WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Юхименко В.К.

Херсонський національний технічний університет

ПРО ФІКТИВНУ ВАРІАНТНІСТЬ СПРОЩЕНОГО ОПОДАТКУВАННЯ МАЛИХ ПІДПРИЄМСИВ

З метою розвитку та підтримки малого підприємництва, ефективного використання його можливостей з 1 січня 1999 року Указом Президента України було запроваджено спро­ щену систему оподаткування, обліку та звітності для суб'єк­ тів малого підприємництва (єдиний податок).

Спрощене оподаткування було розповсюджено як на фізичних,так і на юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Малі підприємства обирають спосіб оподаткування доходів або за єди­ ним податком або за загальним порядком, встановленим для сплати іншим суб'єктам підприємницької діяльності.

При цьому суб'єкт малого підприємництва, який обрав спосіб оподаткування за єдиним податком, звільняється від сплати до десятка загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів): податків на прибуток, на промисел, за землю, комунального податку; зборів за спеціальне використання природних ресурсів; на обов'язкове соціальне страхування; на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; на відрахування до Пенсійного фонду України; збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг. В цьому несумнівна формальна перевага так званого єдиного податку.

Існують особливості у нарахуванні і сплаті єдиного податку для фізичних і юридичних осіб. Щодо до останніх Законодавець в дусі демократизації фіскальних відносин прописує двоваріантний механізм стягування такого податку.

Його ставка для суб'єктів підприємни­ цької діяльності – юридичних осіб встановлюється:

1. в розмірі 6% обсягів виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), якщо вони сплачують ПДВ,або

2. 10%, якщо ПДВ не сплачуеться .

Але на практиці ця двоваріантність оподаткування виявляється майже фиктивною и практичо неприйнятною. Це виникає із порівняльних розрахунків щодо величини единого податку ( в дужках зазначим , що й з формального боку перший варіант не є єдиним податком, бо включає два компоненти – ПДВ та податок з товарообігу). Щодо підприємства-сплатника більш ефективним буде варіант нарахування податку, який забезпече його мінімизацію.Наприклад , варіант зі сплатою до бюджету 6% виручки (В) плюс ПДВ обірається платником, якщо цей варіант має преференцію,тобто сплачується сума меньша за 10% від виручки (відповідно другому варіанту сплати “ единого податку”).

Проведемо невелички розрахунки щодо порівняння ефективності обох варіантів з точки зору фінансових інтересів малого підприємства.

Рівнозначність сплачених сум за обома варіантами забезпечується рівнянням: 10% В = 6% В + ПДВ (1)

Позначаючи : В - виручка від реалізації;

Т - валове зобов”язання за ПДВ;

ПК - податковий кредит;

С - вартість елементів оборотного капіталу,що придбані зі сторони (абсолютна матеріалоємність продукції).

Вирішимо рівняння (1) відносно С:

0,1 В = 0,06 В + ( Т – ПК ) (2)

0,1 В = 0,06 В + ( 0,2 В – 1/6 С ) (3)

1\6 С = 0,06 В + 0,2 В – 0,1 В (4)

1\6 С = 0,16 В (5)

С = 0,96 В (6)

Нагадаємо,що коефіцієнт 1/ 6 до С походить від того, що ринкова ціна складових С вже містить ПДВ,сплачений виробником С,тобто ставка до до такої ціни буде нищою за 20%, які нараховуються до відпускної ціни товару без ПДВ:

20% = a * 1,2

a = 0,2С : 1,2 = 1/ 6

Тобто питома частка С (сировини,матеріалів,напівфабрикатів тощо) в виручці від реалізації платника податку мусить бути не меньшою за 96%. Тільки в такому випадку загальна величина податку за першим варіантом буде меньшою за 10% від виручки сплатника податку (величини за другим варіантом спрощеного оподаткування). Вочевидь такий варіант податку стимулює хибну тенденцію до зростання матеріаломісткості. Уявити виробництво із матеріалоємністю більш 96% занадто важко: тут чи золоті обручки гнути треба, або, як кажуть в народі, – з пірників пиляку здмухувати.

