WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Жихор О.Б.

Інститут регіональних досліджень Національної академії наук України

РЕГІОНАЛЬНА СОЦ ІАЛЬНА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ: СУТЬ І П ІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ

Актуальність формування ефективної регіональної соціальної інноваційної політики в Україні важко переоцінити. Адже, саме вона покликана сприяти людському розвитку в регіонах, активному формуванню соціальної сфери як в їх межах, так і в державі загалом.

Регіональну соціальну інноваційну політику слід розглядати як вид регіональної інноваційної політики загалом. Зазначимо, що види інноваційної політики визначаються змістом інновацій чи нововведень. В науковій літературі розкривається зміст тих чи інших видів нововведень (продуктових, технічних, економічних, соціальних та інших). Наприклад, соціальні нововведення тлумачаться як цілеспрямовані зміни в соціальній структурі і соціальних взаємовідносинах, проведені державою (на рівні суспільства в цілому) або організацією для підвищення соціального статусу особистості й оптимального співвідношення особистих і суспільних інтересів [3].

Відповідно до цього, на нашу думку, можна говорити про різні види регіональної інноваційної політики, а саме: продуктова інноваційна політика, технічна (технологічна) інноваційна політика, організаційна інноваційна політика, економічна інноваційна політика, управлінська інноваційна політика, політична інноваційна політика, соціальна інноваційна політика, юридична інноваційна політика.

До речі, такі погляди вже мали місце в науковій літературі. Наприклад, І.Є.Корнілов, виділяє такі найголовніші види інноваційної політики [2]:

• технологічний — удосконалення методів виробництва наявних товарів (послуг);

• продуктовий — створення нових товарів та послуг, орієнтованих на попит;

• ринковий — розвиток нових методів діяльності на внутрішніх та зовнішніх ринках;

• організаційний - удосконалення організаційних структур управління (державних, регіональних, структур управління бізнесом тощо).

Цілком очевидно, що, аналогічно із викладеним вище, можуть бути й інші види інноваційної політики. Щоб підтвердити сказане, звернемося до публікації Л.Т.Шевчук, в якій вона розкриває механізм впровадження соціальних інновацій в повсякденність: «повсякденність постійно порушується інноваціями, появою незвичного, відхиленням від стереотипів, традицій і формуванням нових правил, звичок, значень. Незвичне протягом певного період часу включаються в процес оповсякденювання, і, перетворюючись в повсякденне, розширює сферу буденного. Таким чином, людина постійно існує на межі буденного і небуденного, які зв'язані відношеннями доповнюваності та взаємоперетворювання. Нове соціально-географічне (чи будь-яке інше) знання виступає в ролі елементу «подолання повсякденності» як щось нове і небуденне, але згодом перетворюється у повсякденне, розвиваючи при цьому не тільки світогляд людини, але й виступаючи стимулюючим фактором творення нової дійсності» [4].

Отже, інновації можуть впроваджуватися в будь-які сфери життєдіяльності населення, а значить, відповідно з цим і видів інноваційної політики може бути безліч.

На нашу думку, можна виділити ще і підвиди соціальної інноваційної політики, наприклад регіональна освітня інноваційна політика, регіональна культурна інноваційна політика тощо. Роль інноваційної освітньої політики у розвитку регіону полягає, наприклад, в тому, що вона забезпечує умови для становлення і розвитку інноваційного середовища в сучасних умовах освіти регіону, яке створюється в результаті науково обґрунтованого управління інноваційними процесами суб’єктів, які здійснюють інноваційну діяльність, організацію їх підготовки до оволодіння механізмами інноваційної діяльності. Як сучасне соціально-педагогічне утворення інноваційне середовище освіти регіону є важливим чинником соціального розвитку суспільства, визначає дієві механізми управління, засобами якого держава регулює соціально-економічні реформи в Україні [1].

Під управлінням інноваційними процесами в системі освіти слід розуміти управлінську діяльність спрямовану на забезпечення нормативно-регулятивних, науково-методичних й організаційних умов для підтримки та реалізації соціально-педагогічних ініціатив освітян, результатом якої є виявлення перспективних напрямів розвитку освіти, формування нового педагогічного досвіду, руйнування стереотипів професійного мислення.

Серед основних чинників, що обумовлюють необхідність в управлінні інноваційними процесами в освіті регіону, потрібно виділити зміну засобів і технологій виробництва, що вимагають високого рівня знання, та зростання потреб різних класів суспільства в освітньому рівні. В його основу покладено програмно-проектній підхід як сукупність та ієрархію політико-управлінських дій, вивірених у своїй послідовності та прогнозованих за наслідками, який реалізується через такі функції [1]:

- орієнтує суб’єктів інноваційного пошуку щодо мети та механізмів її реалізації;

- формує в соціальному середовищі погляд на освіту як таку, що здатна до перманентних змін;

- здійснює розробку системи ефективності результатів інноваційного процесу через аналіз, оцінювання, прогнозування стану функціонування та розвитку галузі в регіоні;

- утверджує інноваційну політику в системі освіти регіону на основі результатів ефективності інноваційного пошуку.

Для впровадження інноваційного процесу в освіту Л.Ващенко було розроблено Концепцію інноваційного розвитку шкільної освіти в регіоні, якою передбачається [1]:

• створення системи професійної підготовки освітян-практиків до інноваційного пошуку;

• організація науково-методичних центрів, у тому числі альтернативних, з інноваційної діяльності;

• створення регіонального науково-дослідницького центру як цілісної комплексної системи реалізації інноваційної освітньої політики.

Наголосимо на тому, що принципово важливим при формуванні інноваційної політики є вибір головного вектора її руху або моделі, залежно від нерівномірності економічного розвитку країни та науково-технічної бази. Саме у такий спосіб відображаються національні орієнтири інноваційної політики.

Отже, теоретичне осмислення інновацій, виділення видів і моделей інноваційних політик, дослідження сучасних тенденцій їх розвитку спростить процес формування і вироблення ефективних рішень щодо інноваційності регіональної політики України, дасть змогу обґрунтувати положення про інновації як центральну складову регіонального розвитку.

Список літератури

1. Ващенко Л. Концепція інноваційного розвитку освіти регіону -www.pleyady.kiev.ua/index.php?go=Pages&in=view&id=1165

2. Корнілов І.Є. Порівняльний аналіз показників економічного розвитку АРК та проблеми формування його інноваційної моделі - www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/issue.php?s=epol3&issue=2006_1

3. Управління інноваціями (навчальний посібник) //за ред. А.І.Сухорукова. – Київ: Видавниций дім Комп’ютерпрес", 2003. – 206 с.

4. Шевчук Л.Т. Роль інновацій у формуванні нових стандартів життєдіяльності у великому місті: особливості врахування при розробці генерального плану // Управління великим містом: адміністрування та безпосередня демократія (проблеми теорії та практики): Матеріали ІІ українсько-польської конференції (Львів 4-5 грудня 2003 р.). – Львів: Доброчинний громадський Фонд ім. Князя Осмомисла), 2004. – с. 289-306