Д’яконов К.М.

філія ЗАТ «ОТП Банк», м. Суми

Проблеми кількісної оцінки кредитних ризиків банку

Основне завдання, що стоїть перед банківськими структурами, – мінімізація кредитних ризиків. Для досягнення даної мети використовується великий арсенал методів, що включає формальні, напівформальні і неформальні процедури оцінки кредитних ризиків [1] . Хоча сучасний методичний інструментарій направлений на полегшення ухвалення кредитних рішень, він далеко не ідеальний і у ряді випадків може навіть дезорієнтувати банківських фахівців. Розглянемо деякі проблеми, що притаманні кількісним методикам оцінки кредитних ризиків юридичних та фізичних осіб.

Як відомо, для оцінки ризиків при кредитуванні юридичних осіб аналітиками банку використовуються багатофакторні моделі, що є процедурою зважування основних показників діяльності підприємств, що кредитуються. Далі отриманий інтегральний показник порівнюється зі своїми еталонними значеннями (їх може бути декілька). За наслідками порівняння робиться остаточний висновок про платоспроможність господарського суб’єкту.

В даному випадку, одразу постає проблема визначення складу і числа зважуваних показників, що не має однозначного вирішення. Питання ж формування системи вагових коефіцієнтів стоїть ще гостріше, ніж для фізичних осіб, оскільки для кількісного порівняння ролі і "ваги" абсолютно різних сторін діяльності підприємства у вказаних моделях немає взагалі ніякої об’єктивної основи.

Натомість навіть незначні зміни в системі вагових коефіцієнтів можуть принципово змінити кінцевий результат експертизи, що проводиться. Ця небезпека особливо велика, якщо врахувати, що на практиці області високої, невисокої і низької вірогідності неплатоспроможності об’єкту, що кредитується, є вузькими і близько примикають одна до одної. Фактично будь-які числові флуктуації в показниках позичальника можуть спровокувати його "перехід" з однієї зони (наприклад, привабливішої) в іншу (менш привабливу) [2] .

Положення ускладнюється наявністю "конкуруючих" кількісних методів аналізу платоспроможності фірми, заснованих на обчисленні за даними бухгалтерського балансу спеціальних коефіцієнтів-індикаторів. Серед них – коефіцієнти поточної ліквідності, забезпеченості власними оборотними коштами, відновлення платоспроможності, захищеності капіталу, фондової капіталізації прибутку і т.д.

Кожен з названих коефіцієнтів має еталонне значення, з яким проводиться порівняння його розрахункового аналога. При цьому на практиці еталонне значення є єдиним і "замороженим". В той же час, очевидно, що воно повинне бути, по-перше, диференційовано для різних галузей, що мають об'єктивно різну структуру активів і пасивів, по-друге, жорстко прив'язано до темпів інфляції, зростання якої сприяє завищенню звітних коефіцієнтів-індикаторів. На наш погляд, еталонні коефіцієнти повинні бути диференційовані і в регіональному розрізі, оскільки різні території мають далеко не однакові відтворювальні умови і можливості для збуту продукції, що позначається на фінансових показниках їх діяльності.

Наявність "конкуруючих" методик оцінки платоспроможності фірми генерує ще одну проблему: результати аналізу за різними методиками часто дають кардинально різні результати. Так, розрахунок коефіцієнта поточної ліквідності стосовно ряду підприємств Сумської області свідчить про їх фінансову неспроможність, тоді як застосування різних багатофакторних методик, навпаки, дозволяє діагностувати низьку вірогідність їх банкротства.

Такі явні логічні колізії на стадії оцінки кредитних ризиків можуть не тільки збентежити, але і повністю дезорієнтувати будь-якого банківського працівника. Вихід з даної ситуації тільки один – віддати перевагу одній з методик. Проте подібний підхід може викликати серйозні прорахунки на окремих відрізках макроекономічного циклу.

Що стосується, методик кількісної оцінки ризиків в процесі кредитування фізичних осіб, банки зазвичай використовують бальні методи оцінки їх кредитоспроможності. В даному випадку виділяється група ознак клієнта (стать, вік, професія тощо), по кожному з яких проставляється відповідний бал залежно від того, до якої категорії відноситься клієнт банку. Сума балів за всіма ознаками порівнюється з певним критичним значенням, і залежно від результатів порівняння клієнт визнається або кредитоспроможним або некредитоспроможним [3] .

Однак, використання вказаних методик пов’язано з наступними проблемами, що вимагають детального аналізу та вирішення, а саме:

1. По-перше, досить складно грамотно врахувати всі ключові ознаки клієнта, оскільки багато з них важко формалізувати.

2. По-друге, бальні оцінки ознак, як правило, достатньо суб'єктивні. Так, чоловік і жінка отримують різні бали при оцінці кредитного ризику. При цьому кількісні значення цих балів формуються або експертним шляхом, або за досить суб'єктивними розрахунковими схемами. На наш погляд, в подібній ситуації для підвищення об'єктивності бальних оцінок, слід обчислювати їх на основі ретроспективної інформації про неповернення клієнтами отриманих кредитів. В такому випадку бальна оцінка була б відсотком повернених кредитів серед чоловіків і жінок. Натомість, вказана процедура не усуває розмитості бальних характеристик, оскільки період усереднювання ретроспективних даних може бути різним і вибирається суб'єктивно. При цьому розраховані бали сильно залежать від значення періоду, що аналізується.

3. По-третє, бальні оцінки, що використовуються в розрахунках не є сталими в часі величинами, оскільки зрушення в соціально-економічних умовах приводять до зміни рівня ризику кожної ознаки. Іншими словами, система балів повинна оперативно оновлюватися. При цьому перерахунок бальної шкали повинен відбуватися для кожного часового інтервалу з врахуванням специфіки конкретного банку і кредитів, що ним видаються (короткострокові, довгострокові і т.д.).

4. По-четверте, критичне значення суми балів, з якою порівнюється її фактична величина, визначається емпірично. Ніяких теоретичних обґрунтувань цієї величини не немає. Очевидно, що в загальному випадку критичний поріг також є "плаваючим" в часі величиною і повинен бути диференційований залежно від виду кредиту. Будь-які помилки і погрішності у визначенні критичної величини суми балів можуть давати принципово невірний результат, особливо коли фактичне значення балів знаходиться близько до критичного.

Отже, вказані суперечності кількісних методик оцінки ризиків кредитування фізичних осіб підтверджують необхідність неформальної повторної перевірки результатів сучасних кількісних тестів, що використовуються банками.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати, що доопрацювання вимагають як кількісні методики оцінки ризику кредитування юридичних, так і фізичних осіб. На разі перед аналітиками комерційних банків стоїть складне завдання визначення комплексних методик, які доцільно застосовувати для оцінки кредитних ризиків в кожному окремому випадку. Ситуація ускладнюється ще і тим, що поки не існує ніяких об'єктивних критеріїв для такого впорядкування науково-методичного інструментарію кредитних інститутів.

Література:

1. Банковское дело: Учебное пособие / Под ред. О.И.Лаврушина. – М. : Страховое товарищество РоСТо, – 1992. – 428 с.

2. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навчальний посібник: Навчальне видання. – К.: Знання; КОО, 2000. – 215 c.

3. Є п іфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків : Навчальний посібник : Навчальне видання . – Суми : ВТД " Університетська книга", 2007. – 523 c .