З іншого боку, уявити рентабельним підпртємство за величиною доданої вартості меньш за 4% до вартості виробленої продукції теж неможливо (до речи средньогосподарська матеріалоємність продукту в Україні на порядок вище, тобто сягає за 40%).

Наприклад, уявимо собі мале підприємство-юридичну особу з максимально регламентованим річним товарообігом 1 млн.грн . за обчисленими параметрами матеріалоємності та доданої вартості, щодля якого досліджений варіант оподаткування більш приємний.

Так, вже при незначно нищої матеріалоємності (припустимо 95%) перший варіант спрощеного оподаткування буде “збитковим”:

Податок за 1-им варіантом ( П1 ):

П1 = 6%*1 000 000 + 20%*1 000 000 – 1/6*950 000 = 101 667 грн. Податок за 2-им варіантом ( П2 ):

П2 = 10%*1 000 000 = 100 000 грн.

Тобто мале підприємство обірає другий варіант, що на 1667 грн. легший за податковим тягарем.

В разі ж обраня першого (комплексного) варіанту оподаткування річний обсяг доданої вартості фірми-сплатника мусить становити до 40000 грн. (4% до товарообігу),або десь 3000 грн. на місяць. И все це і на заробітну платню робітникам, і на прибуток хазяєвам , та й на амортизаційний фонд загалом! Це повинне бути дійсно дуже мале підприємство.

Можна поставити питання і іншим чином: за якими параметрами матеріаломісткості продукції взагалі дорічно даний варіант оподаткування розглядати як комплесну величину? Тобто за яким нормативом обкладання виручки підприємцю буде вигідніше сплачувати і ПДВ і спроцентовану частку виручки до держбюджету (ніж 10% виручки за іншим варіантом оподаткування)? Або так: до досягнення якого рівня матеріаломісткості ПДВ поглинає більш ніж 10% валової виручки (В)?

Вирішим таку простеньку нерівність:

ПДВ > 10%В (7)

20%В – 1/6С > 10%В (8)

1\6С < 10%В (9)

С < 60%В (10)

Тобто тільки за досягненням рівня матеріалоємністі більш ніж 60% (до речи це і є приблизно загальногалузевий її рівень в державі) з точки зору конкурентністі двох варіантів спрощеного оподаткування варіант зі сплаченням ПДВ теоретично можна було б доповнювати другим компонентом податку в пропорції до виручки від реалізації. Причому множник до величини виручки повинен бути занадто нижче нормативних 6%.

Наприклад,за рівнем матеріаломісткості 66% він не повинен перивищувати 1%В { х%В + ПДВ =10%В; х%В = 10%В – ПДВ = 10%В – (20%В – 1/6С)= 10%В – 20%В +1/6 * 66%В = 10%В – 20%В + 11%В = 1%В }.

Відповідно за матеріалоємністю вище 72% податковий множник до виручки може сягати 2%, за матеріалоємністю 78% - 3% і т.д..Але це теоритично.Оскількі ж реальний рівень матеріалоємністі в Україні за даними макростатистики не перивищує критичної величини 60%, то другий варіант спрощеного оподаткуваня цілком може бути обмежений рамками ПДВ без усякої доважки.Тоді він до речи і набере єдності форми та змісту, тобто буде і спощеним і єдиним податком.

Шодо реального пропорцюювання величин доданої та перенесеної вартості (С) в ринкової ціні прдукції виробника перший варіант спрощеного оподаткування може набути властивості конкурентоспроможності до другого варіанту оподаткування (10% від виручки ) тількі у вигляді стягнення ПДВ без будь-якого компоненту податкового довантаження.

Все вищенаведене як на нашу думку дає підстави існуючу так звану двоваріантність спрощеного оподаткування малого підприємства-юридичної особи визначити як відірвану від практики господарювання фікцією .