозволяє одержувати певні прибутки як власникові прав, так і одержувачу прав використання. Постає питання: яким саме чином можливе здійснення такого використання і які воно має особливості? Загалом даний процес має назву комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності і може бути реалізований декількома шляхами. Оскільки сучасний ринок щільно наповнений конкурентами, а ефективне впровадження об’єктів інтелектуальної власності є доцільним і обгрунтованим , то актуальним є дослідження і аналіз основних підходів до їх комерціалізації.

Загалом існують такі основні способи комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності: використання їх у власному виробництві; внесення прав до статутного капіталу; передача прав на об’єкт інтелектуальної власності (що передбачає, у свою чергу, передачу прав власності шляхом їх продажу і передачу прав використання). Зокрема, передача прав використання об’єктів інтелектуальної власності здійснюється шляхом укладання ліцензійних угод, угод лізингу та комерційної концесії ( франшизи ).

Кожний із наведених способів комерціалізації є дієвим і спроможний принести власникові прав гідні прибутки у разі ефективного їх використання.

Якщо говорити про використання об’єктів інтелектуальної власності у власному виробництві, то можна зазначити, що у цьому випадку даний об’єкт є таким, що створений максимально відповідним внутрішнім вимогам і потребам виробництва, і спроможний приносити додаткові прибутки власникові. Тобто даний спосіб комерціалізації є виправданим. Але для цього необхідні неабиякі кошти, перш за все, для розробки, створення такого об’єкту і доведення його до експлуатаційного стану. Слід зазначити, що у сучасних умовах, на жаль, винахідницька і інноваційна активність на підприємствах не є достатньо забезпеченою необхідними ресурсами, а підтримка держави у цьому залишає бажати кращого.

Стосовно вкладення прав на об’єкти інтелектуальної власності до статутного капіталу інших підприємств як способу їх комерціалізації можна зазначити, що він дозволяє брати участь в організаційно-управлінських процесах і отримувати певні прибутки залежно від розміру вкладених прав. Тобто такого роду права становлять собою насьогодні нематеріальний актив, що має реальну цінність, створює додаткову ринкову вартість підприємства і може бути формою участі у капіталі інших підприємств, приносячи в результаті реальну вигоду власникові. Внесення прав на об’єкти інтелектуальної власності до статутного капіталу дозволяє збільшити його, що є, в свою чергу, привабливим з точки зору привертання інтересу кредиторів та інвесторів до даного підприємства.

Ще одним способом комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності, як зазначалося вище, є передача прав на такі об’єкти. Передача прав власності шляхом їх продажу передбачає зміну такої частини майнового права, як право власності.

У випадку укладання ліцензійних угод, договорів лізингу і комерційної концесії майнове право у частині його володіння залишається за власником, передаються лише права користування. Загалом, слід зазначити, що такий підхід до комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності становить собою неабиякий інтерес для обох сторін угоди. Правовласник одержує прибуток у вигляді платежів за користування переданим ним правом іншою особою, тим самим компенсує понесені свого часу витрати на створення такого об ’ єкту . Друга сторона даного процесу, у свою чергу, отримує вже готові розробки, технологію, торгову тарку , імідж, ім ’ я тощо, маючи економію на початкових витратах розгортання бізнесу. Тому ефективна організація такого формату ведення бізнесу є привабливою для обох сторін угоди.

Зокрема, у разі укладання ліцензійної угоди, ліцензіар надає право користуватися ліцензією ліцензіатові на умовах сплати роялті-платежу, паушального платежу або комбінованого. Про високу дохідність об’єктів інтелектуальної власності свідчить той факт, що насьогодні світові темпи зростання торгівлі ліцензіями сягають у середньому 12%.

Стосовно передачі прав на об ’ єкти інтелектуальної (зокрема промислової) власності, офіційні дані Держдепартаменту інтелектуальної власності України свідчать про те, що відбувалась активна робота по реалізації завдань , спрямованих на проведення державної політики у сфері використання прав на об`єкти промислової власності , що мають правову охорону в Україні . За період січень-листопад 2008 р. д о відповідних державних реє стр ів внесено відомості про 1 745 передач прав на об`єкти промислової власності , з них: 1 542 — про передачу права власності на об`єкти промислової власності , 203 — про видачу ліцензій на використання об`єкт ів промислової власності .

У разі укладання угоди комерційної концесії ( франшизи ), сторонами процесу є франчайзер та франчайзі , який отримує у користування готову технологію, розкручену торгову марку.

Лізинг як форма комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності дозволяє надавати право користування обладнанням, приладами, верстатами, які виконані на винахідницькому рівні і охороняються відповідним охоронним документом.

Таким чином, кожний із зазначених способів комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності є самостійним і може бути прибутковим. Вибір найбільш прийнятного способу комерціалізації має бути обгрунтованим з точки зору очікуваного прибутку, який він може принести власникові прав в конкретних умовах.

Список літератури

1. Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності /Навчальний посібник. — К.: Інститут інтелектуальної власності і права, 2005. — 108 с.

2. Максимова Н. Майнові права інтелектуальної власності як внесок до статутного капіталу //Інтелектуальна власність. — 2007. — №5. — С. 35-39.

3. Вильский Г., Калинюк Т., Гурченко А. Инновационная деятельность и эффективность использования промышленной интеллектуальной собственности на предприятии // Економіст. — 2007. — №1. — С. 52-55.

4. Дані, опубліковані на офіційному сайті Державного департаменту інтелектуальної власності. http :// www . sdip . gov . ua